- А що означає «цензурована»?
- Ну, це така версія, з якої повирізали найважливіші моменти, щоб дітям ночами не снилися.
- Це так, як про тебе в газетах пишуть, діду? «Відомий суспільний паразит зі Старого Майдану в Войславіцах Якуб В.?» Тато мені постійно говорить, що якби вони писали всю правду, то їм би ніхто не повірив.
- Що? - здивувався старий.
- Так, тато має цілу папку вирізок із місцевих газет. «Відомий усім нам як цвинтарна гієна Якуб В...».
- Ех, ті писаки прокляті! Але ти не вір у те, що вони пишуть. Добре?
- Добре-добре. Але давай розказуй, бо я вже починаю засинати.
- Ну, то може заснеш і без казки?
- Нє-а. Я хочу казку! І ту справжню версію про Червону Шапочку.
Якуб витягнув із кишені флягу, відкоркував і з задоволенням потягнув сімдесятипроцентний самогон.
Отже, так. Все відбувалося двісті років тому в хатині лісника.
-Якого лісника?
- А того, що собі хату поставив біля шосе на Хелм. Тоді в тій хатині жила одна старенька бабуся. Протягом дня вона жила в хаті, а ночами літала гола на вінику... Ой, чекай, то не та казка... Починаємо все з початку. Жила собі бабуся. Якось майстер цеху школи катів викликав до себе підмайстра.
- А чому школи катів?
- Бо кати ходили в червоних шапках. Треба трохи думати.
- Кажеш, викликали підмайстра, а як його звали?
Якуб потягнув ще один ковток, щоб прояснити розум.
- Звали його звичайним іменем - Мацюсь, - так само, як і тебе.
- Ага. А що було далі?
- А Мацюсь взяв палицю, залізний кастет, автомат...
- Ти мене обманюєш, діду. Тоді ще не було автоматів.
- Якщо ти такий розумний, то, може, ти будеш далі розказувати?
- Ну добре, хай вже буде той автомат, а як він виглядав?
- АякППШ.
- Я б краще американський вибрав.
- А тоді Америки ще не було, ну, тобто Колумб до неї ще не доплив. Ну вот, і Мацюсь пішов собі через темний непрохідний ліс.
- А він не мав часом із собою кошика?
- Мав.
- А що було в ньому? А що було в кошику?
- Як що. Хлібчик з мотузковою драбинкою всередині, випічка з начинкою з напильників, і баночка з медом, а там - динаміт...
- Дідусю?
-Що?
- А ліки були для старенької бабусі?
- А, ну звичайно, що були. Був і миш'ячок, і ціанистий калій, і стрихнін...
- Чекай. Щось я не розумію. А навіщо йому був той напильник з мотузковою драбиною?
- А щоб бабуля могла дати
- То вона сиділа не в хатині, а в тюрмі?
Правду кажучи, тут Якуб вже й сам заплутався. Треба було витягувати запаси з-за печі - пляшку пива. Коли кришка відскочила від краю ліжка внучка, а вміст вмить перелився в горлянку старигана, його розум переповнився натхненням і продовжив далі фантазувати.
- Ну, звичайно. В ті часи там не було хатинки, тільки невеличкий замок.
- Ага, тепер ясно. А миш'ячок - це отрута?
- Ага. Це щоб потруїти тих противних охоронців.
- То виходить, що кати були ворогами «клавішів»?
Ставало все складніше і складніше. Якуб вдивлявся в дно
порожньої пляшки. Потім жбурнув її через вікно і продовжив:
- Щоб тобі це зрозуміти, любий внучку, давай повернемося ще так на років із вісімдесят назад. Саме тоді велику Річ Посполиту хитрістю взяли і розділили наші вороги. Чув про таке?
- Чув-чув, як нашу Батьківщину розділили між Росією, Австрією і Прусією.
- Яка розумна дитина. Отже, так. Та бабуся була королевою, і після смерті її батька, е-е... Станіслава, е-е-е... Собєського, корона перейшла їй. Але окупанти наказали її зв'язати і кинути у в'язницю, щоб вона не могла царювати. А кати таємно залишилися слугами короля і присяглися допомогти королеві вибратися на волю, щоб вона могла народити країні спадкоємця трону.
- Дідусю, а хіба вона могла в такому віці ще дітей родити. їй же було вже шістдесят чи навіть вісімдесят років.
- Ну ти поглянь на нього! Так ти хочеш знати, що там сталося, чи ми зараз будемо генеологічне дерево вивчати?
- Розповідай, дідусю.
- Ну от, іде собі Червона Шапочка лісом, а тут із-за дерева вилазить величезний вовк у білогвардійській формі.
- А що то за форма така?
- Та це форма когось із окупантів. Дід Семен таку носить.
- А-а. А чого вовк був одягнений в ту форму? Вовки ж без одягу ходять, вони шерсть мають.
- От ти кара Божа для мене! Це був особливий вовк. Його штучно вивезли.
- Як мутант після радіації?
- Щось таке. Починаєш нарешті сам думати. Отже, вискочив вовк із-за дерева і запитує: «Куди прямуєш Червоний партизане?».
- Партизан? А хіба це не була Червона Шапочка?
- Шапочка-шапочка. Та щось мене на спогади пробило. Ну, добре. А Шапочка йому відповідає: «А я йду до своєї бабусі, в тюрму».
- Дідусю?
- Ну що знову?
- Та якось нелогічно виходить. Якщо Шапочка був внуком королеви, тоді він був сином спадкоємця трону. Тоді чому його батько не був на престолі?
- А тому, що його більшовики зарізали у вісімнадцятому році. А Шапочка був ще замалий, щоб посісти трон, тому бабуся була йому потрібна, як регентша.
- А хто така регентша?
- Це жінка регента. Коли немає короля, вона його заміняє, поки не підросте спадкоємець.
- Ясно. А ті кати не могли вислати когось менш важливого замість принца? Це ж небезпечно такими цінними кадрами ризикувати?
- Вони подумали, що такому малому легше вдасться через охорону проскочити, що його не помітять.
Якубу пощастило, що внучок ще не запитав, чого ж це принц став учнем у катів, бо тут дідуля, мабуть, вже не викрутився б.
- Ага, і що далі?
- А на чому я зупинився?
- Шапочка якраз розповідає, що йде до своєї бабусі до тюряги.
- Добре. Ну і вовк втік. Обігнав малого і прибіг швидше до тюряги. Постукав у двері камери, а там анішешерх. Він же не знав, що бабуся щосереди їздила по пропуску до Сельце. Там був базарний день, і вона до чортиків напивалася в місцевому барі. А вовк вирішив скористатися її відсутністю. Одягнув її нічну сорочку, чепчик з бом-бончиком, круглі професорські окуляри на носа, а на ноги - панчохи з
