Зелена темрява первинного океану. Крізь товщу води проколюються довгі спиці світла, бульбашки повітря виблискують на них маленькими діамантами. Одна булька відривається від дна і по спіралі пливе догори — на поверхню. І що б ви думали?
МІНЕРАЛЬНА ВОДА
«ТРУСКАВЕЦЬКА». МИ БАЧИЛИ, ЯК
СТВОРЮЄТЬСЯ
СВІТ.
Зал розлився рідкими, розпещеними аплодисментами.
Екраном понеслися важкі чорно білі кадри кінохроніки: посеред потрісканого лона пустелі стовбичить чорний обеліск. Гримить «Танок рицарів» Прокоф’єва. Дертим шрифтом на екран накочується напис: КЕФІР «СВІТАНКОВИЙ». 2,5 % ЖИРНОСТІ.
Я не втримався і видав кілька лінивих оплесків. Тут уже вчувалося розуміння теми.
На екрані з’явилися обличчя двох юнаків, втомлених і сповнених відрази до життя. Юнаки розкурюють щось, що можна було умовно повважати за цигарку з марихуаною.
Наступний кадр: хлопці йдуть, копають поперед себе розплющену бляшанку з під «Кока коли». Хлопці йдуть вздовж Берлінської стіни, не припиняючи копати бляшанку.
Камера супроводжує їх протягом доброї хвилини. Повз них проносяться пацифістичні ґрафіті, якими вкрита стіна.
Нарешті один із хлопців копає бляшанку з під коки сильніше, і та зникає за кадром. Камера завмирає, і накурені юнаки зникають слідом за бляшанкою. Внизу екрана напис:
«PEPSI. FUCK IT!»
Почулися захоплені вигуки і крики.
— Та а а, ця непогана, — зауважив мій знайомий. — Для країн СНД я радив би слоґан «ПЕПСІ. ПОХУЙ!».
З темряви сподобився Нестор з філіжанкою кави в руці.
Філіжанка здалася мені вкрай ностальгуючою — з лисичками та їжачками. Дикий відсунув йому крісло, й горбань обережно сів.
— Нестор, — простягнув мені руку. Я потис її і відчув те, що називають «припливом симпатії».
— Дмитро. Мендєлєєв. Джим. Навзаєм.
Дикий відсунув на край столу телефон, щоб не заважав.
Нестор розмішав ложкою цукор і зробив ковток.
— То як, Дмитре, у Вас із Диким нині Ритуал?
Я глянув запитально на Дикого. Дикий повів бровою.
— Аяґже.
Нестор нову сьорбнув напою, і до моїх ніздрів долетів аромат кави. Горбун щось проплямкав собі під ніс, витяг з портсиґара папіросу й задимів.
— Шкода. Дуже шкода. А я думав запросити Вас на презентацію нового сузір’я. У нас тут таки и ий телескоп є, Ви такого, певне, ніколи й не бачили. Та шо там — у нас тут ціла ОБСЕРВАТОРІЯ! Маєте нагоду бути присутнім при називанні Неназваного. Подумайте тільки, які масштаби!
Ціле сузір’я! І назва ж яка — Пітекантропія. Вам це нічого не говорить?
Я здивовано звів брови.
— Пусте, — махнув папіросою Нестор. — То як?
— Знаєте… Не відчуваю захоплення світилами. Я, знаєте, більше по хімії. Тому якось іншим разом.
Нестор чомусь глянув на Дикого.
