чужому оку прочитати секрети свого власника. Така хороша високоякісна робота служитиме довго. Павел ще раз покрутив органайзер у своїх руках. Екземпляр був повністю готовий, йому нічого не бракувало. Задоволений підприємець витяг з-під стола пластиковий пакет, вклав туди блокнот і, включивши ламінатор, склеїв упаковку. Через брак досвіду, поліетиленова упаковка майже розплавилася під пресом. Павел навіть не засмутився через невдачу. Далі витягнув із коробки інформаційну наклейку з написом:
Цей товар виготовлено і запаковано в Польщі.
Для його виготовлення було використано виключно польську сировину, польську техніку і польську робочу силу.
Павел Скорлінський відчув як гордість наповнює його серце за докладені зусилля у ринкову конкурентоспроможність вітчизняного виробника. Відклав органайзер у картонну коробку і попрямував сходами до своєї кімнати. Піднявшись в житлову частину будівлі, закрив за собою двері і прокрутив ключем двічі до упору, поки не клацнув механізм. Зайшов до салону, налив собі з бару Джоні Вокера і включив відео. Сів у м'яке шкіряне крісло. Нарешті можна розслабитись!..
Павел неочікувано здригнувся. Щось його виразно турбувало. Роззирнувся навкруги. «Це ж треба так втомитися!». Заснув у кріслі перед телевізором, який, звісно, був ще ввімкнений, хоча на його екрані лише сніжок шипів. Скорлінський позіхнув і глянув на годинник. Фосфорні стрілки показували північ. Правою рукою нащупав під собою пульт і виключив телевізор. Лише тоді ЦЕ почув!
Хтось за його спиною ходив по коридору! За звуком, який долинав до Павла, можна було визначити, що нічний гість носить важкі підковані чоботи. Звук зник на секунду і знову з'явився, але вже зовсім близько. Павел дістав із кишені пістолет і перезарядив його. Не зволікаючи ввімкнув лазерний приціл. Вогнисто-червона крапка, яка танцювала по стіні, трохи заспокоїла перепрацьованого підприємця.
Павел зібрався думками, вдихнув глибоко, після чого відкрив двері і вийшов у коридор. Червона крапка лазера сканувала все навколо. Пусто. Користуючись моментом, власник прослизнув у свою кімнату, де дістав із шафи прилад нічного бачення. Темрява вмить зникла. Тепер навколо панувало вогняно-зелене пекло. Павел старанно і обережно обшукав усі кімнати на поверсі та горищі, але так і не знайшов жодних слідів нічного гостя. Всі вікна і двері були наглухо закриті. Навіть якщо і хтось тут був, окрім нього, то велика ймовірність, що втеча не вдалася б. Павел перевірив замок на дверях до майстерні на першому поверсі. Дверну ручку ніхто не рухав. Притулився вухом до дверей і просто вслухався. Знизу почулося скрипіння, так, ніби хтось зупинився на сходах. Ні, це скрипіло під ним. Знову почали до нього долинати кроки. Цього разу звук йшов із майстерні. «Але як?!» - не знаходив відпо-
Івіді Павел. Прокрутив ключем у замку і відкрив двері навстіж. Перескакуючи через кілька сходинок він вже був внизу. Лазер-їний приціл знову затанцював на стінах, а в приладі нічного бачення - нікого. Про всяк випадок перевірив під сходами і столами, - безрезультатно. Двері, які вели на склад, також були закриті, як він і залишав. Незважаючи на це Павел вікрив їх і також перевірив. На складі було пусто. Перевірив він і вхідні
? - Холера! Так не буває! - нерви здавали. - Хто там?! Давай
виходь! - крикнув у розпачі у темряву бізнесмен.
Ворог, мабуть, причаївся, коли Павел перевіряв вхідні двері, і вмить прослизнув наверх. Потім, логічно, відкрив вікно, він спокійно міг вискочити на вулицю, зрештою, стрибок ' із другого поверха - це дурниця, порівняно з кулею в тілі. Скорлінському нічого не залишалося, як перевірити цей варіант. Він щодуху рванув на другий поверх. Пусто. Знову пе-[ ревірив всі приміщення і вікна. На будинку нікого не було і всі І вікна були закриті. Не на жарт розлючений повернувся в са-і лон. Телевізор мовчав, вогонь в каміні догорав. Добре було б [¦ докласти дров, щоб вистачило до ранку. І тут, Павел побачив ^раптово його. Він стояв, зігнувшись над його персидським : килимом, за якихось кілька метрів він нього. Павел діяв блис-і кавично. Він тричі вистрілив по ногах непрошеного гостя, а і потім ввімкнув світло, щоб врешті-решт побачити, кого він [ підстрелив. Підлога була чиста, тобто без слідів крові. Більше [ того - на підлозі не було ні трупа, ні пораненого, ані слідів І'інтруза!
І - Упс... - єдиний звук, який видав приголомшений влас-> ник фабрики. - Я ж в нього влучив...
Несподівано Скорлінський відчув, що хтось слідкує за ним. Різко повернувся і направив лазер прицілу на закриті двері. Нікого. Ще раз обійшов весь дім. Повсюди було порожньо і тихо.
- Перепрацювався... - сказав сам до себе. - Час подумати про відпочинок.
Заспокоюючи себе, Павел пішов до спальні, де від виснаження впав на своє ліжко і заснув глибоким сном. Тієї ночі йому нічого так і не наснилось.
Вітер завивав за вікном, але завдяки потрійному склопа-кету в алюмінієвій рамі з термічною звукоізоляцією з силікону таке виття було невідчутним. Вітер шарпав гілки кленів, зриваючи поодиноке листя і задуваючи його в щілини потворних старих будинків із червоної цегли. В приміщенні панувала напівтемрява. Єдиним джерелом світла був камін і телевізор. Павел, як султан, розсівся зручно у своєму м'якому шкіряному кріслі, ноги поклав на журнальний столик і похрапував. Газета з програмою вислизнула йому з рук і тепер лежала на підлозі. В кишені сорочки відпочивав пульт від телевізора. Повертаючись під час сну він притиснув одну з кнопок і включений пульт цілився червоною лампочкою прямо в стелю. Підлога заскрипіла.
Павел прокинувся. Минуло цілих п'ять днів із моменту тієї жахливої ночі з п'ятниці на суботу і тривожні спогади вже частково стерлися з його пам'яті. Не поспішаючи, він відкрив очі і ще заспаним поглядом оглянув кімнату. Хтось стояв, зігнувшись над його персидським килимом. Так, як і тоді. Цей хтось стояв на його новому персидському килимі вартістю дві тисячі доларів! Павел дістав з-під м'якого сидіння завчасно схований там пістолет, зірвався з крісла, звів курок, прицілився.., але там вже нікого не було. Від різких рухів, пульт випав із кишені і вдарився об підлогу.
- Ей, ти! - пролунав збоку голос. - Я до тебе звертаюся.
Павел повернувся і вистрілив три рази. Телевізор потравив під руку вмілого стрільця, видав дивний звук і вибухнув. Скорлінський витер піт із чола і спантеличено подивився на останки техніки і вистелену уламками екранного скла підлогу.
- Нісенітниця якась... - сказав сам до себе.
В ту ж мить пролунав дзвінок у двері. Павел тільки витягнув для безпеки шнур з розетки і побіг на перший поверх. Зупинився біля дверей.
- Хто там? - запитав.
- Поліція, - почув. - Відчиніть, будь ласка, двері.
Павел контрольний раз подивився у вічко. Троє чоловіків за дверима й справді були схожі на поліцейських, а за рогом, по вулиці Вавельберга, щось миготіло то синім, то жовтим почергово і без сумнівів було подібним на звичайнісінький патрульний автомобіль. Але досвідченого підприємця не так вже й просто обвести навколо пальця, тим більше, що він і не таке бачив у своєму житті.
- Пред'явіть, будь ласка, свої посвідчення, - попросив і одразу додав, - через цю щілину для листів.
Один поліцейський виконав його прохання. Посвідчення через щілину в дверях впало до ніг Павла. Підняв його і оглянув. Було справжнім. Могло б, звичайно, бути професійно підробленим, купленим на базарі або вкраденим. Після роздумів, івсежтаки Павел вирішив їх впустити. Прокрутив ключ, відсунув засув, а сам для власної безпеки швидко дав крок назад. Навіть якби вони щось і задумали, то він тримав їх на прицілі.
Зайшли. Павел вже зблизька міг оглянути їх, опустив револьвер із полегшенням.
- Доброї ночі. Чи можу чимось допомогти? - запитав ввічливо.
- Це Ви стріляли? - спитав найвищий із них.
і - Я, - сенсу заперечувати не було. Він ще тримав свій пістолет у руці. Червона крапка лазерного прицілу танцювала на Іоідлозі. Скорлінський відключив приціл, поставив на запобіжник револьвер і обережно запхав у кишеню.
