Мовчання адресоване мені

до речi ще б я мiг розказувати анекдоти
на радiо або зi сцени
i тiльки ти б менi повiрила

Жебрак вiдмовляється вiд хустини

найбiльше менi щастить у четвер
коли я сиджу пiд яблунею
нi в який iнший день
нi пiд яким iншим деревом
менi так не щастить
коли жiнки бачать мене в четвер
пiд яблунею
серце їхнє м’якне а перса твердiють
щедрiсть їхня вiдверта як грiх
воiстину лiва їхня рука
не вiдає що дiє права
i я вмiю цим користатися
нiколи не прошу у чоловiкiв
бо всi чоловiки такi ж самi жебраки
як i я
жертвує завжди жiнка i тiльки жiнка
i я приймаю цi пожертвування
та коли ти мене спитала
тобi лишити хустку я вiдмовився
бо хотiв щоб ти лишила а не питала
ще нiколи я не був так
далеко вiд яблунi i четверга

Жебрак у вiдчаї

незнайома жiнка
рясно плаче надi мною
друга десь уже її бачив послужливо
прикриває вiд її слiз парасолею
тим часом третя не пам’ятаю iменi
намагається годувати мене драглями
вiд надмiру уваги я почуваю себе
хворим зубом
навiщо менi це
адже я просив лише одну родимку
i не в них а у тiєї що з косою
та не косар
у чорному та не в жалобi
з хрестиком але без вiри