грандіозна ідея, яка згодом призвела до таких дивовижних наслідків! Моя ідея полягала в цілковитому ототожненні двох окремих особистостей. Леді Глайд та Анні Катерік належало помінятися одній з одною іменами, місцями й долями. Чудесним наслідком цього обміну був виграш у тридцять тисяч фунтів і вічна непорушність таємниці сера Персіваля.
Коли я поміркував над обставинами, моя інтуїція (майже завжди непомильна) підказала мені, що наша Анна-невидимка рано чи пізно повернеться до старої альтанки біля озера Блеквотер. Там я і став на чати з самого рання, попередивши місіс Майклсон, економку, що мене, коли знадоблюся комусь, можна буде знайти, заглибленого в науку, в тому самотинному місці. Я дотримуюсь непорушного правила — ніколи не робити зайвих таємниць і не збуджувати зайвих підозрінь, коли їх можна відвернути невеличкими дозами своєчасної відвертості. Місіс Майклсон від початку до кінця беззастережно мені вірила. Довірливість цієї шанованої дами (вдови англіканського священика) хлюпала через вінця. Зворушений таким надлишком простодушної довіри в жінці такого шанованого віку, я відкрив просторі вмістища моєї широкої натури й поглинув ту її довіру всю цілком.
За те самовіддане чатування край озера я був винагороджений появою, щоправда, не самої Анни Катерік, а лиш особи, яка опікувалася нею. Ця особистість теж була переповнена наївною довірливістю, яку я поглинув так само, як і в попередньому випадку. Я лишаю їй самій описати обставини, за яких ми здибались (може, вона досі цього ще не зробила) і за яких вона познайомила мене заочно з предметом її материнських турбот. Коли я вперше побачив Анну Катерік, вона спала. Мене мов електричним струмом ударило, коли я побачив, як ця нещасна жінка схожа на леді Глайд. Той грандіозний план, що доти уявлявся мені тільки в загальних рисах, ураз вималювався в моїй голові, коли я подивився на обличчя сплячої, постав перед моїм внутрішнім зором у всіх щонайдрібніших подробицях. Водночас моє серце, завжди відкрите для ніжних почуттів, розтало в сльозах від таких страждань бідолашки. Я зараз же взявся полегшити ті страждання. Іншими словами, я подбав про необхідні покріпляючі засоби для того, щоб Анні Катерік вистачило сил здійснити поїздку в Лондон.
Тут я мушу заявити необхідний протест і виправити прикре непорозуміння.
Кращі роки мого життя були присвячені ревному вивчанню медичної та хімічної наук. Особливо хімія завжди невідпорно вабила мене до себе завдяки величезній, безмежній владі, яку вона дарує тим, хто її пізнає. Хіміки — я стверджую, наголошую це, — могли б, коли б захотіли, змінити судьби людства. Дозвольте мені пояснити цю думку, перш ніж я продовжу свою розповідь.
Розум, кажуть, править світом. Але що править розумом? Тіло. Тіло (пильно стежте за ходом моєї думки) перебуває у владі найвсесильнішої з усіх властительок — хімії. Дайте мені, Фоско, хімію — і, коли Шекспір замислить Гамлета й сяде за стіл, щоб відтворити свій замисел, я кількома крупинками, вкинутими в його їжу, доведу його розум діючи через тіло, до такого стану, що його перо почне плести найнесусвітнішу базгранину, яка будь-коли оскверняла папір. За подібних обставин оживіть мені славетного Ньютона. Я гарантую, що він, побачивши, як упало яблуко, з'їсть його, замість відкрити закон тяжіння. Неронів обід, перш ніж перетравиться в його нутрощах, оберне Нерона в найлагіднішого з людей, а сніданок Александра Великого змусить його вдень накивати п'ятами, як тільки він забачить ворога. Даю священне слово честі, людству ще поталанило: волею неймовірного щасливого випадку сучасні хіміки здебільшого — це найсумирніші з смертних. У масі своїй — це достойні отці родин, які мирно торгують в аптеках. У рідкісних випадках — це філософи, очманілі від самого звучання своїх самозакоханих лекцій, мрійники, що тратять життя на фантастичні, нездійсненні витребеньки, чи шарлатани, чиє шанолюбство не підноситься вище вибавлення наших мозолів. Тим тільки й врятоване людство, і безмежна влада хімії скніє, по-рабськи підпорядковуючи себе найповерховішим та найнезначнішим завданням.
До чого цей сплеск? Навіщо все це бурхливе виверження красномовства?
А на те, що мою поведінку показують у викривленому світлі, на те, що мої мотиви тлумачаться неправильно. Мені приписують, нібито я вжив мої широкі знання хімії проти Анни Катерік і нібито ладен був застосувати їх навіть проти самої божественної Меріан. В обох випадках — огидна брехня! Всі мої помисли були спрямовані на те, щоб зберегти життя Анни Катерік. Усі мої турботи були спрямовані на те, щоб вирятувати Меріан із рук патентованого дурня, який її лікував і який переконався згодом, що поради мої від самого початку були правильні, адже це підтвердив і лондонський лікар. Лише у двох випадках, — в обох однаково не завдавши шкоди людям, на яких я попрактикувався, — я вдався до своїх знань хімії. В першому випадку, провівши Меріан до сільського заїзду поблизу Блеквотера (й намилувавшись із-за фургона, що трапився мені дорогою, поезією рухів, утіленою в її ході), я скористався послугами неоціненної моєї дружини, аби скопіювати першого й перехопити другого з двох листів, що їх моя обожнювана супротивниця доручила звільненій покоївці. Оскільки листи були в дівчини за пазухою, мадам Фоско могла ті листи відкрити, прочитати їх, виконати своє завдання, запечатати й покласти назад тільки з допомогою науки, а ту наукову допомогу я дав їй у вигляді невеликого слоїчка. Другий випадок, коли були вжиті ці засоби, пов'язаний із прибуттям (до того ж воно і йдеться) леді Глайд у Лондон. Ніколи, в жодному іншому випадку я не вдавався до свого Мистецтва, а покладався тільки на самого себе. У всіх інших труднощах і притугах моя природжена здатність битися голіруч, один на один, з обставинами була незмінно на висоті. Я стверджую всеохопну перевагу тієї природженої здатності. Хімікові на противагу я прославляю Людину!
З повагою поставтеся до цього вибуху благородного обурення. Після нього я відчуваю невимовну полегкість. Далі! Ходімо далі!
Натякнувши місіс Клемент (чи Клементс, я вже й не певен), що найкраще буде повезти Анну в Лондон, де вона не попаде до сера Персіваля в лабети; переконавшись, що місіс Клементс радо вхопилася за мою пропозицію, та призначивши день, коли я зустріну обох мандрівниць на станції, аби пересвідчитися на власні очі, що вони й справді поїхали, я міг спокійно вернутися в Блеквотер, щоб поборотися віч-на-віч із тими труднощами, які ще треба було мені подолати.
Насамперед я вирішив скористатися з гідної щонайвищого захоплення відданості моєї дружини. Я умовився з місіс Клементс, що заради Анни вона повідомить леді Глайд свою лондонську адресу. Та цього було не досить. Підступні люди за моєї відсутності могли похитнути простодушну довірливість місіс Клементс, і тоді б вона не обізвалася взагалі. Кого знайти, хто поїхав би в Лондон тим самим поїздом, що й вона, і непомітно провів би її з Анною до її оселі? Так я спитав сам себе. Моє подружнє «я» незагайно відповіло: мадам Фоско.
Вирішивши послати мою дружину в Лондон, я домовився з нею, що мета цієї поїздки буде подвійна. Вкрай була потрібна доглядальниця для страждущої Меріан — така, щоб була однаково віддана і недужій, і мені. На щастя, в моєму розпорядженні була одна з найнадійніших та високоталановитих жінок на світі. Я маю на увазі шановану мадам Рюбель. Я вручив моїй дружині листа до мадам Рюбель, якого Елеонора мала відвезти до її помешкання.
У призначений день місіс Клементс і Анна Катерік зустріли мене на станції. Я чемно провів їх до купе. Так само чемно посадив мадам Фоско в інше купе того самого поїзда. Пізно ввечері моя дружина повернулася в Блеквотер, виконавши всі мої доручення із найбездоганнішою точністю. З нею приїхала й мадам Рюбель. І моя дружина привезла мені адресу місіс Клементс. Подальші події засвідчили, що ця осторога була зайва. Місіс Клементс добросовісно повідомила леді Глайд своє лондонське місце перебування. Зважаючи на можливі майбутні потреби, я зберіг її листа.
Того самого дня я мав коротку розмову з лікарем, під час якої запротестував, во ім'я священного людинолюбства, проти його методів лікування. Він розмовляв зухвало, як це буває з усіма невігласами. Я не виказав ніякого обурення. Сварку я відклав до тієї нагоди, коли мені потрібно буде посваритись.
Потім я сам виїхав із Блеквотера. Мені необхідно було винайняти в Лондоні резиденцію для себе — з огляду на сподівані події. Так само необхідно було мені залагодити одну невеличку родинну справу з містером Ферлі. Я знайшов потрібний мені будинок у Сент-Джонз-Вуді. І розшукав містера Ферлі — в Ліммеріджі, Камберленд.
Таємно ознайомившись із змістом листа Меріан, я довідався, що вона запропонувала містерові Ферлі запросити леді Глайд на певний час у Ліммерідж, аби тим самим полегшити родинні труднощі подружжя Глайдів. Я мудро дозволив цьому листу дійти до місця призначення, відчуваючи, що шкоди від цього не буде, а все може вийти на добро. Отож я постав перед очі містера Ферлі, аби підтримати пропозицію Меріан — із деякими поправками, які, на щастя для мене та моїх планів, були неминучі завдяки її хворобі. Необхідно було, щоб леді Глайд, діставши запрошення від свого дядечка, вирушила з Блеквотера сама й щоб вона, на його пораду, зупинилась переночувати в домі своєї тітоньки (тобто в моєму домі в Сент-Джонз-Вуді). Щоб цього
