ставали твердими і темними. Як корінь, вимочений в ріці. Замість того, аби зігнити, він
задубів. Задубіння. Хороший ієрогліф. Дублення упереджує гниття. Цей ієрогліф
допомагає зрозуміти тольтеків, Майє. Мате — ще один дубильний напій. їжте томати,
куріть сигари, пийте мате, і ви зрозумієте, що таке бути тольтеком. Тубільці говорили на
мові пасльонових. Помідори, картопля, дурман, тютюн...
— За Аюрведою, в'яжучий смак для Ватти не підходить, так що даруйте, Богусе,
залиште цю дієту для себе, а я ще вип'ю тибетського чаю.
— Ох, мати рідна, тибетський чай! З'їжте краще осетрини по-гуцульськи!
12.
Після такого чаю важко було зробити крок назустріч Богусу. Тому, коли він запропонував
пройтися, Майя погодилася.
Майя взяла на прогулянку Месьє.
— Як він вам? Здається, вже звик до нових господарів.
— Хуліганистий, — відповіла вона. — Зовсім не схожий на кімнатного пса.
Вони пройшлися до паркової доріжки. Месьє то відбігав, то повертався, важко було
зрозуміти, що в нього на умі.
Майя заговорила, аби не здатися неввічливою.
— Він зможе ганяти тут із тутешніми собаками. їх тут багато бігає... Напевне, тут йому
буде краще, ніж у квартирі десь в місті.
— А його приймуть за свого? — вказав Богус на пару дворняг, що нагострили морди у
бік Месьє.
Ліс був освітлений підвечірнім світлом. Гілки дерев дзвеніли від крапель. Сніг зійшов ;»
доріжки, і гуляти було одне задоволення. Здається, ми натрапили на сторожу.
Дзявкотом собаки попередили зграю про чужинця.
Месьє сповільнив крок. На протилежному кінці доріжки Майя побачила нових собак.
— Так, Майє, ми не помилилися. Ось місцеве собаче товариство, а оцей здоровань —
їхній вожак... Дивіться на їхні пози. Вони демонструють ритуальну агресію.
Месьє завмер.
— У них своя ієрархія, бачите? Оцініть, який обмін поглядів! Справжня церемонія
війни. Нашому Месьє показують, що його тут не раді бачити. Погляньте на нашого
кавалера. Він, здається, не з лякливих. Бачите, він не реагує на перший знак агресії.
Замість того, щоб зайняти позу примирення, він підступає ближче... Тепер вони показують
зуби і гарчать. Дивіться, які напружені тіла... зараз буде бійка.
— Я боюсь за нього, давайте підемо... Месьє, ходи до мене...
— Заждіть, Майє, це варто побачити. Це природна поведінка. Нам вони нічого не
зроблять.
Месьє кинувся на вожака бездомних. Гарчання і вищання почулося з клубка тіл. Майя
затулила вуха. Хтось шарпнув її за руку, від чого вона аж пересмикнулась.
— Дивіться, чорт би вас забрав! — гаркнув Богус, силою опускаючи її руки.
Майя зажмурилась і закивала головою. їй зробилося погано. Гавкіт лящав у вухах.
— Дивіться, — наказав Богус, і Майя розплющила очі. — Ось природа. Жива природа.
Ось вам життя, Майє, ось вам загальна любов і всепрощення... Ви ж хочете, аби життя
ставалося? Хочете, аби в ньому було місце для всього? Так дивіться ж...
Її губи дрижали. «Не заплачу. Нізащо не заплачу перед ним», — повторювала собі Майя.
Поєдинок припинився. Вожак дворових лежав притиснутий до землі. Над ним,
учепившись йому зубами у голову, стояв Месьє.
— Як цікаво, Майє. Наш Месьє не дає вожакові перевернутися на спину — прийняти
позу переможеного... Ви не здогадуєтесь навіщо?.. Хто би сподівався, що у кімнатного
