Несподівано він зрозумів суть справи. Минулого року про це писала скандальна «жовта» преса, яка притримується лівих поглядів. Правдивим був той факт, що група підприємливих духовних осіб пробувала покращити бюджет своїх парафій за рахунок експорту кави. Для того, щоб уникнути сплати податку, вони вписували в митні декларації, що кава послужить місіонерським цілям, позаяк із тих зерен будуть виготовляти вервички. Прибукова справа закінчилася, коли один з підприємців перестарався і притягнув цілу вантажівку кави, яка виявилася меленою... - настоятель посміхнувся. Вийшов з кімнати і пішов шукати господиню.
- Скільки в нас вугілля? На зиму вистачить? - запитав.
- Та яке ще вугілля? Якщо знайдеться півметра, то буде добре. Мало, зиму не протягнемо.
Як справжній опікун своєї пастви і парафії, де він в найближчі роки буде служити, отець Павел записав проблему в блокнот. Але, як виявилося, крім вугілля була ще одна невідкладна проблема - каналізація потребувала оперативного ремонту. Тут отець-настоятель подумав, що пригодилося б встановити французьку біосистему самоочистки. Як не як, але саме церква, окрім духовних цінностей, повинна сіяти зерно цивілізаційного прогресу. Він це записав на наступній сторінці і, підбивши підсумки, отримав дефіцит у більше ніж чотири тисячі злотих. А це сорок недільних пожертв, якщо не більше. Майже цілий рік. Зітхнув важко. Може, курія дасть йому кредит або якесь фінансування? Він вже навіть хотів написати відповідний лист, але згадав, що комп'ютер заблоковано. Залишалося одне - пригадати давні часи і писати від руки, що і зробив. Пресвітер просив у єпископа додаткових коштів, або по можливості щоб прислали вугілля, якщо їм вдасться купити його зі знижкою. А також попросив, щоб прислали інформатика з метою розблокувати комп'ютер.
Скромно повечеряв. Господиня взагалі не вміла готувати. Хліб подала з пліснявою, а ковбаса скоріш за все пам'ятала ще його попередника. «А може, саме цим і отруїли попереднього настоятеля?» - з острахом подумав отець Павел. Закінчив вечеряти він лише завдяки силі волі, постійно повторюючи собі давню мудрість: «Краще хай грішне тіло трісне, ніж дари Господні пропадуть марно...». Поївши, змучений світськими справами, священик пішов спати.
Посеред ночі його розбудив стукіт у вікно. Отець Павел зірвався з ліжка і відкрив вікно. Надворі стояв якийсь дивний обідраний тип в чорній куртці форми СС і папасі на голові.
- Ну і що сталося? - запитав сонний священик.
- Мій друг помирає. Кличе священика. Я на мотоциклі, -витиснув із себе дивний дідок.
- Одну хвилинку!
Священик швидко одягнув сутану і захопив із собою невеличку валізку, де він звичайно тримав всі необхідні предмети культу. Захлопнув двері, вибіг на вулицю через парафіяльний будинок. Дивний гість вже сидів на такому ж старому, як і він, мотоциклі.
- Воєнний? - здивувався отець Павел.
- Трофейний! - виправив його дідок. - Прошу сідати в коляску.
Отець Павел тільки встиг сісти, як мотоцикл заревів всією силою двигуна.
- Там всередині є каска, - сказав водій.
- А для Вас?
- А мені не треба!
Отець намацав внизу коляски щось кругле і на свій подив виявив, що це шолом для пожежників. Але все ж таки для безпеки він його одягнув на голову. Мотоцикл розганявся.
- А Ви хто такий? - поцікавився священик.
- Якуб Вендрович мене звуть.
- Так це ж я від Вас знайшов записку?
- Потім! - і голос цього дивного друга заглушив рев мотоцикла.
Мотоцикл долав бездоріжжя, перескакував рови і підскакував на пагорбах. На мить, коли вони переїжджали трасу, світло фар автомобіля на зустрічній смузі освітлило лице Вен-дровича. На лиці Якуба можна було побачити риси божевілля і екстазу. Дідок додав газу, мотоцикл заревів і розігнався так, що отцю Павлу здалося, що вони взагалі не торкаються землі. Нарешті мотоцикл різко затормозив біля якоїсь розвалюхи на пагорбі. Якуб зіскочив на землю. В дверях стояло декілька осіб, які й заблокували прохід. Отець Павел перелякався. І було чого. Ті, в дверях, виглядали страшно, - одягнені в що попало, згорблені, з печаттю гріха на обличчі, якщо взагалі можна було назвати ці фізіономії обличчям. Отець Павел ніколи раніше не міг навіть подумати, що ця печать гріха може бути настільки видимою. Мабуть, це була характерна особливість населення цього регіону, - всі мали виразні мавп'ячі риси.
- Що тобі? - перепитався старший із них, спльовуючи Якубу прямо під ноги.
- Я ксьондза привіз до Михайла.
Мужик сплюнув ще раз, після чого схрестив кулак правої руки в лікті лівої, показавши всім відомий неприязний міжнародного значення жест.
- Але він того сам хоче, - сказав Якуб із натиском.
- Котіться звідси
Якуб витягнув із-за пояса сокиру, а потім із рукава ще й
ланцюг, яким прив'язують корів на пасовищі.
- Вам що жити набридло? - обізвався третій з них. Його обличчя було настільки схоже на морду мавпи, що священик навіть здивувався, коли почув людську мову.
- Я більше не буду повторювати! Це передсмертна воля Михайла, - відповів Якуб впевнено і рішуче.
І тут з-за його спини, мов із землі, виросло ще два амба-ли. Один із них був озброєний дошкою, відірваною з паркана. З дошки злісно стирчали цвяхи.
- Падай! - закричав Якуб до отця.
Марковському повторювати двічі не було потреби. Лежачи на землі, він почув дикий крик Вендровича і свист петлі від ланцюга. При поганому освітленні, від однієї лише лампочки над дверима будинку, ланцюг замиготів блискавкою. Отець Павел встав. Троє противників вже лежали на землі. Один із них прикрив руками лице і стогнав. Другий лежав десь в кущах зі своєю дошкою, вбитою йому між ноги. Третій якраз старався піднятися на четвереньки. Якуб із розгону копнув його чоботом під живіт і той впав на землю. Екзорцист-аматор дужче стис в руці сокиру і підійшов до дверей.
- Відкрий! Тобі ж буде краще! - сказав із погрозою.
З середини долинав звук чогось важкого, що сунеться по підлозі до дверей. Двері забарикадовано. Якуб знову щось завив і почав щодуху гамселити по дверях.
- Хіба ж так можна? - почав розмову отець Павел. - Нам же ж тут не раді.
- Вони - нє, а той, хто помирає - так!
Двері відкрились. За ними стояв важкий сервант. Якуб рубав, переповнений праведним гнівом, і вже скоро подолав і цю перешкоду. Вендрович запалив ліхтарик і посвітив у кімнаті. З кімнати вийшов старший з ворогів із гвинтівкою у руках. Екзо-рцист збив священика з ніг. Куля просвистіла прямо над їх головами. Дідок дістав із кишені старий поцарапаний револьвер і вистрілив декілька разів в темінь кімнати. Гвинтівка відгукнулася у відповідь. Якуб із криком «Ура!» підірвався з підлоги і кинувся в темряву, не даючи противнику перезарядити зброю. Священик почув крики, лайку впереміш і з тріском меблів. Встав, обтріпав сутану і почав боком відступати в сторону траси. Бійка зненацька притихла. Якуб перескочив через поламані дошки.
- Дорога вільна! - повідомив із гордістю.
- Може... - почав Марковський, але очі екзорциста звузилися в маленькі шпаринки, а в його руці з'явився револьвер.
- До хати! - закомандував, як до коня, ніжно, але з натиском, який виключав будь-який непослух. Зайшли. Старший лежав, підпираючи стіну, і здавалося, що він намагається з останніх сил отямитися. Стряхнув головою, але на лиці так і не з'явилося полегшення. Якуб копнув двері. Вони виявилися зачиненими зсередини. Вистрілив у замкову щілину і потім копнув ще раз. Нарешті священик і екзорцист пробралися до кімнати. Біля ліжка, на якому лежав похмурий старець, чекаючи на смерть, стояло троє грізних горил.
- Геть звідси! - розкомандувався Якуб.
Троє, мабуть, не зрозуміли рішучих намірів непрошеного гостя і кинулися, хто з чим попало під рукою,
