Мовчання адресоване мені

Зелений коник
сидить
на золотому промiнчику,
аж раптом -
i вiтер не дмухнув,
i земля не здригнулася,
нiхто й слова не мовив -
шух! - i лежить у травi
догори лапами.
Це хмаринка сонце заступила.

пригорнувшись до їжачихи
їжачок думав
що будучи їжаком
не колотись
може
тiльки мама

гриб росте не вiд дощу
а вiд бажання
прикрити собою
вiд водяних батогiв
рiдну йому
мурашку

у маленькому
меншому вiд сiрникової коробки
автобусi
до нас їде велике
бiльше за небо
диво-дивне
їде-їде
i нiяк не може доїхати
хiба ж не дивно?