розкрив був рота, щоб розповісти про все, але Капітан штовхнув його під бік і каже: “Ми прийшли вам сказати, тітко, щоб ви не турбувалися: він скоро буде”. — “Дякую вам, хлопці”.
Вийшли надвір. “Та він, — каже Капітан, — на лід потяг. От побачиш…” Зайшли за хлів, дивляться: справді, ланцюжок слідів так і прослався простісінько на верболози до Дніпра. Подалися вслід. Сніг був білий-білий, аж очі сліпив… І зараз очам боляче… Як рівно біжать ці сліди, ніби під шнурок проведепі!.. Тоді сніг так приємно рипів під ногами…
— Цікаво, чи цей пил рипить у нас під ногами? — порушив мовчанку Граматик.
— А хіба тут почуєш якийсь звук? — відповів Капітан. — З гармати вистріль — тільки дим побачиш. Як би сказав Друг, звук — це коливання повітря…
Тоді вони зпайшли Незнайка на дніпровській затоці. Лід був прозорий і рівний, як скло. Розженешся і мчиш — стриматися не можна. Тільки пильнуй, щоб не впасти… Повалили вони Незнайка на лід. “Так ти, — каже Капітан, — маму свою обманюєш. їй кажеш, що до школи йдеш, а сам…”
Раптом лід під ногами гойднувся… Ні, то не лід, то місячний грунт. Граматик мимоволі розкинув руки, щоб не впасти. Глянув на Капітана: той теж хапався руками за порожнечу. У ногах задудоніло — може, це такий місячний звук? Хлопцями сильно хитнуло кілька разів, потім слабше, і Місяць поволі заспокоївся.
— Що це? Землетрус, тобто струс Місяця? — запитав Граматик, розгублено дивлячись на свого товариша.
— Мабуть, — невпевнено відповів Капітан і нараз ткнув рукою поперед себе праворуч: — Диви, диви…
Із-за гори, що була найближче до земного диска, підіймався здоровенний терновий кущ, обсипаний яскраво-білим цвітом. Він тягнувся вгору, розростався вшир, його чорні колючки досягли до Землі, встромилися в неї.
— Виверження вулкана, — промовив Капітан, не зводячи очей з цього каскаду місячного каміння й пилу, осяяного сонцем. — А може…
— Може, метеорит упав? — запитав Граматик, бачачи, що товариш не докінчує початої думки.
— Ні, це не метеорит. Коли б метеорит, то місячний грунт розбризкався б у боки. Частина каміння, можливо, і до нас долетіла б, якщо це сталося не дуже далеко. Тільки це не метеорит, не та траєкторія польоту уламків.
— А що ти хотів сказати своїм “а може”?
— Нічого такого, — вдавано байдужим голосом відповів Капітан. — То що робимо? Я гадаю, нам треба йти цими слідами, дізнатися, куди вони ведуть, хто їх залишив. Тільки ще пильніше придивляймося… А ти як думаєш?
— Я такої самої думки. Місце виверження оглянемо наступного разу.
Терновий кущ тим часом ніби застиг нерухомо, а далі почав поволі осідати.
— Може, повідомити Друга й Незнайка, щоб вони не турбувалися про нас? — обізвався по хвилині Граматик. — Адже їх там теж добре хитнуло.
— Поки що цього робити не варто. Зарання виказувати себе не слід.
Чим ближче хлопці підходили до гори, тим глибше гру зли їхні ноги в місячний грунт. Очевидно, пил у цьому місці випав недавно і ще не встиг ущільнитися.
— Стривай! — Граматик рвучко перегородив рукою дорогу Капітанові. — Онде напроти Білої гори з-за скелі…
З-за скелі саме з’явилася постать. У скафандрі й циліндричному шоломі. На якусь мить хлопці, мов заворожені, прикипіли очима до цієї постаті. Скафандр: шарніри, кріплення, ранець живлення… Тільки той циліндричний шолом… такого в земних космонавтів ніколи не бувало…
— Швидше у тінь! — скомандував Капітан.
Здається, незнайома істота ще не помітила їх. Вона йшла просто на сонце.
“Треба повідомити Друга, Незнайка про небезпеку”, — майнуло в голові у Граматика.
Він увімкнув передавач:
— Друже, Незнайку, чуєте нас?
І вслід за Капітаном десятиметровими стрибками кинувся до найближчої скелі, в її смолянисту тінь. Один стрибок, другий.
— На Місяці космічні пришельці, можливо, пірати. І хлопці з жахом відчули, що…
Рано…в ранці, радіо…телескоп, фізико…математичний, лимонно…жовтий, пів…лимона, нафто…провід, темно…зелене (листя), вічно…зелена (сосна), по Середземно…мор’ю, хліб…сіль, важко…атлет, паровозо… вагонне (депо), праце…здатність, пів…яблука, пів… віку, лісо…степ, стале…вар, пів…апельсина, пів…жмені, блідо…рожева, сніжно…білий, тишком…нишком, дощо…мір, паро…плав, людино…день, пів…року.
Ключ. Ці складні слова треба написати разом або через дефіс. Вибери підряд лише ті слова, які пишуться разом. З їхніх останніх букв прочитаєш, яке лихо спіткало хлопців.
XVI. На Місяці трава не росте
— Капітан і Граматик у небезпеці, — занепокоївся Друг, як тільки обірвався Граматиків голос у радіоприймачі. — З наявних фактів можна зробити висновок, що вони потрапили під камінний дощ. їхній передавач, а можливо, й скафандри пошкоджені. Неясно лише, що передавав Граматик: “На Місяці кос…”
— А що тут гадати? — здвигнув плечима Незнайко. — “На Місяці косовиця”. Бо що ж іще може означати “кос…”?
— На Місяці трава не росте, — поправив його Друг. — Отже, й косовиці не може бути… Кос… Косинус… Косметика… Костюм… Космос… Космічний… Космічний вітер… Космічне проміння… Космічна ракета… Я мушу йти на допомогу Капітанові й Граматикові. Ти залишаєшся на кораблі.
— За кого ти мене маєш? — обурився Незнайко. — Там товариші в космічну бурю під камінним дощем знемагають, а я сиди в затишку склавши руки. Ні, я теж піду.
Друг застиг нерухомо, аналізуючи те, що сказав Незнайко.
— Космічної бурі не буває. Але ти можеш іти зі мною, — погодився нарешті пес.
— Буває чи не буває — мені байдуже. А товаришів, якщо вони потрапили в біду, треба виручати, — заявив Незнайко і, опустивши забороло на шоломі та одягнувши рукавиці, рішуче рушив до дверей. — Ходімо швидше.
Друг, проте, не поспішав виходити. Він стояв між дверима й Незнайком.
— Скафандр у тебе добре загерметизовашій? Перевір.
Незнайко хоч-не-хоч мусив перепробувати всі з’єднання, змійки, застібки.
— Акумулятори заряджені, сонячна батарея підімкнута?
— Так.
— Який тиск у твоєму кисневому балоні?
— Там товариші в космічну бурю… в космічний вітер під камінним дощем знемагають, а ти про тиск мені торочиш…
— Який тиск у твоєму кисневому балоні? — не відступався пес.
— Сорок дві атмосфери.
— Мало. Кисень, можливо, буде потрібний і Капітанові та Граматикові. Заряди балон повністю.
Незнайко збагнув, що опиратися Другові марно, і тепер виконував усі його вказівки.
Коли Незнайко ступив на місячну поверхню, він одразу відчув, що скафандр на ньому роздувся й напружився, як велосипедна камера. Особливо туго згиналися йоги в колінах. Тепер йому стало зрозумілим, чому Капітан і Граматик на фізкультурі так ретельно виконували вправи на присідання. Ще й змагалися, хто більше разів підряд присяде і встане.
Пес легко біг попереду слідами, залишеними Капітаном і Граматиком. Незнайко ледве встигав за ним, широко розставивши руки, щоб не впасти. На лобі в нього виступив піт, солоні крапельки скочувалися на
