Гаррі Поттер і філософський камінь

Гаррі почервонів. Діти повернулися, щоб іти надвір, але Снейп знову до них озвався.

– Май на увазі, Поттере: ще одне нічне блукання, і я особисто подбаю, щоб тебе звідси вигнали! Гарного вам дня!

Снейп пішов до вчительської. Коли діти вийшли на кам'яні сходи, Гаррі повернувся до друзів.

– Добре!.. Ось що ми зробимо, – рішуче зашепотів він. – Хтось із нас має стежити за Снейпом: дочекатися біля вчительської, а потім, коли він вийде, піти за ним услід. Герміоно, це зробиш ти.

– Чому я?

– Бо це очевидно, – докинув Рон. – Ти вдаватимеш, ніби чекаєш професора Флитвіка, ясно? – І додав тоненьким голосочком: – 'Ой, професоре Флитвік! Я так хвилююся, мені здається, я переплутала питання 14-6…'

– Ой, заткнися! – обурилася Герміона, але погодилася стежити за Снейпом.

– А нам краще пильнувати коридор на четвертому поверсі, – сказав Гаррі Ронові. – Ходімо.

Але план не вдався. Не встигли вони підійти до дверей, за якими був Флафі, як там виникла професорка Макґонеґел, і цього разу вона вже не стримувалася.

– Мабуть, ви гадаєте, що вас важче позбутися, ніж лихих чарів! – лютувала вона. – Годі вже цих дурниць! Якщо я почую, що ви знову сюди прийшли, я зніму з Ґрифіндору ще п'ятдесят очок! Так, Візлі, зі свого гуртожитку!..

Гаррі й Рон повернулися до вітальні. Тільки-но Гаррі сказав: 'Принаймні, Герміона сидить на хвості у Снейпа', як відхилився портрет Гладкої Пані й показалася Герміона.

– Вибач, Гаррі! – забідкалася вона. – Снейп вийшов і спитав, що я там роблю? Я сказала, що чекаю Флитвіка, а Снейп зразу пішов і покликав його, отож я тільки тепер звільнилася, і не знаю, де дівся Снейп.

– Ну що ж, тоді іншого виходу немає, правда? – спитав Гаррі.

Друзі мовчки дивилися на нього. Він зблід, а його очі зблискували.

– Сьогодні я постараюся першим дістатися до каменя.

– Ти збожеволів! – вигукнув Рон.

– Не йди! – запротестувала Герміона. – Після всього, що сказали Макґонеґел і Снейп?.. Тебе ж виженуть!

– НУ ТО Й ЩО? – крикнув Гаррі. – Невже ви не розумієте?! Якщо Снейп заволодіє каменем – повернеться Волдеморт! Хіба ви не чули, що діялось, коли він намагався захопити владу? Гоґвортс просто зникне, і мене вже не буде звідки виганяти! Він його розвалить або перетворить у школу чорної магії! Тут ідеться не про втрату очок, невже ви не бачите? Невже ви гадаєте, що він лишить вас і ваші родини у спокої після того, як Ґрифіндор завоює кубок гуртожитків? Якщо мене впіймають перед тим, як я дістануся до каменя – що ж, тоді я повернуся до Дурслів і чекатиму, коли мене там знайде Волдеморт. Просто помру трохи пізніше, бо я ніколи не перейду до темних сил! Сьогодні я пролізу крізь той люк, і мене не зупинять навіть ваші вмовляння!.. Волдеморт убив моїх батьків, пам'ятаєте?..

Гаррі люто глянув на друзів.

– Ти правий, Гаррі, – тихенько мовила Герміона.

– Я накину плаща-невидимку – сказав Гаррі. – На щастя, він знов у мене.

– А ми вмістимося під ним усі троє? – запитав Рон.

– Усі… усі троє?

– Ой, не придурюйся! Невже ти думаєш, що ми тебе пустимо самого?

– Звичайно ж, ні! – жваво додала Герміона. – Як ти збираєшся дійти до каменя без нас? Я зараз піду й перегляну книжки, може, знайду щось корисне…

– Але якщо нас упіймають, вас виженуть теж…

– Не думаю, – заперечила Герміона. – Флит-вік сказав мені по секрету, що я отримала з його іспиту п'ять з трьома плюсами. Тепер мене так просто не виженуть.

Після вечері вони всі втрьох сиділи у вітальні. Ніхто їх не турбував; зрештою, жоден ґрифіндорець ще й досі не розмовляв із Гаррі. І сьогодні вперше це його не засмучувало. Герміона переглядала свої конспекти, сподіваючись натрапити на одне з тих заклинань, яке їм треба буде подолати. Гаррі й Рон мовчали. Вони обидва обмірковували те, що їм доведеться зробити.

Поступово решта дітей розійшлися по спальнях, і кімната спорожніла.

– Може, принеси вже плащ, – пробурмотів Рон, коли нарешті, позіхаючи й потягуючись, з вітальні вийшов Лі Джордан.

Гаррі побіг нагору до спальні. Дістав плаща, а тоді помітив дудку, яку на Різдво подарував йому Геґрід. Поклав її до кишені, щоб заграти на ній Флафі, – співати йому щось не хотілося.

Побіг назад до вітальні.

– Краще накиньмо плаща тут, щоб побачити, чи він накриє нас трьох. Бо раптом Філч помітить чиюсь ногу, яка блукає сама собою…

– Що це ви робите? – пролунав голос із кутка кімнати.

З-за крісла виник Невіл, стискаючи в руках Тревора – жабку, яка знову намагалася втекти на волю.

– Нічого, Невіле, нічого! – відповів Гаррі, поспіхом ховаючи плащ за спину.

Невіл глянув на їхні винуваті обличчя.

– Ви знову кудись ідете! – здогадався він.

– Ні-ні! – заперечила Герміона. – Нікуди ми не йдемо. Чому ти не лягаєш спати, Невіле?

Гаррі глянув на високий годинник біля дверей. Не можна втрачати ані хвилини. Снейп, можливо, вже намагається приспати Флафі.

– Вам не можна нікуди йти! – сказав Невіл, – вас знову піймають. Ґрифіндор матиме ще більше проблем.

– Ти не розумієш, – пояснив Гаррі, – це дуже важлива справа.

Але Невіл явно настроював себе на щось відчайдушне.

– Я вам не дозволю! – сказав він, підбігши до портрета з отвором. – Я… буду з вами битися!

– Невіле! – прорвало нарешті Рона. – Іди звідси й не будь ідіотом!

– Я тобі не ідіот! – крикнув Невіл. – Скільки можна порушувати правила?!. Ви самі навчили мене чинити опір!

– Так, але ж не нам! – у відчаї мовив Рон. – Невіле, ти не розумієш, що робиш!

Рон ступив крок уперед, а Невіл випустив з рук жабку, яка стрибнула і щезла.

– Ану, спробуй мене вдарити! – затявся Невіл, стискаючи кулаки. – Я готовий!

Гаррі повернувся до Герміони.

– Зроби щось! – у розпачі попросив її. Герміона вийшла наперед.

– Невіле, – сказала вона, – я дуже й дуже перепрошую! – Вона спрямувала чарівну паличку на Невіла і вигукнула: – Петрифікус Тоталус!

Невілові руки прикипіли йому до боків. Ноги стулилися докупи. Він захитався усім своїм закляклим тілом, а тоді впав, мов дошка, просто на обличчя.

Герміона підбігла й перевернула його на спину. Невілові заціпило щелепи, і він не міг говорити, рухалися тільки його нажахані очі.

– Що ти йому зробила? – прошепотів Гаррі.

– Це повний тілов'яз, – відповіла бідолашна Герміона. – Ох, Невіле, мені так шкода!

– Ми були змушені, Невіле! Нема коли пояснювати, – сказав Гаррі.

– Ти згодом усе зрозумієш, – пообіцяв Рон, переступаючи через Невіла й ховаючись під плащ- невидимку.

Але нерухомий Невіл, який лежав на підлозі, був, здається, не надто гарним знаком. Страшенно знервовані, вони в кожній тіні від статуї вбачали Філча, а кожен подув вітерцю нагадував їм Півза.

Підійшовши до перших сходів, помітили Місіс Норіс, що сиділа трохи вище від них.

– О, давай хоч цього разу її копнемо! – зашепотів Рон на вухо Гаррі, але той заперечливо похитав головою. Коли вони обережно проходили повз неї, Місіс Норіс скерувала на них свої очі-ліхтарі, але більше нічого не зробила.