Таким голосом наділені виняткові. До такого голосу могли наблизитись Елвіс і Фідель, а можливо, ще й Синатра. Безперечно — але з іншого боку — Том Вейтс. Могли, але не наблизились.
Бо, як бачите, був ще Нестор.
— Доброго вечора, панове. Вам теж, пане Микольцю. — Одна з пенсіонерок кокетливо поворушила пальчиками у відповідь.
— Вітаємо вас на третьому вечорі відеоконцептів «Повак кацці».
Реакцією на те, з яким неперевершеним pronounce горбун вимовив назву фестивалю — «Пхоу уек кац цеи» — була хвиля схвальних вигуків типу «Нестор, чаду!». Нестор усміхнувся краєчком свого перекошеного рота і дав чаду:
— Надворітрава! Натравідрова!
«Ще! Ще!» — волала публіка.
— Енебенерабаквінтерфінтержаба!
Публіка завила. Я, скориставшись моментом, витягнув з горнятка вкраяну цитрину і покрадьки запхав до рота, по чому теж відчайдушно зааплодував.
Нестор затягнувся сиґаретою і, невимушено розвер нувшись у профіль, видихнув дим. До дідька, наскільки бездоганним у своєму імпровізі здався мені цей рух: контрастна світлотінь, дим і пилюка. Це обличчя — настільки потворне, що варто довіритися його шарму, й воно видасть ся ликом святого.
Нестор перейшов на довірливий грудний шепіт:
— Я вітаю в Опері Дмитра Мендєлєєва, нового члена Клубу галогенів. Вітання галогенам від лялькарів.
Зал у повній сатисфакції кивав головами — незрозуміло, від чого саме… Все таки від Нестора, вирішив я.
— Отже, Пх х х хоуекк к кацци, — горбун із притиском видихнув у мікрофон. — Опера скрипу! ТУТ І ЗАРАЗ!
У відповідь на такий інтонаційний підйом з переворотом публіка застогнала. Хтось присвиснув, а котрась із бабусь і собі пропищала: «Тут і зараз!». Аплодисменти.
Нестор знову наблизив до уст мікрофон. У залі миттю запанувала тиша. Кілька секунд він гарчав у мікрофон — це легко робити, коли маєш захрипле горло. Грудним оксами том горбун додав: — І пам’ятайте… На місці пана Мендєлєєва міг опинитися кожен. ОПЕРА СКРИПУ! МУЗИКА!
Від його слів у мене по спині пробіглися мурашки. Світло згасло, а залом розсипалися запаморочливі промені синіх та червоних прожекторів, що оберталися в усі можливі сторони. Червоно синю темряву просік промінь кварцового світла і висвітлив полотнище екрана. Зал заповнився атмосферним гудінням і потріскуванням — запрацював невидимий кінопроєктор.
Дикий нахилився до мене — я здивувався хвилі свіжості, що війнула від нього — і стиха сказав:
— Нестор тут ніби як директор Опери скрипу і голова Клубу.
— Шо, Клубу галогенів?!
— Ні. Ти ж чув: лялькарів. Це окрема організація, прошу не плутати.
— Конкуренти?
— Стратегічні партнери. Але цей мезальянс довго не проіснує. Сам зрозумієш, чому. О, дивися.
Я глянув на екран.
Жінка з високою завивкою підносить до акцентованих губ сиґарету типу slims і делікатно припалює. Затягується, потім висовує язика і втягує ним запалену цигарку до рота, по чому змикає зуби і жує. Проковтнувши, вона видихає дим і облизує губи. З’являється слоґан: FEMINA Slims.
СКАЖИ СПОКУСІ: «НІ!»
Залом прокотилася хвиля веселого шуму.
— Слабенько, — прокоментував Дикий. — Може, далі буде краще. О, це Подвійний рулон робив. Вкинься. Проста, але тонка штука.
