Ферлі не була з нами, коли його зустрічали. Вона увійшла до кімнати хвилин через десять опісля. Сер Персіваль підвівся і привітав її з надзвичайною вишуканістю. Очевидно, його стурбував нездоровий вигляд молодої леді, бо поводився з нею так ніжно та шанобливо, з такою скромністю, делікатністю і в тоні, і в голосі, і в манерах, що це робило честь як його вихованості, так і розуму. Тож я ніяк не міг збагнути, чому міс Ферлі в його присутності й далі була стримана та ніякова і скористалася першою нагодою, щоб піти з кімнати. Сер Персіваль начебто й не завважив ні її стриманості при зустрічі з ним, ні її раптової втечі від нашого товариства. Поки вона була з нами, він не нав'язував їй своєї уваги, а коли вона пішла, не збентежив міс Голкомб жодним натяком на дивну поведінку її сестри. За весь час, який мені довелося пробути разом із ним у Ліммеріджі, такт і вихованість ні разу не зрадили його.
Щойно міс Ферлі вийшла з кімнати, він сам заговорив про анонімного листа, позбавивши нас цієї прикрої необхідності. Він заїхав у Лондон по дорозі з Гемпшіру, побачився із своїм повірником, прочитав документи, які я надіслав, і поспішив до Камберленду, бажаючи якомога швидше дати нам найповніші та найзадовільніші пояснення. Почувши, як він висловлюється про цю справу, я запропонував йому прочитати оригінал листа, якого я зберіг для нього. Він подякував мені й відмовився глянути на листа, запевнивши мене, що йому було досить бачити копію і що він бажає, щоб оригінал зостався в наших руках.
Не зволікаючи, він зробив нам заяву — просту й логічну, саме таку, якої я сподівався від нього.
Місіс Катерік, повідомив він, у минулому зробила чимало послуг членам його родини та йому самому, й тому він вважав себе певним чином у боргу в неї. Вона була подвійно нещаслива, бо мала чоловіка, що покинув її, і дитину, чиї розумові здібності були в розладнаному стані з самого малечку. Хоча після весілля місіс Катерік переїхала в ту частину Гемпшіру, що знаходиться далеко від маєтку сера Персіваля, він не хотів губити її з виду. Його дружнє ставлення до тієї нещасної жінки, що колись була така віддана його родині, тільки зміцніло, коли він довідався, з яким терпінням і мужністю вона зносить усі лиха, що випали на її долю. З часом ознаки розумового розладу в її нещасної дочки стали такі явні, що необхідно було віддати її під належний медичний нагляд. Місіс Катерік сама визнала це необхідним, але водночас через упередження, притаманні шанованим людям, вона нізащо не хотіла, щоб її дочка попала, мов жебрачка, до громадської лікарні. Сер Персіваль із повагою поставився до цього її упередження, адже він взагалі поважає всякий чесний прояв незалежності в людях усіх класів суспільства, і вирішив на знак вдячності за відданість місіс Катерік його родині взяти на себе витрати на утримання її дочки в солідній приватній лікарні. На превеликий жаль її матері і його самого, бідолашка якимось чином довідалась, що він брав участь у її відданні в лікарню, і пройнялася до нього неприязню, яка переросла в люту ненависть. Одним із проявів ненависті й підозріливості, що набували у неї різних форм ще в притулку, став той анонімний лист, якого вона написала після втечі з лікарні. Якщо міс Голкомб і містер Гілмор, що пам'ятають зміст того документа, вважають його пояснення непереконливими чи недостатніми або ж захочуть знати якісь додаткові подробиці про ту лікарню (адресу він згадав, так само як і прізвища двох лікарів, на підставі чиїх висновків пацієнтку було прийнято в будинок для божевільних), він готовий відповісти на будь-яке запитання чи висвітлити будь-яку неясність. Він виконав свій обов'язок щодо нещасної молодої жінки, давши вказівку своєму повірникові знайти її, не шкодуючи витрат на пошуки, й знов віддати під медичний нагляд. І нині він мав єдине бажання: так само відкрито й чесно виконати свій обов'язок щодо міс Ферлі та її родини.
Я був перший, хто відповів йому. Моя лінія була мені цілком ясна. В тому й полягає краса юриспруденції, що вона може піддати сумніву будь-яку заяву будь-якої людини, хоч би за яких обставин і хоч би в якій формі вона була зроблена. Коли б мені офіційно запропонували порушити справу проти сера Персіваля Глайда на підставі його власної заяви, я зробив би це без будь-яких сумнівів. Але обов'язок мій полягав не в цьому — за даних обставин я мав бути строго безстороннім. Я повинен був зважити щойно вислухане нами пояснення, враховуючи високе суспільне становище та бездоганну репутацію джентльмена, який дав нам це пояснення. Я повинен був чесно вирішити, чи обставини, як їх висвітлив сер Персіваль, за нього, чи проти нього. Особисто я був глибоко переконаний, що вони неспростовно за нього, і відповідно до цього переконання заявив, що, на мою думку, його пояснення цілком задовільне й не викликає заперечень.
Міс Голкомб, пильно подивившись на мене, сказала від себе кілька слів у тому ж дусі, але якось невпевнено, що здалося мені не зовсім доречним і виправданим. Я не можу з певністю сказати, завважив це сер Персіваль чи ні. Гадаю, що завважив, бо він знов вернувся до теми нашої розмови, хоча з повним правом міг уже облишити її.
— Коли б я викладав усі ці факти лише перед містером Гілмором, — сказав він, — я вважав би за недоречне й згадувати надалі про цей прикрий випадок. Від містера Гілмора, як від джентльмена, я можу сподіватись, що він повірить мені на слово, тож, коли він віддав мені належне, на цьому б і закінчити всяке обговорення цієї теми. Але я не можу повестися так само з дамою і вважаю своїм обов'язком зробити для неї те, чого не зробив би для жодного чоловіка: дати їй докази, що підтвердять істинність моїх слів. Вам не випадає просити в мене таких доказів, міс Голкомб, тож мій обов'язок щодо вас і особливо щодо міс Ферлі — самому дати їх. Дуже прошу вас негайно написати місіс Катерік, матері тієї нещасної жінки, й попросити її підтвердити пояснення, яке я вам щойно дав.
Я побачив, що міс Голкомб перемінилась на обличчі, начебто зніяковіла. Пропозиція сера Персіваля, хоч як люб'язно він її висловив, здалася їй, напевне, як і мені, вельми тонким натяком, що він відчув вагання в її словах кілька хвилин тому.
— Сподіваюсь, сер Персіваль, ви не настільки несправедливі до мене, щоб запідозрити мене в недовірі до вас? — швидко мовила вона.
— Звісно, ні, міс Голкомб. Я запропонував вам це зробити лише на знак моєї поваги до вас. Чи пробачите ви мені таку впертість, коли я все ж наполягатиму на своєму?
Сказавши це, він підійшов до письмового стола, приставив до нього стільця й висунув шухляду з письмовим приладдям.
— Прошу вас, зробіть мені таку ласку, — сказав він, — напишіть коротеньку записку. Це забере у вас лише кілька хвилин. Поставте місіс Катерік тільки два запитання. Перше: чи її дочку віддано до будинку для божевільних з її відома і згоди? І друге: чи заслуговувала її вдячності моя участь у цій справі? У містера Гілмора не лишилось сумнівів щодо цього прикрого питання, у вас — теж, але благаю вас, заспокойте мої власні сумніви й напишіть цидулку!
— Ви змушуєте мене поступитись вашому проханню, сер Персіваль, хоч я воліла б відмовити вам. — Із цими словами міс Голкомб підвелася із свого місця й підійшла до письмового стола.
Сер Персіваль із словами подяки подав їй перо і відійшов до каміна. На килимку перед каміном лежала маленька левретка міс Ферлі. Він простяг до собачки руку й добродушно поманив її.
— Іди сюди, Ніно, — сказав він. — Адже ми з тобою пам'ятаємо одне одного, чи не так?
Собачка, боягузлива і вередлива, якими бувають ці пещені улюбленці, зиркнула на нього, відсахнулась від простягненої руки, заскавучала, затрусилась і сховалась під диваном. Хто б міг подумати, що така дрібничка, як прийом, показаний йому собачкою, може вивести його з рівноваги, одначе я спостеріг, що сер Персіваль зараз же швидко відійшов до вікна. Може, іноді він буває дратівливий. Що ж, я можу йому поспівчувати. Я теж буваю іноді дратівливий.
Міс Голкомб недовго писала записку. Дописавши, вона підвелась і подала списаний аркуш серові Персівалю. Він уклонився, взяв записку, тут-таки, не читаючи, склав її, запечатав, надписав адресу й мовчки повернув їй. Це було зроблено з великою чемністю й гідністю — нічого подібного я в житті не бачив!
— Ви наполягаєте, щоб я відіслала листа, сер Персіваль? — спитала міс Голкомб.
— Благаю вас це зробити, — відказав він. — А тепер, коли записку написано й запечатано, дозвольте поставити одне чи два останні запитання стосовно тієї нещасної жінки, про яку мова. Я прочитав повідомлення, що його містер Гілмор люб'язно послав моєму повірникові; там описано обставини, за яких була з'ясована особа автора анонімного листа. Але є подробиці, не згадані в тій заяві. Чи бачилась Анна Катерік із міс Ферлі?
— Звісно, ні, — відказала міс Голкомб.
— Аз вами?
— Ні.
— Отже, вона не бачила нікого з домашніх, крім такого собі містера Гартрайта, що випадково здибав її на тутешньому цвинтарі?
— Більш нікого.
