Земфіра обтрусилася, подивилася на Василину, усміхнулася і, сідаючи в авто, сказала:
— Спасіба.
Василина відповіла:
— Будь ласка.
І теж усміхнулася.
Авто Земфіри рушило з місця і швидко зникло в темряві. Василина стояла як укопана, далі усміхаючись. Захоплено пролепетала Лєні:
— Я з нею поговорила. Вона мені подякувала.
— Ну бачиш, а ти боялася. Я ж казала, що на місці зорієнтуєшся.
Кілька років тому у Земфіри з’явився альбом, який так і називається «Спасибо». Василина думає, що його присвячено їй.
6
Як вона відмовилася бути паном
У Лєни ніколи нічого не було, але вона мала тверезий розум. Тверезий і ясний. Можливо, трохи цинічний, але цинізм — це форма захисту в умовах надзвичайного стану. На розум Лєна покладала свої останні надії.
Із часом, правда, вона помітила, на свій превеликий жаль, що й розум, тверезий і ясний, поволі здає позиції. Ну, по-перше, він не завжди був тверезим у прямому сенсі цього слова, але алкоголь ніколи не є причиною, завжди — наслідком. По-друге, з ясністю теж почалися проблеми. Я перестала розуміти те, що відбувається довкола, казала Лєна. І мене мучила ця потьмареність, я не хотіла, щоб так було, щоб я нічого не розуміла.
Втративши віру, Лєна подалася в інші сфери пошуків смислу, більш земні. Деколи, щоб пізнати духовну сутність того, що відбувається, потрібно спочатку пізнати реальний світ. Інтелектуали люблять ігнорувати реальність, і Лєна теж, хоч і не була інтелектуалом, мала таку схильність. Це велика помилка, так вирішила Лєна. Як не крути, крім реальності, нам, людям, більше нічого конкретного не дано. Треба якось спершу з нею дати собі раду.
В університеті вчився один хлопець, його всі називали Дарвін, бо він був живим доказом правдивості дарвінівської теорії. Що люди походять від мавпи. Цей Дарвін, щоправда, займався плаванням, а не перестрибуванням із дерева на дерево. Однак його називали Дарвін. Був він доволі симпатичний, мав пухкі червоні губи, здорове розвинене тіло, біле волосся, голубі очі — арієць, одним словом, жаль, що не дуже розумний.
Лєну дратувало в Дарвіні те, що він ніколи не сумнівався. Ні в чому. Як сказав, так зав’язав.
— Спорт — це головне в житті, — казав, наприклад, Дарвін, і переконати його в тому, що не спортом єдиним живе людина, було неможливо. Головне — і крапка.
І так щодо будь-чого іншого.
— Треба їсти буряк, — казав Дарвін.
І крапка. Буряк і в жодному разі капусту.
— Людина повинна працювати на благо суспільства, в якому вона живе.
І крапка.
— Не можна сперечатися з батьками, бо вони прожили життя.
І крапка.
— Російська пропаганда працює на знищення української незалежності.
І крапка.
Деколи Дарвін суперечив сам собі, тобто сповідував якісь дві несумісні ідеї. Наприклад, він стверджував, що пожертвувати життям заради батьківщини — велика честь. А іншого разу зізнавався, що батьківщину можна вибирати, і він вибрав Україну. Лєна зробила висновок, що треба вибирати батьківщину так, аби за неї не довелося жертвувати життям.
Але, на жаль, батьківщина на те й батьківщина, що її не вибирають. «Якби я мала можливість вибору, — казала пізніше Лєна, — то Україна була би зовсім не перша в списку. Напевно, я вибрала би Грецію, бо там море голубе-голубе. Не таке чорне, як українське. Або Великобританію, бо тоді я знала б англійську від народження і не довелося би вчити її в школі як іноземну. А то замучила мене ця англійська, постійно вчила її, вчила, а два слова за потреби все одно не зв’яжу».
Якось Дарвін підійшов до Лєни на великій перерві, вона сиділа в університетському дворі й гризла яблуко. Він сказав:
— Слухай, Лєно, ти дівчина ніби не дурна…
— Дякую, — відповіла Лєна.
— Чому ти досі не вступила до нашої організації?
— Якої організації?
— Молодих націоналістів.
— Таке існує?
— Існує. Називається «Рух опору». Я заступник голови.
— А проти чого ви опираєтесь?
— Ну, це націоналістична організація. Ми гуртуємо національно свідому молодь. Ти ж свідома?
— Свідома, — сказала Лєна.
— Тоді вступай. Ми збираємося тричі на тиждень о сьомій вечора. Обговорюємо новини, виробляємо план дій. Ділимося ідеями, корисними для України. Ти ж погоджуєшся, що треба щось робити?
Із цим Лєна погоджувалася.
— Жити й нічого не робити — це занепад, — вів далі Дарвін. — Треба діяти. Ти з цим погоджуєшся?
— Погоджуюсь.
«Рух опору» винаймав кімнату в старому будинку в центрі міста. Кімната була майже порожня, тільки кілька стільців, стіл і великий портрет Степана Бандери на білій стіні. Лєні така аскетична обстановка подобалася, вона сприяла зародженню ідей, які незабаром змінять світ. Лєна почувалась частиною таємного революційного руху і кілька тижнів ходила в неабиякому піднесенні.
