добитись та щоб узяти в містера Ферлі такого листа-запрошення, я і поїхав у Ліммерідж. Досить буде сказати, що цей джентльмен був однаково немічний і розумом і тілом та що я застосував до нього всю могуть мого характеру. Я прийшов, побачив і переміг Ферлі.
Повернувшись до Блеквотер-Парку (із дядечковим запрошенням у кишені), я довідався, що недоладне лікування того недоука призвело до вельми тривожних змін у ході хвороби Меріан. Лихоманка перейшла в тиф. Того самого дня леді Глайд намагалась проникнути в кімнату недужої, щоб її доглядати. Ми з нею не почували одне до одного взаємної симпатії — вона завдала непростимої рани моїм почуттям, обізвавши мене шпигом; вона була каменем спотикання на шляху моєму й Персіваля, — і, попри все це, моя великодушність не дозволяла мені зумисне піддати її небезпеці заразитися тифом. Водночас я не боронив їй наражатися на небезпеку самій. Коли б вона зуміла заразитися й захворіти, то весь той хитромудрий вузол, якого я так ревно й терпляче вив'язував, був би, можливо, розрубаний сліпим ударом долі. Але втрутився лікар — не пустив її до кімнати.
Я ще до того радив послати по лондонського лікаря. Тепер нарешті так і зробили. Приїхав лікар із Лондона й підтвердив мій діагноз. Криза була тяжка. Але на п'ятий день після того, як почався тиф, ми вже мали надію, що наша чарівна пацієнтка видужає. За цей час я ще раз їздив у Лондон: зробив остаточні розпорядження щодо мого дому в Сент-Джонз-Вуді, переконався, таємно розпитавши людей, що місіс Клементс нікуди не переїхала, й домовився про деякі дрібнички з чоловіком мадам Рюбель. Пізно ввечері я повернувся. Ще через п'ять днів лондонський лікар оголосив, що наша чудова Меріан уже поза небезпекою і не потребує більш ніяких ліків, а тільки дбайливого догляду. Це була саме та нагода, на яку я чекав. Тепер, коли вже можна було обійтися без медичної допомоги, я зробив перший хід у грі, посварившися з лікарем. Він був одним із численних свідків, які мені заважали і яких необхідно було позбутись. Жвава суперечка між нами (Персіваля я попередив заздалегідь, і він відмовився втрутитись) призвела до бажаного наслідку. Я обрушився на того нікчему неподоланною лавиною благородного гніву й одним махом вимів його з дому.
Далі необхідно було здихатися слуг. Я знову дав відповідні вказівки Персівалю, чиї моральні сили всякчас потребували покріпляючих засобів, і одного чудового дня місіс Майклсон була приголомшена, почувши від свого хазяїна розпорядження позвільняти всіх слуг. Ми очистили дім від усіх слуг, лишивши тільки одну для простих домашніх робіт — таку тупу й дурну, що ми могли цілком покластися на її цілковиту нездатність хоч що-небудь запідозрити. Коли вся челядь виїхала, лишилося позбутись і місіс Майклсон. Цього ми легко досягли, пославши цю милу жінку винайняти на морському узбережжі дачу для її пані.
Тепер обставини були саме такі, як того й вимагалось. Леді Глайд не виходила із своєї кімнати через нервову хворість, неоковирна служниця (забув її ім'я) цілу ніч сиділа взаперті біля своєї пані. Меріан, дарма що швидко видужувала, з постелі ще не вставала, і її доглядала місіс Рюбель. У домі, крім моєї дружини та нас із Персівалем, не було більше жодної живої душі. Все складалося на нашу користь. І тоді я зробив другий хід у грі.
Метою другого ходу було спонукати леді Глайд виїхати з Блеквотера самій, без своєї сестри. Змусити її доброхіть покинути дім можна було, тільки переконавши її, що Меріан уже поїхала в Камберленд. Щоб можна було спрямувати її думки в такому напрямку, ми сховали нашу милу пацієнтку в одній із невикористовуваних спалень будинку. Темної ночі мадам Фоско, мадам Рюбель і я (без Персіваля, не настільки холоднокровного, щоб на нього можна було покластися) здійснили цю операцію. Мальовнича то була сцена, надзвичайно загадкова й драматична. За моїми вказівками ще зранку поставили ліжко на міцну дерев'яну раму, щоб зручно було переносити. Нам лишалося тільки обережно підняти ліжко за раму, в головах і в ногах, і перенести недужу, куди нам завгодно, не потурбувавши її. Ніяка хімія в цьому випадку не була потрібна і не вживалась. Наша чарівна Меріан спала глибоким, міцним сном людини, що видужує. Ми заздалегідь порозчиняли всі двері, де мали проходити, позасвічували свічки. По праву найдужчого я взявся за раму в головах, моя дружина й мадам Рюбель підняли раму з ліжком у ногах. Я ніс ту неоціненно коштовну ношу з гідною чоловіка ніжністю, з батьківською турботливістю. Де той сучасний Рембрандт, котрий зумів би відтворити на полотні нашу опівнічну процесію? Гай-гай, мистецтво! Гай-гай, наймальовничіше видовище! Не знайти ніде сучасного Рембрандта...
Наступного ранку ми з дружиною виїхали в Лондон, лишивши Меріан у тихій самотині незаселеної частини будинку, під опікою мадам Рюбель, яка люб'язно погодилась і собі ув'язнитись разом із болящою на два-три дні. Перед від'їздом я передав Персівалю в руки листа містера Ферлі, де той запрошував до себе свою небогу Лору (радячи їй дорогою переночувати в домі її тітоньки). Персіваль мав показати їй того листа, коли дістане від мене таку вказівку. Крім того, я взяв у Персіваля адресу лікарні, де утримувалася колись Анна Катерік, і листа від нього ж до директора лікарні. В листі Персіваль сповіщав того джентльмена про повернення його збіглої колись пацієнтки під медичний нагляд у його заклад.
Коли я востаннє їздив до столиці, то домовився, що наша скромна резиденція буде готова прийняти нас, коли ми приїдемо ранковим поїздом. Внаслідок цієї мудрої завбачливості ми змогли того самого дня зробити третій хід у грі — заволодіти Анною Катерік.
Дати відіграють тут дуже важливу роль. У мені поєдналися дві протилежності: я Людина Почуття і Людина Діла. Потрібні мені дати я завжди знаю напам'ять.
В середу 24 липня 1850 року я послав мою дружину в кебі до місіс Клементс — треба було насамперед прибрати з дороги цю даму. Для цього моїй дружині досить було заявити їй, нібито леді Глайд у Лондоні й просить місіс Клементс приїхати до неї в готель. Місіс Клементс поїхала собі в кебі, де й зосталась, а моя дружина під приводом, начебто їй щось треба купити в крамниці, втекла від неї і спокійнісінько вернулася в Сент-Джонз-Вуд — дожидати сподіваної гості. Навряд чи варто ще згадувати, що слуг попередили про приїзд гості —«леді Глайд».
А в цей час я поїхав до Анни Катерік із запискою, де говорилося тільки, що леді Глайд лишає місіс Клементс у себе на цілий день і просить Анну негайно приїхати до них у супроводі доброго пана, який чекає на вулиці; він, мовляв, той самий чоловік, що врятував її від сера Персіваля в Гемпшірі. «Добрий пан» послав ту записку з першим-ліпшим хлопчаком і зачекав унизу, трохи віддалік. Тієї ж хвилини, коли Анна вийшла з будинку й зачинила за собою двері, цей прехороший чоловік відчинив перед нею дверцята карети, підсадив її туди й помчав геть.
Дозвольте мені тут вигукнути мимохідь: як це все цікаво!
Дорогою до Сент-Джонз-Вуду моя супутниця не виказувала ніяких ознак тривоги. Я, коли забажаю, можу бути турботливим, як батько, а цього разу я був турботливіший за всіх батьків. До того ж у мене було чим здобути її цілковиту довіру. Чи ж не я зробив ті ліки, що її вилікували, чи ж не я застеріг її від небезпеки, що загрожувала від сера Персіваля? Можливо, я надто покладався на ці свої заслуги, можливо, я недооцінив загальновідомої проникливості й природного чуття людей розумово відсталих. Так чи так, а я не зумів достатньо підготувати Анну до того розчарування, що чекало на неї в моєму домі. Коли я ввів її до вітальні й вона побачила, що там нікого немає, крім мадам Фоско, з якою вона була незнайома, вона виявила ознаки вкрай сильного хвилювання. От ніби почула в повітрі небезпеку, як собака чує нюхом присутність живої істоти, хоч і не бачить її. Той її переляк був раптовий і безпричинний. Намарне я умовляв її. Може б, я й зумів заспокоїти її, але ж та серйозна хвороба серця, яка давно її мучила, була непідвладна всім моїм моральним пігулкам. На мій невимовний жах, її взяли корчі, а вона ж була в такому стані, що могла отам і сконати біля наших ніг!
Ми послали по найближчого лікаря. Йому сказали, що потрібна негайна допомога такій собі леді Глайд, яка зненацька захворіла. Я з величезним полегшенням побачив, що лікар знає свою справу. Описавши йому мою гостю як людину із слабким інтелектом, яка страждає від нав'язливих ідей, я домовився, що доглядальницею коло неї побуде тільки моя дружина. Одначе нещасна була така хвора, що можна було й не боятися якоїсь надмірної балакучості з її боку. Я тепер боявся одного тільки: коли б гадана леді Глайд не померла раніше, ніж справжня леді Глайд прибуде в Лондон.
Уранці я написав до мадам Рюбель, щоб вона зустрілася зі мною ввечері в п'ятницю 26 липня в домі її чоловіка. Я написав також Персівалеві. Він мав показати своїй дружині запрошення її дядечка, переконати її, що Меріан уже поїхала в Лондон поперед неї, та відправити її в місто денним поїздом — неодмінно 26-го числа. Поміркувавши, я відчув, як необхідно, зважаючи на стан здоров'я Анни Катерік, прискорити події, щоб мати леді Глайд напохваті раніше, ніж я планував спочатку. Та що я міг змінити, яких нових заходів ужити? В моїм жахливо непевнім становищі мені лишалося тільки уповати на щасливий випадок та на лікаря. Моє хвилювання виливалось у зворушливі вигуки, й мені вистачало самовладання поєднувати їх з ім'ям «леді Глайд». Але у всьому іншому Фоско того вікопомного дня не був самим собою — повне затемнення
