Молодик сповільнився — Терезка теж. Він знову гикнув, роззирнувся і примружив очі. Мружити очі — найперша ознака битого архемана.
— Десятка.
— Це на скільки раз? Юнак розгледівся по боках і поправив окуляри.
— А ти шо, не крапала? — не допетрав той і пляцнув себе по лобі: — Ну й дурень! Якби крапала, не питала би…
— То скільки?
— У флаконі десять порцій. По двадцять крапель на око.
Якщо гарно оком розкрутити, то в’ючить[8] десь години три.
Юнак знову сторожко озирнувся і гикнув утретє.
Помружився. Помітно було, як очі спіймали нового клієнта.
Самурайський Хвіст ніяково оглядався назад, шукаючи підтримки серед дівчаток. Крапляр глянув поверх Терезки, зненацька здер із голови берета і шмигонув у найближчу браму.
Терезка знизала плечима і послідувала за баригою. У під’їзді було по ранковому прохолодно і темно. Пахло гливами. З за спини долинули кроки хлопаки.
Хлопчур зайшов у під’їзд, зміряв Терезку поглядом.
Подивився на сходи догори і спитав:
— Де він?
Терезка вдала, ніби не знає, о цо ходзі[9]. — Та ладно, не мнися, я тоже хочу собі закрапатись. — Хлопчина топтався з ноги на ногу. Розгублений і насуп лений, він Терезі не подобався.
Тому вона спитала першою:
— А ти вже крапав колись?
— Нє, я власне хотів попробувати, наслухався, знаєш, в себе в школі тих історій, то, виявилося, поки я екзамени здавав, тут ТАКЕ відбувалося! Кажуть, тут на краплях цілий бум тривав! А потім усі чогось узяли і покинули те діло, от, віриш, не розумію, з чого би це, то, думаю, треба й самому спробувати…
Ну, ясно. Цей, на противагу Терезі, мовчати не звик. Із підвалу вигулькнуло знекровлене від страху лице крапляра. Окуляри та берет він заховав до сумки і на дану мить нічим особливим не вирізнявся.
— Гляньте, чи там за дверима нікого немає, — сказав він. — Таких старших чоловіків… з ломиками. В оранжевих без рукавках…
Проноза з хвостиком визирнув.
— Нема?
— Чисто. А за тобою шо, погоня? — поцікавився піжон і підморгнув Терезі. Їй стало зле.
Плазматик пригласкав борідку і, мовби виправдо вуючись, мовив:
— Я ж насправді не від картелю чувак. Я так собі — підробляю самопалом… Тільки не думайте, шо я вам воду хотів продати. Крапельки супер, сорт «Мьобіус»…
— «Мебіус»?
— «Мьобіус». Ну, ви в курсах. Це тридцятипроцентний, на лідокаїні. Досі ше їх крапаю… То як, берете?
Хвилю хлопчур вирішував, дурять його чи ні. Врешті кивнув.
— А цього… «фрактала» восьмипроцентного не маєш?
— Е, братику, «фрактал» тільки під замовлення роблять.
Це ж на бромі. Гривень на сорок потягне. Елітний… Ну, то як? — торгашеві краплинами не терпілося скинути речові докази. — Будеш брати, нє?
— Один флакончик… Ой, нє, два флакони, ше один для Олі та Юлі, — хлопчина вказав вухом на двері, за якими сиділа ранкова тусня жужок. — О, слухай, а як їх крапати?
Слухай, а може, давай заприятелюємо? Мене от Бубою звати, а тебе?
— Антон.
— О, Антон! Антон… гм… Чекай чекай… то ти, може, Бронкса знаєш? Коля його звати. Колян мій друг,
