- Та який ще осад! Я ще ніколи не бачив зеленого мулу.
- Може, якийсь підвид водоростей?
- В такому болоті? Скоріш за все, це могло з'явитися від відходів, які скидають у водойми, і відбулася хімічна реакція.
- А може, якраз і від тих відходів водорості і здичавіли?
- Але ніхто мене не переконає, що водорості можуть когось задушити.
Якуб глянув на свій годинник і перелякався. До початку обіду в їдальні залишалося не повних п'ятнадцять хвилин, а ще треба переодягнутися. На превеликий жаль, треба було відірватися від підслуховування розмови і мигцем побігти в сторону санаторію. Встиг. В їдальні продовжували коментувати останню подію, але Якуб не дізнався нічого нового. А відразу після обіду наткнувся на свого лікаря на прізвище Ворков-ський, який і затягнув Якуба до свого кабінету.
- Ну? - запитав привітно лікар.
- Що, ну? - також привітно відповів питанням на питання Якуб.
- Як почуваємося? - уточнив лікар.
- Мій стан покращиться щойно мене випустять звідси, -без жодних емоцій відповів Якуб.
Лікар посміхнувся.
- А чого ж Вам тут бракує?
- Ви мене тут мучите. Кожного ранку якась гімнастика. Як ви тут кажете, для підримання тонусу? Згодний, я махаю ногами, не нарікаю. Але питання, навіщо мені це? Припустимо, за рік-два я постарію і буду потребувати допомоги. Так Ви мені призначите з паличкою ходити. З кожним так може рано чи пізно трапитися. Але в мене і далі буде мій кінь і мотоцикл. І якщо мені буде потрібно піти в магазин за покупками, то я осідлаю свою шкапу і поскачу. Сам!
- Повірте мені, пане Вендровичу, що одного дня настане такий час, коли Ви не зможете вилізти на свого коня. І що тоді?
Згодний, що в себе вдома Ви ще зможете приставити драбину до коня, щоб викарапкатися на нього, але хто Вам приставить ту ж драбину біля магазину, щоб Ви могли злізти? Чи проситимете допомоги у знайомих?
- Доктор, чи у вас все гаразд? Не для того я, Якуб Вендро-вич, нащадок козака, щоб на коня та й з драбиною! Я як свисну, так моя шкапа і на
- Ну давайте я Вам хоча б тиск поміряю.
- Та міряй, мені не шкода. От тільки мені здається, що в мене тиск скаче лише від того нервування, що ти мені зараз тут тиск будеш міряти...
- Скажіть, будь ласка, але щиро: «Ви не любите лікарів, правда?»
- А чого Вас не любити? Ви цілком нормальні люди і ніби нічого Вам не бракує.
- А може, Ви переживаєте через сьогоднішній випадок?
- Ви маєте на увазі того хлопчика, що втопився? Звичайно ж, шкода дитини. З нього могла б вирости хороша людина.
- У Вас цікавий підхід до життя. А якби він виріс і став бандитом?
- Можливо, але більшість людей - добрі, тобто, так, за статистикою. Хоча мене дуже цікавить, що це таке навколо шиї було накручене.
- Те зелене?
-Та немов шарф із водоростей.
- Гм. Обов'язково зверну на це увагу.
- Тобто, це Ви будете робити розтин?
- Ні, не я. Але мене запросили на нараду.
- Не знав, що наради збирають для небіжчиків.
- Бувають винятки. Як розумієте, такий збіг обставин для однієї місцевості, не може не викликати підозр. Якщо це справа рук психопата, тоді обов'язково потрібно його зловити. А це вже не Ваша проблема. Ну хіба, якщо Ви зайдете у воду, а на вас хтось там нападе.
- Та яке там! Я вже років з десять не плаваю. Але можна було б позичити катамаран і попливти на другий кінець берега, де в комишах солодко відпочивають лебеді. І я Вам можу одного такого зловити для бульйончика, - несподівано проявилась мисливська жилка.
- Нагадую, що Ви зараз повинні притримуватися дієти, а лебедів охороняє закон, - підвищеним голосом промовив лікар.
- Ех, пам'ятаю і не забуваю ні на мить. Я вже не можу дочекатися, коли нарешті повернуся в свій Старий Майдан, до Вой-славіц. Візьму багнет, піду у ліс, стукну молодого вепра і запрошу всіх друзів на гриль. І Вам кусочок надішлю скуштувати.
- Ох, велике дякую!
- А як там мій тиск?
- В нормі. От тільки вам не треба нервуватися, вживати алкоголь, словом, ігнорувати режим. І все буде добре. А якщо Вас спокушають лебеді, то раджу минати ту частину берега, де вони собі спокійно пасуться. Серце не бачить, очі не болять -перекрутив і навіть не помітив.
Тієї ночі Якуба знову мучило безсоння. Але цього разу він не залишився у ліжку роздумувати над глобальними проблемами людства. Він поставив перед собою важливе завдання розкрити таємницю води заради святого спокою невинних громадян, які відпочивали в санаторії! Екзорцист вийшов через вікно і спустився на громовідводі. Ну, що скажеш, роки вже не ті. Вимучився допоки зліз, але перешкоду подолав так само, як і бетонний паркан, який відгороджував його від пізнання таємниці. По дорозі Якуб захопив з протипожежного стенду сокиру. Біля води не було нікого. В нічному місячному світлі, яке пробивалося крізь хмари на небі, поверхня води здавалася досить дивною. Її дивний блиск явно не сподобався Якубу. Він вийшов на причал, намагаючись йти тихо і безшумно, так, ніби старався не розбудити сторожа пришвартованих човнів. Такими повільними кроками дійшов до краю причала, де було абсолютно порожньо. Екзорцист підійшов до перил і подивився у воду. Над затокою стояв туман. Якуб витяг із-за пазухи флягу і надпив ковток самогону, щоб підкріпити старечу пам'ять. Зупинись мить - ти прекрасна! - подумки подякував Йосипу за передачку, яку навіть санітари не зауважили, коли перевіряли.
- Біла вода! - пригадав собі Якуб.
Дістав із кишені невеликий театральний бінокль і почав оглядати озеро. Через трохи помітив дивну освітлену пляму на воді.
- Є! - заговорив до місяця. - Все сходиться. Все як треба.
Пляма почала розростатися прямо на очах. Вода була
схожа на молоко. Вся переливалася і манила до себе. Якуб, не поспішаючи, обперезав себе на поясі коров'ячим ланцюгом, яким колись прив'язував свою скотину на випасі, щоб не втекла. Потім прив'язав два кінці ланцюга до перил, а сам сів на причалі і занурив ліву ногу у воду. Біла пляма почала наближатися і одночасно розмивалася на поверхні озера. Якуб чекав. На поготові в руках міцно тримав сокиру.
В напрузі і так зосереджено він просидів декілька хвилин. Але озеро якось не збиралося нападати. Якуб вже навіть почав думати, що даремно згаяв час, і тільки-но зібрався йти назад, як щось сильно вчепилося за його ногу і сильно шарпнуло його у воду. Ланцюг натягнувся, як струна, але витримав. Те щось не хотіло так просто здаватися і відпускати свою жертву. Ще раз потягнуло. Якуб завив від болю. Він відчув, як чиїсь кістляві пальці так вп'ялися в його ногу, що майже здерли з нього шкіру. Вода забулькотіла. За секунду перед третім ривком невідомого створіння Якуб з усієї сили рубанув сокирою. Клин сокири вгруз в щось тверде, а за якусь наступну мить те щось розкололося від потужного ривка. Створіння відпустило смертельну схватку і відійшло у воду.
Дідок встав, відв'язав ланцюг, стряхнув із себе бруд і пришвидшеним кроком почимчикував на берег. Ніхто його вже не переслідував. Коли Якуб відчув гравій на пляжі, з полегшенням зітхнув. Ввімкнув на мить ліхтарик і оглянув рану на нозі. На своє здивування, нога була неушкоджена, хоча була прикрашена величезним синяком. Якуб сподівався побачити зелену желейну бридку речовину, але її було настільки
