— Піду складати речі, — заквапився Мишук. — Сповістіть, будь ласка, що вирішить “Альфа”. Для мене це зараз важливіше за Тутик.
На дверях королівської каюти не було звичної таблички: “ЙогоВеличність…”
Король розгнівався. Рвучко розчинив двері.
Посеред каюти в м’якому кріслі лежали його вуса.
Король обмацав обличчя: вуса були на місці. А чиї ж тоді вуса в кріслі?
— До-озвольте! — гнівно озвався король. — Хто ви такий і що робите в моїй каюті?
Вуса зметнулися над кріслом, і король побачив свого двійника. Замість відповіді двійник простяг свою табличку, яку він, очевидно, зняв із дверей і встиг швидко підробити.
“Його Величність Король Мишук Передпередостанній” — оповіщав напис. Далі була та сама адреса в Тихому океані.
Його передостанність розгубився.
— Але ж це я король Тутика, — сказав він, уп’явшись поглядом у табличку.
— І я король Тутика, — вторував його голосом двійник.
— Передостанній, — уточнив король, звично підпушуючи вуса.
— А я — передпередостанній, — двійник точно повторив жест.
Той жест дуже збентежив його передостанність. Він уважно оглянув суперника: мундир, ордени, єдині в світі вуса — жодного сумніву в тому, що випадковий незнайомий може претендувати на Тутик; зовнішність короля добре знайома всім мешканцям острова.
— Де стоїть ваш палац? — спитав справдешній король.
— На найвищому горбі, — поквапно одказав лжекороль. — Парадним входом — на гавань, чорним — на хижки.
— Скільки в палаці кімнат?
— Сорок.
— Скільки у вас слуг?
— П’ять.
— А міністрів?
— Двадцять один.
Усе фатально збігалося. Його передостанність уже не почував себе справжнім власником п’яти слуг і двадцяти одного міністра.
— А що у вас, — хитро запитав, — лежить під подушкою?
— Краплі датського короля.
— Та-ак… — мовив спроквола справдешній король, дурнувато посміхаючись. — Ви, напевне, маєте намір повернутися назад на Тутик? У такому разі повернеться один із нас!
Мишуки стояли один супроти одного, войовничо піднявши пишні, неповторні вуса. Вони були схожі до останньої волосинки.
— Дуель? — звів брови його передостанність.
— Певна річ, — відпарирував його передпередостанність. — В шашки.
— Приймаю виклик. Це й моя улюблена гра. Ісілю, шашки!
— Ісілю, шашки!
Мишук передостанній знову здивувався: два чорні хлопчики вигулькнули з-за ширми з шашками в руках. Акуратно розсунули дошки, порозставляли кружальця.
— На що граємо? — зухвало спитав лжекороль.
— На королівство!
— У піддавки?
— У піддавки.
За три хвилини його передостанність програв королівство суперникові. Причому суперник мав перевагу: зробивши вдалий хід, він жартома давав щигля своєму Ісілю. У справдешнього короля свербів великий палець, одначе він пам’ятав про обіцянку. І тільки збагнувши безнадійність своєї позиції, не стримався і вліпив щигля справжньому Ісілю. Ісіль охнув, і король здивовано зауважив:
— Дивіться, він заговорив!
І одночасно його передостанність мізинцем скинув з дошки дві свої шашки.
— Не шахруйте, — помітив король-суперник. — Ви програли острів. Тепер Тутик мій.
Королівський сад з прозорими, наливчатими яблуками зник на очах у Мишука. І колишній власник Тутика з відчаєм у голосі спитав:
— Чому ви граєте в піддавки краще за мене?
— Напевне, тому, — відповів новий хазяїн острова, — що в мене більший досвід.
— Коли ви грали востаннє?
Переможець глянув на годинника:
— Ми востаннє грали два дні, дві години і сорок хвилин тому.
— У неділю?
— У неділю. У власному палаці.
— Дивно, я теж грав у неділю. — Екс-король розвів руками. — Але турнір відбувався рівно три дні, дві години й сорок хвилин тому. Сьогодні в нас середа.
— Вівторок.
Хвилин з десять сперечалися королі, аж поки в переможця не вичерпалося терпіння. Помахом вусів показав він на двері.
— Прошу залишити мою територію.
Мишук узяв свій чемодан і поплентався до виходу.
Коло порога він озирнувся.
— Скажіть, навіщо ви замінили табличку?
— Слово “передостанній” у своєму титулі вважаю образливим. — Новий король підняв палець. — Сьогодні передостанній, а завтра… Розумієте? Хоч ви й добре під мене загримувалися, я прощаю вам…
Вигнаний Мишук обурено грюкнув дверима. Він ступив тільки крок і вперся вусами у двері капітанської каюти, не розуміючи, чому скорочуються коридори в цьому дивовижному космосі.
Король без стуку вскочив до капітана, кинув свій чемодан і завмер.
Перед ним були два однакові чоловіки в кітелях з нашивками.
— Даруйте, хто з вас Вегов? — важко дихаючи, запитав Мишук.
— Я, — відповіли хором капітани. — Що сталося?
Король плюхнувся в крісло. Ісіль завмер поруч.
— Я щойно програв Тутик якомусь нахабі з моїми вусами… Запевняю вас, це лжекороль.
Один з Вегових одразу ж представив другому Мишука:
— Пасажир з дев’ятої каюти. За походженням король.
— Не знав, що в космосі можна зустріти короля, — всміхнувся двійник капітана.
— Прошу вжити заходів! — наполягав король. — Зрештою, хто з вас справжній капітан? Я нічого не второпаю…
Вегови, весело попихкуючи люльками, дивилися на короля, потім один з них запитав:
— А яких, власне, вжити заходів?
— Встановити особу й вигнати самозванця з корабля!
Вегови перезирнулися.
— Постарайтеся зрозуміти ситуацію, — серйозно сказав капітан, який сидів ближче до короля. — Я Вегов — сьогоднішній, а він Вегов — учорашній… Чорна діра, про яку ви знаєте, викривила наш шлях, отож ми, як бачите, ніби повернулися у вчорашній день.
