КАНТ ДЛЯ СОЛОМІЇ

Наче блискавка сяйнула перед нею. Вона опустилася на коліна й на колінах поповзла до німця.

Він дивився здивовано, все здивованіше, як і Руфина, Соломійка те добре бачила, бо голова не була опущена, а очі вбирали двох — ката і його жертву.

За метрів три вона спинилася. Хотіла підвестися, але побоялася.

Як же йому сказати?

Як сказати і що?

Головне — що?

— Ти тоже. юде?

Німець спитав з цікавістю, трохи збентежено, але й трохи на- смішливо.

— Нє, — сказала Соломійка. — Ми з одного села. В один день і родилися. Вона не юдейка, пане. Одпустіть її. То наша дівчина. — І раптом сказала несподіване: — Якщо треба, ми обоє до Німеччини на роботу поїдемо.

Німець пожував спершу нижньою губою верхню, потім навпаки. Став схожим на розгубленого хлопчака. Щось намагався збагнути. Хоча суть сказаного була очевидною.

— Отпустіт? Юде?

— Вона не юдейка. То ім’я таке. Пане.

Він скривився, мов з’їв дику грушку.

— Ставайт.

Соломійка зрозуміла — їй дозволяють підвестися.

Вони стояли одне проти одного. Мовчали.

Соломійка бачила — в Руфининих очах зблиснула надія.

Німець про щось думав. Міркував.

— Отпустійт? Зовісєм?

— Пане солдат, ми вам яєць привеземо, і сала, і молока, і курочку, — спромоглася на слово Руфина. — Дві. Скільки схочете.

— Яйка? Млєко? Курйочка.

Видно було — він вагається. Думає і вирішує. Зрештою обвів поглядом обох. Зупинив очі на Соломійці. Посміхнувся.

— Найн. Нє курйочка. Другой курйочка.

Ткнув пальцем у Соломійчині груди, тоді взяв пальцями за підборіддя.

— Ду бін майн курйочка ^:. Майн лібе медхен ¹⁵. Мі будєш дьє- лай любофф. Ґут ґешефт ¹⁶?

Соломійка похолола. Задерев’яніла. Бо збагнула, що пропонує цей німець, що годився їй у батьки. Який такий ґешефт.

Руфина вхопила її за руку, благально заглянула в очі.

— Соломочко.

Соломійка зирнула на неї, в очі, затуманені слізьми.

— Ти хочеш, щоб я.

— Соломочко, — Руфина схопила її руку і зашептала, мов у гарячці. — Я. Я не знаю. Я.

Німець стояв і вже відверто широко посміхався. Йому було цікаво, чим все закінчиться. Зрештою направив автомата на Руфину.

— Шпацірен. Шнель. ¹⁷ Млєко, яйка — найн. Курйочка — найн.

— Господи, — зойкнула Руфина.

— Пане, — зойкнула й Соломійка.

Німець ткнув її автоматом.

— Ду — век. Ауфідерзеєн, майн лібе ¹⁸. ньєкурйочка. Ну? Ва- рум штеєн ¹⁹?

Соломійка зробила порух в один бік, потім в другий. Видихнула:

— Я згодна.

— Вас ²⁰?

Певно, й він був ошелешений. Чи не зрозумів.

— Я згодна піти з вами, — сказала просто, хоч слова крижаніли на льоту, Соломійка.

3

Вони йдуть поруч. Німець знову закинув автомата на плече. Десь там, за їхніми спинами, даленіє Руфина.