Хроніки Якуба Вендровича

- Добре. Отже, так. Зустрічаємося тут опівночі, або навіть краще об одинадцятій вечора.

- Я не прийду. Навіщо? Він вже похований. Через п'ятсот років знайдуть його археологи, нехай і перезахоронюють.

Якуб образився.

- Ех, отче... Я тут думав, що сюди пришлють молодого і розумного священика. Думав, що прислали професіонала. Помилився. Буває... Не вперше.

Якуб взяв дві лопати і з гордістю пішов. Священик лише звів плечима і повернувся у парафіяльний будинок. Зайшов до кімнати і включив комп'ютер. Машина знову вимагала пароль. Зі злості набрав: ВЕНДРОВИЧ.

Система запрацювала. Робочий стіл активувався і ярлики були в доступі. Найбільше зацікавився документом ЯАРАі^СНІТ. ЭОС. - це був рапорт попереднього настоятеля храму про ар-хітектонічний стан костелу в Дембінці Двірській.

В рамках дослідження аварійного стану фундаменту я провів чотири пробних розкопки. Під час розкопок мені вдалося виявити три труби, які були під’єднані до насоса, метою яких була негативна дія на будівлю. Труби замість того, щоб відкачувати воду, навпаки транспортували її з невідомого мені місця під найближчою стіною з північної частини храму. Накопичення вологи повинно було нищити фундамент шляхом постійного підмивання. Труби були вкопані за декілька днів до мого приїзду і призначенням мене настоятелем цієї парафії.

Висновки:

Гіпотеза А: місцевий клан, який негативно

налаштований до інституції Церкви як такої, планував поступове руйнування костелу.

Гіпотеза Б: Система була змонтована на

замовлення самої ж курії з тією ж метою.

Заінтригований отець Павел закрив документ і відкрив інший. Це був перелік цінностей і інвентаря храму. Рапорт повністю підтвердив його здогадки. Весь інвентар було замінено на новий, словом, підроблений. У такому випадку, якщо костел завалиться, всі оригінальні і цінні речі вже будуть знаходитися в надійному місці. Витер піт із чола і продовжив. Відкрив наступний документ - «Щоденник отця Василя Свояка».

12 березня 1834 року

Здається, я вже знаю, що тут відбувається. В мене на руках лише один доказ, який тонкою ниткою пов’язує факт зникнення мертвого тіла з цвинтаря на пагорбі. Дивно, чому ніхто ніколи не перевіряв, що насправді лежить в могилах у підземеллях костелу і чому могили на цвинтарі порожні.

Священик підірвався, ніби його вкололи чимось гострим. Порожні могили на цвинтарі! Що там говорив Вендрович, що вони прийдуть вночі і відкопають тіло покійника. В підземеллях костелу лежать гроби. Невже... Тіло священика аж звело від самої лише думки, що це все може виявитися правдою. Взяв із полиці ключ і вибіг з кімнати. Вечірні сутінки з імлою повільно охоплювали всю околицю. Костел стояв мовчазний і тихий. Отець Павел відкрив двері і зайшов всередину. Ввімкнув світло. Трохи повозився з замком від дверей до крипти. Вдалося. Ввімкнув освітлення в підземеллі. Збіг вниз, перескакуючи через декілька сходинок. Його сумніви тривали ще якусь мить, допоки не розгубився, побачивши перед собою ряд саркофагів. Схопив одну плиту і вже пробував зрушити її з місця, але вона важила декілька сот кілограм. Піддався. Священик пішов вглиб і побачив цілий склад трун, які лежали одна на одній. Шарпнув одну з них і виволік до світла. Від удару об підлогу злетіло віко. Скелет виглядав, як звичний. Відкрив сусідній гроб, а потім ще один. Все на місці. Глянув у той бік, де шеренгою одна за одною стояли старі труни місцевих но-таблів. Пробував відкрити одну з них, але віко було прибито на совість. Нащупавши в широкій кишені сутани мисливський ніж, отець Павел вбив його у щілину і підважив віко. Дерево зі скрипом піддалося. Тіла в труні не було. Там лежало кілька каменюк обмотаних шматами.

- Тільки вага відповідна, - сказав сам до себе. - Ось це так знахідка...

Відкрив наступну труну. Для різноманітності там був мішок із піском. В третьому якісь старі цегли. В четвертій лежав скелет. Скелет був досить багато одягнений. Рештки тканин все ще трималися на останках. Священик нагнувся і взяв з гробу череп. Повернув його декілька разів в руках, оглядаючи. Череп мав сильно виділені кісткові вали над очними отворами, а випуклі вилиці були, немов дві великі шишки. Потилиця сильно витягнута назад. Покрутив черепом, щоб краще його розгледіти збоку. Чоло цього чоловіка за життя мало бути під гострим мавп'ячим кутом. Поклав на місце, закрив костел і побіг на цвинтар. Якуб важко працював, не перервавши свого заняття навіть через раптову появу настоятеля. Хрест стояв обпертий об дерево. Навколо могили були насипані вали свіжовиритої землі. Лопата Вендровича вже постукувала об віко труни.

- Якуб...

- Ну що? Набрався розуму?

- Ти думаєш, що він там ще є?

Екзорцист-аматор вбив бік лопати в віко і підскочив, щоб цілою вагою допомогти собі. Так повторив декілька разів, допоки отвір не був достатньо великим, щоб роздивитися вміст. В могилі лежала закутана в тканину вісь від трактора.

- Як ти здогадався? - Якуб запитав, вилазячи, в отця.

- Я перевірив гроби в підземеллях костелу. В більшості випадків була така ж картина, а в одній із трун я знайшов щось дивне...

Якуб витер піт із чола, витягнув із кишені флягу, потягнув декілька солідних ковтків і подав священику. Отець Павел ковтнув один раз, після чого йому аж помутніло в очах, горло загорілося, мов палаючи, а через вуха пішов дим. Правду кажучи, священик був звичайнісіньким чоловіком, та перш ніж прийняти сан і поступити до семінарії, пив різні напої. Він пробував і альпагу, і різні настоянки, і вироби своїх друзів, але схожого на це він зроду не куштував. Це було гірше, ніж політура! Щиро кажучи, він навіть не знав, яка на смак та політура. Але він був впевнений, що вона буде набагато смачніша.

- Пробачте, - перепросив Якуб, постукуючи по спині отця Павла. - Трохи міцне?

- А що це? Це... це, може, розчинник?

- Та яке там. Та це мій бімбері

Якуб встав і підійшов з лопатою до сусідньої могили, в якій мав би спочивати прах попереднього настоятеля. Ек?орцист витягнув хрест ще зі свіжої землі і з почуттям відповідальності втикнув його поряд у землю і взявся копати.

- Невже це потрібно? - не на жарт розхвилювався отець Павел.

- Необхідно, ну... і цікаво.

Труна лежала не глибоко. Якуб розчистив віко, якусь мить вдивлявся на могилу і з розмаху вбив у неї лопату. Гроб виявився порожнім. Дідок відкинув лопату в бік.

- Здається, прийшов наш час, - сказав.

- І що нам треба робити? - священик занепокоївся. Треба закопати ті труни.

- Нє, не хочу. Нам треба їхати. Давно вже треба було це припинити.

- Але..

Якуб безцеремонно схопив отця Павла і потягнув за собою. В кущах за цвинтарем на причепі трактора стояла цистерна з насосом, щоб відкачувати каналізацію. Сильний запах солярки знищив усіх комарів в радіусі десяти метрів. В кабіні трактора сидів хтось і покурював собі. Побачивши, що хтось наближається до трактора, він виліз із кабіни і зник у заростях.

- Тобі шо, на орбіту захотілося взлетіти?! - викрикнув Якуб в слід невідомому.

- Хто це був? - запитався отець.

- А-а, та це так, друг. Але він не мав бажання зустрічатися, ось. Ну, їдемо!

Отцю Павлу нічого не залишалося, як сісти поруч із Вендровичем. Сидіти було досить не зручно, особливо, коли трактор підскакував на пагорбах. їхали полем, але незадовго Якуб звернув у ліс. В лісі їхали під досить стрімку гірку. На вершині стояло велике сухе дерево і невеликий будиночок, який більше нагадував хижу. Біля будинку було припарковано вісім автомобілів, між іншим, серед них була і міліцейська