Мовчання адресоване мені

твого чистого тiла.
Для людей близьких
лишаю свої координати:
шукайте мене
в сузiр’ї Лебедя
або нiде.

Коли ти спиш,
дихаючи у моє плече,
два зайцi,
подарованi менi
твоєю подругою,
ходять кiмнатою
навшпиньки,
тримаючи в переднiх лапах
по морквинi,
що нагадують
менi два стручки
червоного перцю,
а тобi - два вогнегасники.
Один заєць схожий на тебе,
а другий спантеличений.

До верхнє, нижнє до,
нi крихти фальшi в синiй гамi…
Сидить на плечах вiчний дощ,
а мокре небо - пiд ногами.
Пташа на синьому сiрiє,
покоси струменiв, стерня…
Я дощ у пазусi зiгрiю
й погладжу, наче кошеня.

Дотримуюсь звичаїв,
та не вiрю в прикмети.
Коли поспiшав до тебе,
дорогу менi перейшла
жiнка з порожнiми очима.
Спиняюся, вагаючись:
попрошкувати в завтра,
чи повернутися у вчора?