форми. Такий мегаполісний мінімалізм — метал, скло, багато простору. Додати до цього
щось необроблене. На кухні я планую зробити кам'яну жаровню. Для цього мені потрібен
плаский камінь. Камінь можна буде розжарювати і смажити на ньому рибу або яєчню. У
японських ресторанах так роблять. У тих дорожчих. Я хочу викласти їх у кутку однієї з
кімнат — це буде щось схоже на сад каменів Рюандзі. Я люблю Японію, люблю Китай,
люблю Дао Цзи і сьогунів. Ми мислимо схоже, тому я люблю всі ці їхні штучки: камені, суші, бонсай... Я хочу показати тобі цю квартиру. Тут величезні кімнати... Я кладу собі на
коліна одну каменюку. Оп-па... Така важка, холодна... Коли ми їхали з Богусом назад, у
мене було незвичне... осяяння. Я відчув себе вільним. Я був щасливий, живий і
благополучний. Я їхав у найкращій машині з тих, які я знаю. У мене нова квартира, я їм у
найкращих ресторанах, де вміють готувати. У їжі головне — якісні продукти. Я люблю
щось просте: відварну рибу або омара — без приправ, просто і натурально. Якісні
продукти у нас тільки в чотирьох ресторанах. Але вони знають, що в суші рис має бути
теплий, а риба — холодною. І я це знаю, я можу оцінити їхню роботу, тому я їм тільки
найкраще суші. Мої однолітки переживають фрустрацію. Вони в кризі. А все тому, що
грають не за ту команду, ось чому вони у фрустрації. Ось чому не знають, що справжнє
суші — це коли рис теплий, а риба холодна. У мене немає ніякої кризи. І в цьому стані я
зустрічаю найкрасивішу жінку, яку я коли-небудь бачив. І тепер я не можу не думати про
неї. Ти знаєш, про кого я?
— Здогадуюсь.
— Людині з моїм статусом потрібна така ж супутниця. Така ж велична, як і життя, яке я
живу. Я побачив, скільки може дати одна жінка, коли вона — жінка. Я зрозумів, що
матиму її. Але скажи мені, скажи, чому ця жінка так учинила зі мною? Чому?
Мовчанка.
— Алло... Ти слухаєш мене?
— Так.
— Другу ніч поспіль мені снилися павуки. Великі чорні павуки. Ні заснути, ні
прокинутись, знаєш, як це? Я думав, щось із печінкою. У гіршому разі виразка. А мені
сказали — пухлина. Уявляєш? Рак. Алло? Скажи щось.
— Мені страшно. Що ти будеш робити?
— Уже пізно щось робити. Мені сказали, вона як кинджал — проросте в печінку.
Тільки батя помер.
— А хіміотерапія?
— Йоланто... Яке красиве ім'я. Це гексаграма така. Називається «Уже кінець».
Передостання гексаграма, уже нема кому робити хімію... Я не буду більше говорити. На
добраніч, Йоланто. Лиш одне ще — не кажи нікому наразі, ага? Не кажи.
6.
— Алло?
— Ти вирішила подзвонити?
— Так. Я нікому не казала, так, як ти просив.
— Добре. Я хотів, щоб ти мене зрозуміла.
— Чому ти вирішив, що я можу тебе зрозуміти? Я не хвора на рак. Я не приречена, як
ти.
— Йоланто... Не кажи таке. Ти розумієш, ти єдина, хто може оцінити всю мою
ситуацію.
— Ти помиляєшся. Я не можу,
— Я тебе кохаю.
— Я тебе теж ні.
— Ти сука.
