найдорожчого сина Якуба, у своєму безмежному й безконечному жалю він підбадьорив мене прибуттям до порту із Франції мого найдорожчого і глибоко коханого сина Григора'. Остерігаючись шпигунів, Григор подорожував під ім'ям швейцарського капітана Гага. З цієї причини батько й син, які не бачилися один з одним десять років, на людях удавали, що вони не знайомі.
Одначе протягом майже чотиритижневого перебування Григора в Салоніках батько й син мали досить можливостей наодинці обміркувати всі питання, пов'язані з приготуванням до Григорової місії в столицю Порти. Орлик наставляв сина, які аргументи можуть переконати великого візира звільнити його з Салонік і дати змогу перебратися ближче до запорожців.
Головна мета гетьмана полягала в тому, щоби переконати великого візира в його, Орликовій, корисності для Порти. Згадуючи про постійні клопоти, які великий візир та кримський хан мали з запорожцями, Орлик твердив, що такі труднощі не поставали б, аби він міг повернутися до запорожців, відновити серед них дисципліну й підтримувати врівноважені стосунки між ними та ханом. Він додавав, що 'це моя довга відсутність у Війську довела не тільки запорожців, а й увесь козацький народ до жахливої скрути'. Не бажаючи справити враження, що він сподівається турецько-російської війни, гетьман водночас акцентував увагу на високій бойовій майстерності запорожців і їхній потенційній корисності для Порти.
Орлик також підготував детальну інструкцію для Вільнева з переліком аргументів, які має навести французький посол, обговорюючи гетьманову справу з великим візирем. Вільнев мав підкреслити позитивну роль, яку може відіграти Січ у майбутньому як України, так і Туреччини: 'З їхнім [запорожців] поверненням під московську владу всі надії на звільнення в людей України, які страждають під тиранічним [московським] ярмом, зникнуть, оскільки вони більше не зможуть втікати до своїх братів по зброї на Січ і більше не зможуть думати про повстання. Таким чином Порта втратить перевагу'.
У своїх настановах Вільневу Орлик також докладно описав, які послуги він може надати Порті, якщо його переведуть до Бендер чи до Хотина, ближче до запорожців. Звідти йому легше буде переконати запорожців залишатися під турецькою протекцією, яка, на його думку, давала найбільше надій на звільнення України. Він також зміг би протидіяти поширенню проросійських почуттів серед козаків, а головне, дістав би можливість 'створити канали для прихованого спілкування з місцевою старшиною і радитися зі старшиною за допомогою таємних контактів'.
У середині червня Григор особисто привіз до Константинополя батькового листа великому візиреві та його інструкції для Вільнева. Але невдовзі Орлик-молодший виявив, що, на відміну від легких успіхів у Варшаві та Версалі, з Ібрагімом-пашею йому буде сутужно.
Через труднощі, що їх росіяни створювали для турків у Персії, великий візир не хотів обговорювати Орликову справу. Він боявся, писав Вільнев, що коли гетьмана перевести ближче до запорожців, він може або спровокувати війну з росіянами, або перейти на їхній бік. Дізнавшись про страхи великого візира, Орлик у листі до сина вилив свою зневагу до Ібрагіма-паші. Він також досить тверезо й реалістично висловився про власні можливості: 'Дякувати Богу, я не настільки позбавлений розуму й не такий відчайдушно божевільний, аби бездумно нападати із жменькою людей, до того ж нерегулярних, на таку велику потугу [як Росія], кидаючись як лев і гинучи як муха'. У момент гніву Орлик нарешті більш реалістично й відверто оцінив своє становище. Цього разу він уже не згадував про близьку 'революцію в Україні' і про козацьке військо чисельністю 60 або й 100 тис, а про 'жменьку людей, до того ж нерегулярних'.
У своєму листі гетьман також зазначав, що росіяни мають в Україні понад 30 тис. регулярного війська. Запорожці та інші козаки зможуть учинити йому опір лише в тому разі, якщо повернуть собі артилерію, яку Петро І захопив у Батурині й на Січі, і якщо Польща та Швеція прийдуть їм на допомогу. Далі Орлик дещо пом'якшив тон і повторив, що хоча він не має сумніву щодо можливості здійснити в Україні революцію, він переконаний, що революція не може відбутися без іноземної допомоги. І додав саркастично: 'Не дивно, що я, перебуваючи тут під їхньою пречудовою протекцією, не маю досить коштів навіть аби купити коней і фураж для кількох моїх людей... а вони ще бояться, що я можу передчасно почати війну!'.
Проте Орлик таки подав Григорові одну практичну пораду. Якщо виявиться, що турки починають акцентувати увагу на проблемі перського фронту, він повинен заявити, що батько, якщо йому дозволять перебратися до запорожців, розташує їх на Дністрі й захищатиме турецький кордон на випадок, якби росіяни вирішили скористатися тим, що турецькі війська стягнуто до Персії. В історії Орликових відносин із Портою це була знаменна пропозиція. Майже двадцять років тому, в 1712—1713pp., коли Порта хотіла, щоб гетьман під її протекцією виконав на Правобережжі точнісінько таку ж функцію, Орлик відмовився, оскільки вважав ганебним бути за охоронця на кордонах 'невірних'. Тепер він просив дати йому шанс на таку службу. Хоча почасти це був тактичний крок, завдяки якому Орлик розраховував вирватися з Салонік, це також показує, наскільки погіршилося з бендерських часів його становище.
Що ж до побоювань Порти, що він може перекинутися до росіян, то Орлик заявив, що 'воліє тисячу разів умерти, ніж віддати пошану тому молдавському негідникові' — Апостолові (тогочасному гетьманові в Україні), поклавши йому до ніг гетьманські відзнаки, на які має законне право тільки він сам. На завершення Орлик звертав увагу на те, як небезпечно вірити обіцянкам росіян і як його співвітчизники, що повернулися в Україну, страждають тепер у тюрмах і на засланні. 'Врешті,— зазначав він,— нехай той, хто не знає, що таке московський ласий шматок, необачно залежить від нього! Я надто добре пізнав притаманні тому народові підступність, віроломство й брехливість'.
Ані Григор, ані Вільнев не матимуть більше можливості звернутися від імені Орлика до Ібрагіма-паші. Внаслідок поразок турецького війська в Персії й повстання Патрони Халіла (вересень 1730p.), до якого вони призвели, великий візир позбувся посади й життя, а його тестя скинуто з престолу. Протягом короткого часу здавалося, що речник агресивної політики щодо росіян Канум-Ока, Орликів знайомий, добре поінформований про становище України, може використати свій великий вплив на новий уряд, аби допомогти гетьманові.
Але незабаром стало ясно, що новий великий візир Кабакулак Ібрагім-паша має намір продовжувати щодо росіян пасивну політику свого попередника. Це означало, що тепер Григор і його батько взагалі не можуть розраховувати на підтримку Порти.
МІСІЯ ГРИГОРА ОРЛИКА ДО КРИМУ
Хоча перевороти 1730р. в Константинополі не дали Орликові жодних безпосередніх переваг у Порті, вони спрацювали на його користь у Криму. Внаслідок скинення Ібрагіма-паші інший ветеран Бендер, Каплан-Гірей, знову повернувся на престол із заслання на острові Хіос. Дорогою додому він зупинився в Константинополі, де мав довгу розмову з Вільневом. Французький посол був радий дізнатися, що хан зберіг своє колишнє протиросійське наставлення. Крім того, Каплан-Гірей пообіцяв 150-тисячне татарське військо на допомогу Лещинському, навіть якщо Порта відмовиться підтримати польського короля у вигнанні. Коли було названо ім'я Орлика, хан тепло відгукнувся про нього як про 'одного зі своїх добрих друзів' і пообіцяв зробити все можливе, аби гетьман знову з'єднався з запорожцями. З огляду на ці заяви Вільнев і Григор вирішили, що й Орлик, і Лещинський мають установити безпосередні контакти з ханом, зменшуючи таким чином свою залежність від Порти. Але перш ніж здійснити цей задум, треба було одержати офіційне схвалення від Станіслава та від французького уряду. Тому на початку жовтня 1731р. Григор вирушив із Константинополя до Франції радитися з польським королем у вигнанні та французьким міністром закордонних справ.
9 грудня Орлик-молодший удруге прибув до Станіславової резиденції в Шамборі. Він подав Лещинському меморандум, що містив звіт про діяльність за минулий рік і виклад планів на майбутнє. Станіслав охоче підтримав ідею щодо встановлення безпосередніх зв'язків із ханом та його зближення з гетьманом. Додавши свої докладні рекомендації та інструкції до тих, які Григор уже мав од Вільнева та від батька, Лещинський відрядив гетьманича до Версаля. Там протягом останнього тижня грудня Григор зустрічався з Шовеленом і кардиналом Флері, щоб обговорити з ними свої плани й дістати офіційне схвалення Франції. Аби детально викласти й обгрунтувати причини, які змушують його вирушити з місією до хана, Орлик-молодший подав їм шість меморандумів.
В одному з них ішлося про козацько-татарські та почасти козацько-турецькі зв'язки. Вказавши, що росіяни не можуть мати претензій щодо його батька, оскільки він польського походження, Григор додає
