Аліса в країні чудес

- Ну, як там загадка? Ще не відгадала? - запитав Капелюшник, знову повернувшись до Аліси.
- Здаюся! - сказала Аліса. - І яка ж відповідь?
- Уявлення не маю, - сказав Капелюшник.
- Я так само, - озвався Шалений Заєць.
Аліса стомлено зітхнула:
- І треба ж було вбити стільки часу на загадку, яка не має відповіді!
- Якби ти знала Час так, як я, - насупився Капелюшник, - ти б цього не казала, бо Він - живий.
- Не розумію, - сказала Аліса.
- Ще б пак! - зневажливо тріпнув головою Капелюшник. - Ти ж, мабуть, із Часом ніколи й словом не перекинулася!
- Здається, ні... - обережно відповіла Аліса. - Знаю лише, що іноді неправильно його вживаю, коли пишу завдання з мови. [69]
- Ага! Тоді все ясно! - сказав Капелюшник. З Часом треба поводитися правильно! Бач якби ти з ним дружила, він робив би з годинником усе, що захочеш. Ось, припустімо, зараз дев'ята ранку - якраз час початку уроків, а ти береш і шепочеш Часові одне слівце - і стрілки я-ак забігають!.. Пів на другу, час обідати.
- Хотів би я, щоб настав час обіду, - тихенько зітхнув Шалений Заєць.
- Звісно, це було б чудово, - задумливо мовила Аліса, - тільки до того часу я ще, мабуть не встигну зголодніти. '
- Мабуть, - погодився Капелюшник. - Але його можна затримати на половині другої й тримати скільки завгодно.
- Так і ви робите? - запитала Аліса.
Капелюшник скрушно похитав головою.
- Аби ж то... Ми з Часом розбили глека ще в березні, якраз перед тим, коли оцей добродій (він показав чайною ложечкою на Шаленого Зайця) ошалів, - на великому королівському концерті. Я мав співати:
Іди, іди, борщику,
Зварю тобі дощику
В олив'янім горщику...
- Знаєш цю пісню?
- Та наче щось таке чула, - відповіла Аліса.
- Там є ще продовження, - і Капелюшник заспівав:
Мені каша, тобі дощ
Щоб періщив густий борщ!
Іди, іди, борщику...
[70]
Тут Сонько стрепенувся і крізь сон заспівав: «Іди-іди-іди-іди-іди...»
Він співав так довго, аж решті чаєпивців довелося його вщипнути, аби він перестав.
- Ну так от, - повів далі Капелюшник, - доспівую я перший куплет, коли це Королева як підскочить та як зарепетує: «Це марнування Часу! Він убиває Час! Відтяти йому голову!»
- Яке дикунство! - вигукнула Аліса.
- І відтоді, - тоскно додав Капелюшник, - Час для мене пальцем об палець не хоче вдарити! Відтоді у нас завжди шоста година.
Нараз Алісу осяяв здогад.
- І через те стіл накритий до чаю*? - спитала вона.
- Атож, саме через те, - зітхнув Капелюшник. - У нас завжди пора чаю, нам навіть ніколи помити посуд.
- Виходить, ви просто пересуваєтесь по колу, чи не так? - спитала Аліса.
- Достеменно так, - відповів Капелюшник. - Вип'ємо чашку і пересідаємо до другої.
- А що ви робите, коли доходите до того місця, звідки починали? - ризикнула спитати Аліса.
- Давайте міняти тему! - втрутився, позіхаючи, Шалений Заєць. - Це вже починає набридати. Пропоную: нехай наша панянка розкаже нам казку.
-Боюсь, я не знаю жодної, - збентежилася Аліса.
- Тоді розкаже Сонько! - скрикнули обидва чаєпивці. - Гей, Сонько, прокинься! - І вони ущипнули його відразу з обох боків.
*Це було написано ще до того, як звичай пити чай о п'ятій годині дня став у Англії повсюдним.[71]
Сонько спроквола розплющив очі.
- Я не спав, - озвався він хрипким голосочком. - Я чув, хлопці, кожне ваше слово.