— Містер Гартрайт перебував у Ліммеріджі, здається, як учитель малювання? Він член одного з художніх товариств?
— Гадаю, що так, — відповіла міс Голкомб.
Він помовчав хвилину, ніби обдумуючи у відповідь, а тоді додав:
— Ви дізналися, де жила Анна Катерік, коли була в цьому краї?
— Так. На фермі, яка називається Тоддів Кут.
— Знайти її — наш спільний обов'язок щодо бідолашної, — вів далі сер Персіваль. — Може, вона зронила на фермі якесь слово, що допоможе нам у розшуках. При нагоді я прогуляюсь туди й розпитаю Тоддів. А тим часом, оскільки мені самому нелегко було б говорити на цю болісну тему з міс Ферлі, чи смію я просити вас, міс Голкомб, щоб ви ласкаво передали міс Ферлі мої пояснення, звісно, коли дістанете відповідь від місіс Катерік?
Міс Голкомб пообіцяла виконати його прохання. Він подякував їй, мило вклонився і залишив нас, щоб відпочити у своїх покоях. Коли він відчинив двері, лиха собачка виткнула свій гострий писок з-під дивана й загавкала на нього.
— Ми добре потрудилися зранку, міс Голкомб, — сказав я, коли ми з нею лишились наодинці. — Добре, що клопітний день кінчився добре.
— Авжеж, — підтакнула вона, — безперечно. Я рада, що ваші побоювання розвіялись.
— Мої! А ваші, після того як ви написали оцього листа, що тримаєте в руках, хіба не розвіялись?
— О так, хіба може бути інакше? Я знаю, це неможливо, але мені так хотілося б, — провадила вона далі, розмовляючи більше сама з собою, ніж зі мною, — щоб Волтер Гартрайт був іще тут, щоб побув при цьому поясненні й почув, як мені пропонували написати цю записку...
Її останні слова мене трохи здивували й, може, навіть зачепили.
— Що правда, то правда, — сказав я, — надзвичайно цікаво склалися події навколо анонімного листа, які втягли містера Гартрайта, і я охоче визнаю, що в цілому він поводився вельми обачно й розумно. Але не можу збагнути, яким чином його присутність могла б змінити те враження, яке справили на нас із вами слова сера Персіваля?
— Просто мені уявилось... — відказала вона неуважливо. — Нема про що сперечатися, містере Гілмор. Вам краще знати. Ви маєте такий досвід, що кращого проводиря годі й бажати.
Мені не зовсім сподобалось, що вона так демонстративно перекладає всю відповідальність на мої плечі. Я не здивувався б, коли б так чинив містер Ферлі, але я ніяк не міг сподіватись, щоб розумна й рішуча міс Голкомб стала ухилятися від того, щоб висловити свою власну думку.
— Коли вас непокоять іще якісь сумніви, чом ви негайно не викладете їх мені? — спитав я. — Скажіть прямо: чи маєте ви причини не вірити серові Персівалю Глайду?
— Ніякісіньких причин.
— Чи в його поясненні щось вам здалося невірогідним чи суперечливим?
— Що я можу сказати після того, як він дав мені такий доказ правдивості своїх слів? Хіба в нього може бути кращий свідок, ніж мати цієї жінки, містере Гілмор?
— Звісно, кращого свідка й бути не може. Якщо відповідь на вашого листа буде задовільна, особисто я не розумію, яких іще пояснень могла б вимагати від сера Персіваля будь-яка людина, що зичить йому добра.
— В такому випадку відішлемо листа, — сказала вона, встаючи, щоб вийти з кімнати. — Не будемо більше говорити про це, поки не прийде відповідь. Не звертайте уваги на мої вагання. Я можу їх пояснити хіба тим, що надто тривожилась за Лору останнім часом, а тривога, містере Гілмор, може вивести з рівноваги і найдужчого з нас.
І вона швидко вийшла з кімнати. Її завжди такий впевнений голос затремтів на останніх словах. Чула, пристрасна, палка натура — жінка, яких мало стрічаєш у наш ниций, поверховий вік. Я знав її змалечку, вона росла у мене на очах, я бачив, як вона поводилася під час різних родинних потрясінь, і моє тривале знайомство з нею змусило мене зважити на її нинішню невпевненість, на що я, звісно, не звернув би уваги, коли б на її місці була інша жінка. Я не бачив ніяких підстав для сумнівів чи вагань, але стривожився і трохи засумнівався. Замолоду я гарячкував і сердився, коли мене дратував мій власний незбагненний настрій, але на старість я порозумнішав і позбувався таких настроїв по-філософськи — от і цього разу я пішов розвіятись на прогулянці.
II
Всі ми знов зустрілися за обідом.
Сер Персіваль був у такому нестримно веселому настрої, аж мені не вірилося, що це той самий чоловік, чий спокійний такт, вихованість і врівноважений розум справили на мене таке сильне враження при ранковому побаченні. Його колишні манери проглядали, як мені здалося, тільки в його відношенні до міс Ферлі. Один її погляд, одне слово — й він уривав свій найгучніший сміх, найдотепніший потік свого красномовства; вся його увага вмить була прикута до неї і тільки до неї. Хоч він ні разу не спробував відкрито втягти її до розмови, але не пропускав найменшої нагоди, яку вона йому давала, щоб зробити це ніби випадково, сказати їй потрібні слова в сприятливий момент, а не так, як чинив би чоловік із менш витонченим тактом, кажучи дамі слова в ту мить, коли вони спадуть йому на думку. Мене трохи дивувало, що, хоч міс Ферлі, очевидно, помічала його увагу до неї, та увага її не зворушувала. Час від часу вона трохи ніяковіла, коли він дивився на неї чи говорив до неї, але не показувала ніякої теплоти до нього, ні в погляді, ні в словах. Знатність, багатство, чудове виховання, хороша врода, глибока шана джентльмена й відданість закоханого, — все це було смиренно покладене їй до ніг, і, здавалося, зовсім марно.
Наступного дня, у вівторок, сер Персіваль, узявши собі за проводиря одного із слуг, пішов уранці на Тоддів Кут. Його розпитування, як я згодом довідався, нічого не дали. Повернувшись, він мав бесіду з містером Ферлі, а пополудні їздив кататися верхи з міс Голкомб. От і все, що сталося того дня. Вечір минув як звичайно. Ніякої переміни ні в сері Персівалі, ні в міс Ферлі.
У середу вранці сталась така подія — пошта принесла нам відповідь місіс Катерік. Я зняв копію з цього документа, і наводжу її тут. Ось що там було написано:
«Шановна пані!
Сповіщаю Вас, що я одержала листа, в якому Ви запитуєте, чи була моя дочка Анна віддана під медичний нагляд з мого відома і згоди й чи була участь сера Персіваля Глайда в цій справі така, щоб заслужити мою вдячність цьому джентльменові. Прошу Вас прийняти мою ствердну відповідь на обидва ці запитання. Лишаюсь Вашою покірною слугою
Джейн Анна Катерік».
Сухо, коротко і ясно. По формі — надто діловий лист як для жінки, а по суті — повне підтвердження слів сера Персіваля, кращого й бажати годі. Така була моя думка і, з деякими застереженнями, думка міс Голкомб. Сер Персіваль, коли йому показали того листа, нібито й не здивувався його сухості й стислості. Він сказав, що місіс Катерік небагатослівна жінка, пряма, з ясним розумом, але позбавлена всякої фантазії, тож листи вона пише так само коротко і ясно, як і говорить.
Тепер, коли ми дістали відповідь від матері Анни Катерік, належало ознайомити міс Ферлі з поясненням сера Персіваля. Міс Голкомб узяла цей обов'язок на себе і вже була вийшла з кімнати, щоб іти до сестри, але зненацька повернулась і сіла поруч мене. Я сидів у кріслі й читав газету. За хвилину до того сер Персіваль вийшов оглянути стайні, і в кімнаті, крім нас двох, нікого не було.
— Чи й справді ми зробили все, що могли? — сказала вона, крутячи в руках листа місіс Катерік.
— Ми зробили все й навіть більше, ніж було треба, якщо ми друзі сера Персіваля, що знають його і вірять йому, — відповів я, трохи сприкрений тим, що її побоювання знов вернулись. — Та якщо ми його вороги й підозрюємо його...
— Ні, ні, про таку думку не може бути й мови! — заперечила вона. — Ми друзі сера Персіваля, і, якщо благородство і стриманість заслуговують на повагу, нам би годилося просто захоплюватись сером Персівалем. Ви знаєте, що вчора він бачився з містером Ферлі, а потім їздив кататися верхи зі мною?
— Так, я бачив, як ви виїжджали разом.
