лежали на землі із зведеними за спиною руками в наручниках. З УАЗика вийшов дільничний Бірський. Обережно підійшов до вогню і довго вдивлявся на розжарений червоний об'єкт на його вершині. Потім дістав із кишені фотографію і знову довго роздивлявся її із подивом. Його очі ставали все більшими і більшими, обличчя зблідло, незважаючи на досить високу температуру поряд. Потім дільничний нервово, але побожно перехрестився, і щодуху рванув із подвір'я.
- От дурак! - сказав лежачий на землі Якуб до свого друга, який був поруч із ним.
В корчмі було шумно і весело.
- Ну, Якубе. Розкажи нам ще разок, що там з Бірським сталося, - просив його Семен.
Якуб відірвав мутний від пияцтва погляд і перевів його з пустого келиха, в якому ще мить тому було пиво, на свого старого друга.
-Та нехайТомаш розказує.
- А що тут розказувати?
-1 що, правда, дільничний з глузду з'їхав? - дивувався приїжджий з Кукавки, який в корчмі чекав на свій автобус. -1 то все через якусь пральну машинку з гуманітарки?
- Не віриш, йди сам в дурку! Там його вже третій тиждень тримають.
Якуб влив собі в горлянку ще одну пляшку «Перли» і встав на ватні ноги.
- То я його добив, - з гордістю промовив екзорцист.
Бірський лежав у гамівній сорочці, прив'язаний шкіряними пасками до ліжка, прикрученого до підлоги білосніжної палати. В душі він не зламався, пручався, мов піскар на пательні, одночасно промовляючи дуже повільно і спокійно:
- Я вірю, що в житті різне трапляється, що проблеми їосто ходять за певними людьми. Але це не можливо, щоб у ;ьому і всюди був замішаний Якуб Вендрович!
Перед його очима виринув образ розжареної на вог-цщі атомної боєголовки на подвір'ї Якуба. Тоді Бірський очинав вити, як вовк-самітник на повний місяць. Лікарі озводили руками, подумки кивали головами і шукали в боєму робочому арсеналі ще міцнішу порцію заспокійли-ої речовини.
АА
ШАХРАЙ
Буває ж таке в житті, що дім, в якому ви живете, виявляється, полюбили ще й привиди. Таке, звичайно, трапляється рідко, але якщо вже так сталося, то краще якнайшвидще дати звідти драпака через вікна, двері або що. Часом привиди не роблять великої шкоди. Ну, розіб'ють телевізор за чотириста доларів, зірвуть карниз зі шторою, скинуть улюблену кришталеву люстру, куплену на базарі в росіян, а потім, як нічого не бувало, полетять собі геть.
Трапляються привиди не такі вже лихі, що й нічого не нищать, однак, ночами полюбляють поскрипіти дерев'яними сходами, вдаючи, що ходять по них. В закритих приміщеннях з'являються морозяні протяги, а ночами чути пронизливе виття десь із горища чи підвалу.
Ще один варіант - тихий і темний. Посеред ночі можна побачити в своїй спальні туманно-білі силуети, схожі на тюль. Але ті силуети на відміну від тюлі чи сигаретного диму будуть рухатися в повітрі навіть проти вітру і проходити крізь стіни. Ті, хто це побачать, мають усвідомити, що від такого випадають волосся і зуби, ще наступає часткова сліпота. Вчені стверджують, що такі симптоми характерні для інших зловживань людською природою. Ще їх помилково називають синдро-
мом академіка Дрочилова, хоча вперше їх описав такий собі Якуб Вендрович. Щиро кажучи, Дрочилов справді самостійно проводив наукові екперименти і дослідження у цій сфері. Він порівнював ці симптоми з тими ж, які з'являються у чоловіків після сильного іонного опромінення шкіри. А сам пан Вендро-! вич провів аналогію до цих хвороб, виходячи з потрапляння ' Людини в залежність через постійне вживання денатурату. А Взагалі, навіщо я це все вам розповідаю? Ці два приклади не мають нічого спільного, а до нашої розповіді стосується лише ‘ згаданий вище пан Вендрович. Але про його досягнення ми поговоримо пізніше. А зараз повернімося до опису привидів.
; Якщо духи не покинуть ваш дім самостійно або вам не вдасться виселити їх за допомогою в'язки часника та інших на-[ родних способів, тоді залишається лише звертатися по допомогу до спеціалістів.
Професійні екзорцисти діляться на дві групи: духовні і І світські (приватні). Духовні екзорцисти, перш за все, виганяють 1 диявола та інших злих духів, але до їхньої компетенції не вхо-I дить боротьба з проклятими душами, якщо, звичайно, такий і не поселиться в чиємусь тілі. В такому разі, безумовно, вони | його виженуть в безодню мороку. А також, якщо вам вдасть-| ся ідентифікувати місце поховання того, хто вам отруює жит-| тя, то духовні екзорцисти можуть освятити це місце і землю, чим опечатавши гроб, - таке, зазвичай, ліквідовує проблему. Якщо з духовними все просто - єдина схема - благословення єпископа місцевої церкви і офіційний дозвіл виганяти злих духів для священнослужителів методами в межах традиційного ;¦ християнства, то з приватними, так званими світськими екзор-цистами, буває по- різному.
Світські, приватні екзорцисти, вони ж - мисливці за при-і видами, діляться на три категорії. По-перше, це так звані дешеві спеціалісти. Вони, як і сама їхня назва, не надто успішні в цій галузі. До другої категорії належать дорогі спеціалісти, їх у професії приватних екзорцистів багато, але результат від того, окрім більшої суми витрачених коштів, як і в першому випадку, досить низький. Третя категорія - це члени психотронних товариств. Зазвичай вони користуються науковими методами і на все шукають відповіді в розумі та фізиці. Інколи навіть досить дієво. Але, правду кажучи, всі приватники в дев'ятоста відсотках - справжні шахраї.
До десяти відсотків справжніх можна віднести старих сільських знахарів, а не сьогоднішніх «бабок», чи розрекламованих екстрасенсів і провидиць в стилі Кашпіровського. На жаль, різносторонні зміни в нашому суспільстві і невдалі спроби збудувати соціалізм призвели до повного винищення цієї групи простих, але освічених людей (це про справжніх зуахарів). Окрему проблему становлять фахівці зі східного боку Бугу, які нічого не вміють, але дуже стараються...
А от, якщо всі ці способи не допоможуть, пам'ятайте, що є ще Якуб Вендрович!
Скрип ножівки об букову балку, шипіння пари з праски, клекотання киплячої води в чайнику, монотонні швидкі удари молотка. Павел Скорлінський вийшов зі своєї кімнати і зайшов до майстерні в підвалі. Стоячи на сходах, окинув поглядом все приміщення. Колись давно тут було декілька кімнаток із фанерними перегородками. Новий власник, а це він, скомандував розібрати усі стіни - і так став просторий фабричний цех площею двісті квадратних метрів. Робітники працювали завзято, не покладаючи рук, але своїм досвідченим оком він безпомилково прочитав на їхніх обличчях втому. Закінчувався перший тиждень після запуску продукції на його фабриці. Норма продукції перетнула межу двадцять чотири цілих і сім десятих відсотка. Павел посміхнувся - він був задоволений. Він витягнув із кишені револьвер і рукояткою вдарив об масивний латунний гонг, який висів біля входу. Люди вмить кинули роботу і перевели погляд в бік свого шефа.
- Вже вечір, п'ятниця, - сказав. - Думаю, на сьогодні досить. Бажаю усім приємних вихідних.
Заскрипіли крісла, зашаруділи обрізки паперу, шкіри і тканин. Черговий старанно висипав сміття у відро, після чого витяг пластиковий пакет і, зав'язавши у вузлик, виніс до контейнера для сміття, який стояв з протилежного боку вулиці. Інший черговий в цей час старанно витер вологою губкою столи і поправив крісла. Коридором пройшовся тупіт ніг і за мить в приміщенні залишився лише сам власник. Павел ще раз обійшов увесь цех і склад, перевіряючи чи все в порядку, після чого попрямував до вхідних дверей, які зачинив на замок. Усюди панувала тиша і порядок.
Повертаючись в житлову частину будинку, він зупинився біля одного станка і взяв в руки красивий, свіжо виготовлений блокнот-органайзер формату А-5. Оправа з коричневої шкіри
з тонкою закладкою, латунні кутики, невеличкий замок і символічний ключ, який все ж не дозволяє
