— Рівно два від краю й до краю. На цій площині я особа недоторканна. — Король навіть підняв вказівного пальця.
— Недоторканна, — повторив Карен і підморгнув Олегові.
— Зрозуміло, — мовив Олег, киваючи Альці.
— Ой! — скрикнула Алька.
Ноги її почали ковзатись по гладенькій підлозі, і вона незграбно впала під королівські ноги. Дзенькнули шпори. Майнули в повітрі вуса. Його величність Мишук передостанній перелетів через Альку й гепнувся на живіт.
Блискуча Куля випала з кишені й покотилася прямо до королівської каюти.
Розчинилися двері. На гамір вискочив темнолиций хлопчик.
— Ісілю! — закричав Мишук, лежачи на підлозі. — Хапай Кулю, роззяво! Мою, королівську Кулю.
Карен майже дотягнувся до Кулі, проте негреня вхопило її і зачинило двері…
— Нарешті я вас знайшов! Що тут відбувається? — випалив, несподівано з’явившись, Пап. Сонячно- рудий прудкий Пап устиг оббігти весь корабель. — Поважний чоловік упав, а ви — мов скам’яніли! Не впізнаю вас, земляни…
Пап допоміг королеві підвестися.
— Слизька підлога, — зітхнув, поморщившись, король.
— Його величність втратив рівновагу, — пояснив із серйозним виглядом Карен.
— І впав прямо мені під ноги, — закінчила Алька.
— Пусте. — Мишук змахнув вусами. — Юні друзі допомогли мені вибратися з джунглів. На острові Тутику я за послугу віддячую королівським знаком. — І його королівська величність, давши Каренові щигля в лоб, пішов собі геть.
— Зовсім не дотепний знак з вашого боку! — обурився Пап.
І аж присвиснув від здивування, коли в нього перед носом зачинилися двері.
Табличка на каюті сповіщала:
— Здається, я десь читав про Тутик, — спроквола мовив Пап. — Невже той самий? Тільки король напевне останній, а не передостанній!..
— Музейна особа! — ущипливо сказав Алька. — Вихваляється і б’ється. Як він опинився в космосі?
— Болить? — спитав Пап у Карена. — Король виявився аж ніяк не казковий… Я підозрюю, що ви дуже насолили йому.
Тільки тепер збагнув Карен, що він накоїв. Куля Шляху — в кишені якогось допотопного короля… Що тепер робити?
Тільки тепер Карен збагнув, що вкрав у самого себе, у своїх товаришів усі на світі Кулі Шляху. А раптом вони ніколи не повернуться назад?
— Як справи, любі астронавти? Ви вже в Далекому космосі?
Микола Семенович, директор лісової школи трохи глузливо дивиться на них з великого, на всю стіну, екрана: мовляв, я далеко, сам у порожній школі, а все знаю про вас. Хоч директор і молодий, але вже математичне світило; про нього кажуть, що він ночами креслить графіки майбутнього, не тільки складаючи наперед розклад занять, але й передбачає вчинки своїх учнів, навіть їхні пустощі.
— Карене, ти вже розібрався в галактиках?
Алька, безперечно, облітала весь корабель… Олегу, є нові малюнки? Сподіваюся, Всесвіт дає вам маленькі уроки!..
— Усе гаразд! — доповів Пап. — Летимо…
— Батьки летять вам назустріч, — сказав директор. — Бажаю щасливого Батьківського Дня!
Камера переключилася на Марс, і вони побачили, як директор розмовляє з диспетчером про інших учнів.
Урочистий день для всіх учнів лісової школи, для всіх дітей Землі! Бути поруч із батьками, де вони не працювали б, побачити, довідатися, як цілий рік вони жили без тебе… Пірнути вкупі з батьком у морську западину, полювати на восьминога, з’їхати з височезної гори на лижах, стрибати у скафандрі через малі місячні кратери, побачити в Далекому космосі погасле Сонце — все це найщасливіші години для майбутніх підводників, космонавтів, дослідників. Радості вистачить на цілий рік!.. Потім літаки, підводні човни, ракети відвезуть дітей назад. І знову — перше вересня, зима, весна, довгі місяці до нового Батьківського Дня.
— Дізнаюся про час прибуття, — промовив, підводячись, Пап. — А тим часом їжте марсіанські апельсини. Тільки, цур, не тікати!
— А навіщо? — простодушно спитав Олег. — Скоро прибудемо…
— Знаю я вас! — насварився пальцем Пап.
— Добре, що не дав завдання: вийміть апельсин із шкірки, не знімаючи її, — ущипливо мовила Алька, як тільки Пап вийшов.
— Куля… — похмуро згадав Карен. — Як повернути Кулю?
— Там що — уповільнився час, на Тутику? — запитав Олег.
— А може, Мишука скинули, — висловив припупущення Карен, — і він дременув у космос?..
— Нічого ви не знаєте, — промовила Алька. — Тутик — це музей. Там залишили одного короля. Для екскурсантів. Щоправда, не дуже гарного підібрали. Та іншого, либонь, не було. — Алька зітхнула: — Я бачила, як слуга віз йому стіл із сніданком…
— Який стіл? На коліщатах? — загаласували хлопці. — Хіба йому мало кухні-автомата?
— Ви не читали про королів?! Та король ніколи не простягне руки, щоб натиснути кнопку автомата. Йому треба все подати на стіл! У цього короля лише один слуга, але він дуже серйозний хлопчик. Ісіль — так його звуть?
— Бармалей! — поморщився Олег.
— Ісіль — гарне ім’я… Подай мені, Ісілю, апельсин.
Скоряючись царственому жесту Альки, Олег приніс сріблястий марсіанський апельсин.
— Обчисть його. Та хутчій… Зубами! У тебе є зуби?
Олег щосили рвав тугу шкірку фрукта.
— Куля! — похмуро мовив Карен. — Зараз увірвуся до Мишука: або Куля, або зречення престолу!
— Ай справді, як ми повернемось? — подумав уголос Олег. — Раптом він зіпсує Кулю?
— Чого доброго, розпиляє її та й повставляє у свої персні! Або начепить на свою королівську шию. — Алька оглянула приятелів. — А от ми візьмемо та й не повернемося назад на Землю!
— Я-ак? — Навіть Карен, який завжди розумів Альку, був спантеличений.
— А так! Полетимо в Кінцевий космос. Разом з батьками.
Карен усміхнувся. Він зрозумів Альку.
— Але ж ми не значимось на станції, — сказав Олег. — Треба жити, харчуватися…
— Харчуватимемося крихтами… Чи ж багато тобі, художникові, треба?
— Небагато, — признався Олег.
— Ех ти, бідолаха, ніколи не снідав по-королівському. — Алька ковтнула запашну дольку апельсина, поправила вбрання, підпушила неіснуючі вуса. — Отже, сніданок закінчено… А після сніданку його величність бажає прогулятися по залах. Дуже корисно…
— Молодець, Алько! — Карен підхопився з крісла. — Ми зустрінемо короля й відберемо Кулю!.”
— Хто? Ви? — Алька знову стала Алькою — довгоногим, худим, насмішкуватим ватажком. — Ви? — повторила Алька, метнувши на приятелів презирливий погляд. — Теоретик зоряних світів… Вільний художник… Отак вас король і злякався!..
Теоретик і художник похнюпили голови.
