— You're aware of your own I-am-ness right now. It's the unavailable guide to big mind, and the only way to this is to be aware of the only think — the presence of I am... I am... I am...
I am... I am... I am... I am... I am... I am... I am... I am...
— Заїло, — прокоментував Іван.
Майя з роззявленим ротом дивилася на екран. Екран сіпало у петлі, голос Кена Вілбера
повторював з колонок:
— I am... I am... I am... I am... I am... I am... I am...
— Неймовірно, — промовила вона. — Ти зрозумів, що сталося?
— Дай перезавантажу його, — відіпхав її Іван.
— Зачекай. Ти вдумайся, що сталося!
— А шо сталося?
— Комп'ютер потрапив у стан Біґ Майнд, про який говорив Вілбер! Наш комп'ютер
щойно усвідомив себе, знайшов своє Я! Прикинь, воно працює!
Іван не довіряв її захопленням.
— Ти усвідом! Комп'ютер зрозумів, що він існує. Це самадхі. Ми з тобою стали
свідками самадхі. У нас у домі з'явилася просвітлена істота. Ти знаєш, що сім'я, в якій
народився прогвітлений, благословенна Богом, тому що він молитиметься не тільки за
сім'ю, а й за все село?
— I am... I am... I am... I am... I am... І ага... I am... — повторював комп'ютер.
— Я в це не вірю, — буркнув Іван.
— Ти б ще спитав «що воно йому дає?» — розсміялася Майя. — У цьому домі
стаються чудеса!
Іван піднявся і висмикнув з розетки трійник, до якого був під'єднаний комп'ютер. Монітор
погас, комп замовк.
— Ти що зробив? — спитала Майя.
— Він перезавантажиться, і все буде нормально.
Наглість, яку Майя почула в його інтонаціях, у його лінивій, пасивній, блудливій позі, розігнала Майчину злість до небезпечного градусу, і дівчина гепнула його рукою по сраці.
Раз, другий, третій...
— Ай, ти шо робиш! — обернувся Іван. Майя схопила його за руку, смикнула до себе і
стала періщити долонею по цій наглій, самовдоволеній дупі. Іван видерся. Під горло їй
підступили сльози.
— Ти шо, здуріла?
Її рука гуділа і пекла. Умастила вона добре йому. Так йому і треба. Інакше з ним
розмовляти не можна.
Майка піднялася і мовчки вийшла з кімнати.
— Гей, ти чого? — почула вслід. Безсилля й злість стискали їй горло, але
Майя так і не змогла розплакатись і почала збиратися на прогулянку.
Просто все це зайшло надто далеко. Надто хворобливо. Надто надривно. Вона загралася.
Все, що вона хотіла, — помститися, не більше. Натомість надривалося щось у зовсім
іншому місці.
Завжди воно так. І головне — у поле ж не втечеш від себе. Довкола — сама ти.
6.
Того ранку Майя прокинулася, коли Якова вже не було в ліжку. Вона згадала, що
відбувалося днем раніше, згадала, що Яків спав окремо, згадала сцену з Йолантою і
Матвієм. Подумала, що її кінець таким і має бути. Психодрама, яка завжди з тобою.
Майя відігнала ці думки. Насправді все чудово.
Тільки от ця діра на серці, а так все чудово.
