здається, ти мене вислухаєш.
— Я вас слухаю.
— Ти знаєш «Канон перемін»?
— А повинна?
— Мій день почався з прийому в гастроентеролога. Я пригадав гексаграму 63. Вона
передостання і зветься Цзи-Цзи, «Уже кінець». Ця гексаграма перетворює все у хаос. Поки
я чекав під дверима на гастроскопію, я пригадував останні три дні. Все, що відбулося між
нами. Думав про гексаграму шістдесят чотири і про тебе, Йоланто. І знаєш, що я думав? Я
думав таке: «Хто вона така, ця тьолка, щоб на неї западати? Невже ти не мацав кращих
цицьок? Чи ти не бачив більших губ? Ти ж прикормлював ці губки і цицьки пачками, а
потім викидав їхні зубні щітки». Мене це злило, Йоланто. Я був злий, як чорт, на тебе. Я
мстивий. Я хочу бути з тобою щирим. Ти тут?
— Так.
— Я завжди відчуваю, коли я подобаюсь жінці. Навіть коли вона сама цього не хоче.
І як ми пішли потім до тебе, боже, я думав, я тебе зараз роздеру. Ти сука, Йоланто, і я
приб'ю тебе, ти мене чуєш?
— Ще один матюк, і я кладу слухавку.
— Ти знаєш, що я бачу з вікна? Я бачу довбаний Хрещатик. Ми могли б дивитися на
нього разом. Але ти вирішила все зробити по-іншому. Ти знаєш, чому я завжди вибирав
роботу, де наді мною немає начальників?
— Чому?
— Тому що, як тільки хтось каже мені, що мені, блядь, робити, я тут же даю в морду...
Алло? Алло!
5.
— Алло? Ти психована?
— Я попередила: ще один мат, і все.
— Не роби так більше, і я буду тримати себе в руках. Біля тебе я відпустив себе, а
вночі мені стало зле. Потім блювання повторилося. У Пустомитах в мене є знайомства в
лікарні, начмед — мій старий кореш. Мене прокапали, і стало легше, я запропонував
Богусу поїхати на ріку. Тут недалеко ріка Стрий. Хотів знайти кілька каменів для квартири
у Києві.
— Річкових каменів?
— Та, простих річкових каменів. Це просто писк. Камені. Найбільший писк, який може
бути. Японські мільйонери купують шматки скелі, а потім перепродують колегам. Я не
мільйонер, не думай, що я це якось підкреслюю. Я кажу речі, як вони є. Я планував
поставити тут кілька великих каменюк.
— Алло. Можеш тепер говорити?
— Так.
— Ти де є?
— Я-а-а... я вже вклалася у ліжко. Ми ж усі рано лягаємо спати.
— Ти лежиш у ліжку?
— Так. Накрилася ковдрою, лежу в темній кімнаті. Тут приємно, просторо і затишно.
— Зрозуміло. На чому я закінчив?
— На камінні, здається.
— Так, збирати каміння — це стиль, розумієш? Високий стиль багатих. Тут мало хто
розуміє естетику багатства. Ти знаєш, Едіт Піаф, коли розбагатіла, не могла спати на ліжку
з балдахіном. Мусила все життя спати на тапчані, як у дитинстві. Це все виховання. Його
вже не витравиш. Я планую зробити тут сучасний дизайн. Сучасні матеріали, прості
