Мовчання адресоване мені

усе на свiтi умовне
окрiм болю
але й бiль вiдносний
а отже вiдсутнiсть болю
це також бiль
котрого ми не чуємо
все що ми не чуємо бiль
i все що не бiль
якщо ми його не чуємо
також бiль
лише вмiння чути дозволяє бачити
а втiм не кожен хто бачить чує
але кожен хто чує бачить
однак можна чути i бачити
та не розумiти
тiльки тому хто розумiє завжди болить
проте розумiння не є причиною болю
а лише наслiдком провiдником
розумiння тому так важко дається
що йому протистоїть
iнстинкт самозбереження
зрештою нiщо в цьому свiтi не вiчне
все минає
а жебраки лишаються

ОФІРИ

I

звiвши суть до символу
вручаєш менi двi макiвки
вбереженi тобою
вiд посягань наркоманiв
i пронесенi через кордони мiлiцiї
щоб впорскнути у мої набухлi вени
мiнiмальну дозу сподiвання
котра пiзнiше мусить вихлюпнутися
очима
очi тi будуть рiзного кольору
i дивлячись на одне бачитимуть рiзне
та це нiяк не буде зв’язане з їхнiм
кольором
а тiльки з прихованим виразом
все приховане врештi-решт стає