завжди цікавило: чим керувалася дана бабця, коли йшла на лялькарку, що вона осягнула і що на все це каже внучка. Навіть не наважусь уявити, яку трансценденцію здобуваєш, сорок років поспіль розігруючи виставу «Гуцик Буцик».
Сусідками бабусь були три музи гріховного вигляду з темними кільцями довкола рота — такі бувають, коли довго нюхати клей з целофанового кулька. Музи мовчки пили капучино еспрессо і цілеспрямовано фарбували фломас терами дитячі розмальовки. Їх натхнення не знало меж — сама того не помітивши, одна коматозниця зафарбувала вже добрий шмат стола. Над музами теж висів якийсь колаж.
Придивившись до нього, я вчергове посміхнувся. На фоні космічної станції «СОЮЗ 6» накладалися два обличчя космонавтів (особливо ностальґійною видалась абревіатура «СССР» на їхніх гермошоломах — так і війнуло філателією).
Один з усміхнених підкорювачів космосу стискав у руці листок канабісу, інший — самокрут. Під плакатом писало:
БРАТИ КАШЛЮКИ
365 DІБ У КОСМОСІ
Поруч мисткинь, за двомісним столиком розсівся юнак із намертво нахмуреним чолом. Він належав до тих типів, котрим ліньки (зимно? лячно?!) скидати головні убори в приміщенні. Він просто зсунув свою плетену шапочку з вух на чубок і перетворився на концептуальну рекламу вітчиз няних презервативів. Завдяки кудлатим бровам чувак нагадував молодого Мефістофеля на зимових вакаціях у Східному Берліні 1950 х.
Мефістофель по снобськи недбало гортав свіжу газету — їх у великій кількості можна було знайти на столику біля комина, що просікав кімнату наскрізь, наче цегляний пілон.
Згодом до нього підійшов якийсь горбун із сухою рукою і перекошеним ротом; разом вони завели жваву бесіду.
Горбун притискав скручену руку до грудей, наче грак перебиту лапу. Здоровою рукою під час розмови він виминав масну чуприну. Із сусіднього покою вийшла екстраваґантна дамулька в перуці (вибілені дреди) та великих малинових окулярах.
Там, звідки вийшла панянка, панувала атмосфера вечірки на урановій шахті: я помітив кількох членів клубу, що сиділи у затишній темряві; продимлену темряву тяли червоні та сині ліхтарики, прикріплені до голови, як у гірників.
Але картонні двері зачинилися, і щільна довершеність п’ятниці знову взяла гору. Дурманна панна легкою ходою небожительки пройшла повз і сіла поруч уже знайомої мені пари. Мадам (ізотопне сяйво огортало її зеленкуватим коконом, і я умовно прозвав її «мадам Кюрі») протягнула горбунові ручку, яку той пристрасно поцілував. Мефіс тофель посміхнувся краєчком рота і глянув просто на мене.
Непомітно штурхнув мадам Кюрі та горбуна. Ті підняли голови, подивилися на мене, переглянулись, підозріло заусміхалися, наче змовники, і почали шептатися. Час від часу хтось із них підіймав голову і дивився на мене, по чому суперечка ставала запеклішою.
Мені зробилося незручно, і я відвів очі. За хвилину вирішив перевірити, чи шепчуться надалі тамті троє.
Але всі наслухали оперу. Так само й обсервована мною трійця — в один момент вони перервали розмову (говорили тепер уже точно не про мене), а чоловіки театрально приставили пальця до вуха. На їхніх обличчя наповзло таке тремтливе блаженство, ніби вони удвох залізли в гарячу ванну. Коли арія Оксани знову перервалася, горбун і Мефістофель повернулися до бесіди. Дамулька в перуці та окулярах попивала чай, підносячи до рота філіжанку разом із блюдечком.
В Оперу зайшов іще один чоловік — як наразі, ще юнак, але божевільних чомусь легше уявляти у зрілому віці. Він окинув поглядом зал, а коли наткнувся на мене, лице його зігріла тиха усмішка аутиста дитдомівця. Він упевнено сів поруч і замовив собі зеленого чаю та вареного згущеного молока на блюдечку.
