Хроніки Якуба Вендровича

прогнилу лавку і схопився за голову. Щось тут не співпадає. Цвинтар не був подібний на жоден, який він бачив у своєму житті. Здавалося, що він повністю покинутий. Отець-настоя-тель підняв голову і побачив перед собою свіжий насип землі. Підійшов ближче і уважно придивився до надпису на табличці, яка була прибита цвяхом до дерев'яного хреста. Тут спочивав його попередник, колишній настоятель храму. Помер у віці двадцяти шести років. Такий молодий... Його прізвище було для нього невідомим, хоча він його вже знав із листа про призначення від єпископа. Дещо нижче від іменної таблички хтось ржавою кнопкою прикріпив клаптик паперу, який найімовірніше нагадував візитівку. Вона була надрукована на дитячій друкарській машинці на сірому вторинному папері і криво вирізана тупими ножицями. її текст:

Надаю послуги.

Найкращий цивільний екзорцист в країні — Якуб Вендрович.

Нижче подана адреса, яка ні про що не говорила настоятелю. Отець Павел почухрав потилицю і здер папірець з хреста. На звороті рукою, а точніше, як курка лапою, автор візитівки залишив коротку, але досить змістовну інформацію:

НіЛ'Н'І'Ш'НуЬ'ОЛ^У ІЛуОур'Оуф йи.

Йо-г/о в-досл^и,. Пе/ре^&-ір в иусиїлуюсик- —

УЛ/А'ЛЛ, З'НУА'ІХ'дС/Ш' в'і'д ИУ(У&'і/д Ь

Отець заховав візитівку до кишені і попрямував до парафіяльного будинку. Господиня познайомила його з паламаром, церковним прислужником, надзвичайно понурим типом із виразом обличчя професійного вбивці. Він так був схожий своїми рисами на господиню, що священик вже бувало подумав, чи він раптом не є її близьким родичем. Розмова між ними була сумна і коротка. Паламар переконував, що тріщина в стіні храму стара, і що нічого особливого тут не відбувається. А ідею настоятеля щодо копання колодязя для осушення крипти супроводив зухвалим сміхом, що мало б заспокоїти отця з його наївними планами. А потім додав, що йому, як церковному працівнику, взагалі, платять рівно стільки, щоб він не здох. А отже, він не збирається брати на себе нові обов'язки. На цьому розмова вичерпалась. Священик пішов до своєї кімнати, закрив вікно шторами. Ввімкнув світло і відсунув ліжко. Витягнув одну дошку з підлоги, - це, як виявилося, не потребувало жодних зусиль. Перед ним лежав вмурований сейф. Отець Павел легко відкрив масивні двері сейфу, ввів код. За мить замок піддався і з характерним звуком для сейфа відкрив свій вміст. Священик уважно оглянув скарб - це були сотні папок. Папки особових справ. Під папками стояла металева коробка, в якій були документи про встановлення і ведення парафії, а також мішечок з чимось важким. Не зволікаючи, він висипав вміст на підлогу. З мішечка посипалися пластикові пакети з золотими злитками і монетами. Кожен пакетик був із біркою. Про призначення цього золотого запасу їм розповідали ще в семінарії. Це був резерв на випадок війни, резерв для дітей-сиріт, на місіонерську діяльність і податки для курії. В невеличкому чорному зошиті було старанно описано про порядок і правила використання золотого резерву. «Потрібно буде перевірити чи все там сходиться, як буде вільна хвилина», - подумав. Акуратно поклав всі пакетики золотого резерву назад у мішечок і закрив у сейфі. А папки залишив для ознайомлення. Всі, окрім шкіряної з конвертом, наповненим канадськими доларами - на чорний день для самого настоятеля. Виходить, що його попередник досить старанно підходив до виконання своїх посадових обов'язків. Всі папки були підписані олівцем в стилі: «рід вимер» чи «рід переїхав до...» - і тут було вказано назву нової парафії.

Сім'ї, члени яких вступили в лави свідків Єгови, також були зазначені за допомогою написів на папках фіолетовим трикутничком. На щастя, при парафії тих паразитів майже не було. На одній з папок побачив знак циркуля і кута - хтось з них став членом братства масонів. Інколи траплялися папки з червоними зірками - тим сім'ям симпатизували ліві. На декількох були серп і молот - це члени місцевої районної комуністичної партії, яка складалася в основному з жителів пенсійного віку. Майже на усіх папках додатково було намальовано ще по одному знаку, який був схожий на букву я, перекреслену римською одиницею. Якщо всі попередні символи були йому відомі ще з часів навчання в семінарії - все ж він здавав екзамен з кодів - то цей був просто вигаданий його попередником. Отець Павел почухав потилицю і розв'язав одну з папок. Вміст був надзвичайно типовим і нецікавим. Генеологічне дерево сім’ї, персональні карточки кожного члена сім'ї також виявилися зашифрованими. Добре, що хоч стандартним шрифтом. В картотеці було все, що повинен знати кожен настоятель про кожного парафіянина: дата першого святого Причастя, потім частота, з якою приступав до святих Тайн, а наприкінці дата смерті і кількість відправлених заупокійних мес. Того останьо-го не було. Відразу ж після дати похорону за допомогою червоного фломастера було нанесено другу дату і знак питання поряд з нею. Новий настоятель трохи здивувався такій манері вести парафіяльні записи. Дістав із сейфу книгу звітів доходів і видатків і почав її вивчати. Дохід від пожертувань з недільної меси був мінімальним. Вінчань майже не було. Більшість людей були поховані без присутності священика.

- Що це за місце таке? - не переставав дивуватися.

Заупокійні меси майже не відправлялися. Парафія постійно була на грані банкрутства. Єдиним видимим прибутком був продаж привезених з Німеччини уживаних автомобілів і то без сплати податку на імпорт. Всі отримані гроші пішли на ремонт даху костелу, зарплату органісту, прислузі та на щорічний збір для Католицького університету в Любліні. Беручи до уваги фінансову ситуацію парафії, накопичення такої кількості золота було, справді, чудом. Отець Павел ще раз дістав чорний зошит резервів і перегорнув його. Більшість монет потрапило в мішок ще перед Першою світовою. Найсвіжіші записи - це були чотири злитки золота по десять грамів. Співставлення дат підтвердило факт, що злитки були куплені на гроші, які було отримано від продажу автомобілів. Переглянув ще декілька папок, але більшість із них залишалася для нього таємницею. Сховав все це добро назад і закрив сейф. Присів трохи на ліжко і сперся об стіну. Потрібно було розслабитися і проаналізувати всю цю інформацію. Невідомо звідки по спині священика пройшло холодом. А звідки цей таємничий Якуб Вендрович знав про ці папки? Все ж ніхто, за винятком, звичайно ж, самих же настоятелів цієї парафії не знав нічого ні про сейфи, ні про картотеки. Особисті дані вірян парафії строго трималися в таємниці від чужого ока. Священик ввімкнув комп'ютер. Для входу в систему потрібен був пароль. Спочатку він перевірив чи часом пароль не написаний на звороті клавіатури або позаду самого ж комп'ютера. Обшукав під столом все, оглянув кожен сантиметр системного блоку. Перевернув клавіатуру - жодної підказки. Спробував вписати ім'я померлого настоятеля. Потім

- прізвище. Але система невблаганно жадала правильного пароля. Потім священик вписав назву парафії, імена усіх святих, які зображені на іконах у храмі. Нічого. Наприкінці, вже у відчаї ввів імена декількох занепалих ангелів і відомих партійних лідерів. Навіть і це не допомогло. Дістав із своєї валізки програмну дискету і перезавантажив комп'ютер. Це допомогло - він зумів ввійти в систему. На моніторі з'явився список документів і папок. Його попередник зробив колосальну роботу, ввів в комп'ютер всю базу даних із папок в сейфі, хроніки і парафіяльні книги, а також і свої особисті нотатки. Отець Павел позіхнув. Рано чи пізно потрібно буде це все переглянути, тому краще рано, ніж пізно, сказав сам до себе і відкрив першу-ліпшу папку. Система знову вимагала пароль. Потім комп'ютер автоматично перезавантажився і все стало на свої місця. Священик із подивом дивився на монітор, який знову вимагав правильний пароль. Отець Марковський змахнув рукою і вимкнув цю техніку. Поскладав усі папери на одну купку. Змучений, вирішив прилягти на ліжко. Відчув, що під подушкою йому щось заважає. Запустив туди руку і витягнув обгорнутий зошит. Відкрив його. А на першій сторінці був напис: «Поточні справи».

Автоматично почав листати список справ. На початку сторінок згадувалось про аварійний стан даху костелу. Навпроти проблеми, в сусідній колонці про спосіб фінансування ремонту, було вписано одне слово - автомобіль. Ну, нарешті! Тут він одразу зрозумів про що йдеться. Ця сторінка була перекреслена товстим червоним маркером з анотацією «зроблено». Під наступним номером йшла проблема про повне відновлення електричної інсталяції в костелі і парафіяльному будинку. Це також було профінансовано з грошей із похорону і зекономлених грошей на покупку вугілля на зиму. Звичайно ж, подумав отець, все ж не йому тепер переживати, як перезимувати. На наступній сторінці було щось про багатодітну сім'ю, в якій двоє нащадків збиралися вступати в ліцей. В рубриці «спосіб фінансування» було написано - «вервички». Схожа анотація була навпроти, де попередній настоятель вписав проблему - невідкладне зміцнення тріснутого фундаменту біля каплиці.

- Цікаво, що ж можуть означати ті «вервички»? - здивувався отець Марковський. - Невже це податок на молитовний гурток «Живої вервички» від бабульок?