Хроніки Якуба Вендровича

на них. Ланцюг дзвінко засвистів у повітрі. «Сторожі» один за одним падали на підлогу. Замість контрольного пострілу екзорцист добив їх ногами. Вендрович випхав їх за двері, які відразу захлопнув. Оскільки замок вже встигли зламати, для безпеки довелося присунути важку шафу, а іншою закрити вікно. Лише після цього Якуб підійшов до лежачого.

- Михайло, то я - Якуб.

- Якубе, друже, я вже думав, що вже... не дочекаюся...

- Я тобі ксьондза привів.

- Дякую.

- Отче, а тепер попрошу висповідати мого друга, - сказав священику. - А я постережу двері.

Хворий говорив тяжко, повторюючи канон святої сповіді. Нерешті вмираючий дійшов до частини, яка була присвячена гріхам.

- Згрішив проти першої заповіді, - промовив з важкістю.

Після чого очі старця закотилися вверх і він помер.

- Запізнилися, - з горем мовив екзорцист і додав ряд нецензурної лексики.

- Ні, не спізнилися. Якщо хотів висповідатися, тоді йому проститься, - заспокоїв його отець Павел.

- Що ж то вони там, нагорі, - і екзорцист підняв очі до стелі. - Якщо вони його там так хотіли, то чого ж не почекали?

- Не нам це обговорювати.

- Ну добре. Забираємо тіло і вшиваємося звідси.

- Стоп-стоп. А навіщо нам тіло?

- Щоб по-християнськи поховати! А як же ж інакше?

- А як же сім'я покійного?

- Ага, розбіжалисяі Як я міг забути про ту голоту? А якщо навіть і попробують нас зупинити, то я їм діри у вухах пови-стрілюю, щоб сережки могли носити...

- А вони хіба не подбають про похорони?

- Ага, як холеру! Ви ж самі власними очима бачили, то чого ще питаєтеся?

- Чекай, вони мають право. Те, що вони нас не люблять, ще нічого не означає.

Екзорцист підійшов близько до отця. Декілька секунд вони вдивлялися один одному в очі.

- Кімната маленька і я чув, що покійник сказав на сповіді. А між іншим, я і так його гріхи знав.

- Тобто? Що Ви хочете тим сказати?

- А те, що вони згрішили проти першої заповіді. І не лише вони. Але до костела, мабуть, його принесуть. Можемо вже йти.

Священик попрямував до дверей.

-Та не туди!

Якуб відсунув шафу, яка блокувала доступ до вікна і рукояткою револьвера вибив скло.

- Ей, Ви там! - крикнув тим, які сховалися в темряві. - Вже немає причини з нами битися. Михайло помер, і він встиг висповідатися! Я рахую до п'яти, а потім ми виходимо. Кожен, хто попадеться мені на очі - вб'ю на місці.

У відповідь з кущів вилетів камінь. Попав Якубу прямо в голову, а він того, наче не відчув.

- Раз, два. Три, чотири, п'ять! - голосно порахував Якуб, а потім витягнув гранату, видер кільце і кинув лимонку за вікно. Вибух трохи просвітлив ситуацію, а сила віддачі повибивала всі шибки. З револьвером в одній руці, ланцюгом в другій і сокирою за поясом він виглядав сміливіше, ніж Рембо чи Конан-Варвар у схожих ситуаціях. Отець Павел заплутався в сутані і застряг у вікні. Так що, Вендровичу, прийшлося відволіктися від приємного порівняння себе з відомими кіногероями і допомогти священику спуститися вниз. Під ногами лежало щось м'яке. Мабуть, чиєсь тіло. Оббігли дім навколо, туди де на них чекав трофейний мотоцикл Вендровича. Мотоцикл сіяв в обіймах блакитних язиків полум'я.

- Курва! - завив Якуб. - Ну, ви перестаралися! На землю, падре! - наказав священику.

Народний месник витягнув із торби, що висіла на поясі, декілька свічок динаміту з гнітом. Підпалив перший гніті кинув вибухівку через виламані ним двері всередину будинку. Вибух підкинув дах, а рештки будинку затріщали по стінах. Наступний знаряд динаміту полетів в сторону хліва. Хвиля вибуху склала його, як картонного. Більше ніхто не виявив бажання показувати носа.

- Втікаємо! - знову наказав Якуб.

Рушили пришвидшеним кроком, а потім взагалі побігли. Несподівано перед ними виросла перешкода у вигляді високого дерев'яного паркану. Так само несподівано ця перешкода зникла під ударами сокири Якуба. За парканом на галявині стояв старий горбатий фольцваген. Вендрович, довго не думаючи, вибив обухом сокири скло, відкрив двері, відкрив коробку передач і з'єднав дротики. Мотор загув.

- Ласкаво прошу до лімузина! - запросив Якуб.

- Але ж це крадіжка. Я...

- Спокійно, Ви не маєте гріха, це ж під примусом, - і в темноті знову блиснуло поцарапане дуло револьвера.

На швидкості автомобіль проламав діру в другій частині паркана. Дорогою Якуб викинув третю свічку динаміту. Вона впала на сіновал під дерев'яним накриттям. Старий партизан вимкнув фари і виїхав на польову дорогу. Позаду пролунав вибух і світло від пожежі освітлювало їм дорогу. Зате вдалині миготіло синє світло і наближався звук сирен.

- Холера! Легаві на хвості! - прокоментував Якуб міліцейську погоню і натиснув на газ.

- Пане Вендрович! Поясніть мені, будь ласка!.. - отець Павел старався перекричати мотор.

- А що тут пояснювати?! І так все зрозуміло, - здивувався екзорцист. - 3 тими дибілами- мавполюдами по-іншому не можна.

- Ви мені написали, що усі матеріали знаходяться в папках. Що це означає?

- Ваш попередник забагато знав. Його вбили.

- Чув про це. А чи вже відомо, хто це скоїв?

- Є така латинська сентенція, дослівно не пам'ятаю, але зміст такий: «Винен той, хто отримує з того користь». Трохи насолив він їм. Дістав їх, от вони й прибрали його.

- Аякже міліція?

- Два чоботи пара! Своїх не рухають. Але якщо Вам буде потрібна моя допомога, тоді...

- В мене є Ваша адреса..

- Наближчим часом я там з'являтися не буду. Вони скоріше за все мене впізнали. Треба буде десь пересидіти, як в старі добрі часи. Отже, так, якщо я Вам буду потрібний, то дзвоніть Семену Корчажці в Войславіцах. Номер телефону -сто десять. Це так, як в тому гедеерівському фільмі про їхніх міліцейських.

Зупинились біля парафіяльного будинку.

- На все добре. Якщо буде потреба, до Ваших послуг.

- Але що тут відбувається?

- Скоро сам дізнаєшся.

Мотор завівся і машина зникла в темряві.

- «Якби люди знали тягар правдивої віри, то в світі було б більше атеїстів» - отець процитував, прочитані за часів навчання в семінарії, слова.

А потім пригадав собі, як його дивний новоспечений друг рубав двері сокирою, щоб його друг, який вже Богу душу віддавав, зміг висповідатися. Почуття поваги наповнило його серце. Сам він би, мабуть, ніколи на подібне не погодився б. Так роздумуючи, отець Павел ввійшов до кімнати, закрив за собою двері і відкрив сейф. Він шукав папку з іменем Якуба Вендровича, але це виявилося марною справою. Лише згодом згадав, що Войславіце знаходиться на території сусідньої парафії. Зітхнув ще раз і пішов спати.

Кури томно покльовували крихти після сніданку. Отець Марковський, переповнений внутрішнім спокоєм, зворушливо спостерігав за Божими створіннями. Бурхливі нічні пригоди майже стерлися з його пам'яті. І йому навіть вдалося себе переконати, що це був усього лиш страшний сон. Сільська місцевість при денному світлі виглядала навіть досить приємно. Типова сільська вуличка тягнулася кілометрами і зникала десь в долині. За селом поле простяглося далеко-далеко і переходило плавно в