— Це дєдушка, а не хлопчик! — Катя не витримує і хапається за голову. Але Коклюш незворушний:
— Цей хлопчик, повторюся, є золотим. Поскільки саме від того, куди він прихилиться, залежить, на чию користь переважать терези. Тереза. — Іменно. Тільки це вже другая історія. Не мороч гостям яя.
— Одним словом, їх двоє.
— Троє, — перебиває Олежик. — Навіть четверо!
— Чи один, як на то пішло…
— Ні. Даруй, маестро, але їх таки двоє. Два Клуби зацікавлені безпосередньо в переманенні цього борода тенького симпатюльки на свій бік.
Омці сидять тихо тихо. Від перепалки їх щурить, як старих ворон на кладовищі. Маестро шкіриться.
Сашко веде далі:
— Вчора ми вислідили цього хлопчика. І вчора з’явилися ви. Отже, ви — частина цілого.
— То бішь, знак. І Клуб Лялькарів у моїй особі, а также Клуб галогенів в особі нашого товариша Сашка починаємо гру…
— Чи то пак, прочиняємо сон…
— Карочє, пояснюю: у Львові єсть два типи чєловєчєства.
Лиси та Півні. Лисиця знає, що все вокруг — це ГРА, і вона шукає з неї вихід, чи то пак, ісход. Тіпіческімі Лисками є особи, одарьонні логічним мисленням у найгіршому значенні цього слова. Лисами були Карлсон і Буратіно, але, перед усім, Лис Микита. Лиси — це істоти разума, вони увєрєні, що гра має прєдєл. Ловкі, коварні, вони хватають за живе безпощадно і міцно. Їх найсокровенніша мета — вхопити Бога за бороду.
Сашко вчасно маскує здивування за нападом кашлю.
Омчани кліпають.
— Півень же зовсім друга істота. Мрачний і неговіркий, дещо апатіческій і напівдемоніческій, він переконаний, буцім усьо довкола — це, в конешному щоті лише CОН, і варто йому прокукурікать, як він прокинеться. Півня в принципі ніщо кумарити не в змозі, він весь в релаксі, потому що Півень как би інтровєрт, тоді як Лис зовсім наоборот. Комок нєрвів, з погляду Півня. І наоборот. В тому сенсі, що навпаки: Лис — екстраверт там і взагалі, дуже красочна лічность.
— До речі, — втискає свої 5 коп. Олежик. — До Півнів у перші ряди я відніс би Вінні Пуха…
— А я би не поспішав, — присаджує маестро. — Надто неоднозначний персонаж, як на мене. Зате кіт Леопольд, бджілка Майя, муравлик Ферда — от вам ціле созвєздіє Пєтушків. — І хоча сенс тут полягає у пошуку розумної співпраці Лисів та Півнів, — підхоплює він. — Та…
— Та, як показує досвід, хєр там, — завершує думку маестро. — А також хєр вам і хєр нам. Поскільки іменно тут і начинається главна плутаниця: Півні в цілях виживанія навчилися маскіруватися під Лисів, а Лиси з іспугом зауважили, що вони можуть в два щьота оказатися Півнями, які навчилися маскіруватися під Лисів, але домаскірувалися до того, що про це забули. Тому треба любити ближнього свого, бо тим ближнім можеш оказатися лічно ти сам.
Омці перезираються. Вони не розуміють, що відбувається і, здається, їх це влаштовує. Вони перезираються ще раз, придивляються одне до одного, наче вперше, роблять висновки і слухають далі.
— А ми вам на кой чьорт? — визираючи з канапи, наче з за ґрат амбасади, запитує Женя.
— Ха! — каже маестро і береться в боки.
— Ха! Ха! — повторюють по черзі треш концептуалісти. І тут змовники замислюються. І справді, думає маестро.
А нафіґа вони нам? 4 і 4
Він перший випірнає з думок. — І ви ще спрашуєте?! Елементарно, добродію. Ви нам нужні для точності указаній терез… Терези. Ну ви поняли.
— Нє.
— Коротше, це вже святая святих. Про це тако зразу не можна. Якщо погодитесь допомогти,
