Такої нетактовності Аліса стерпіти вже не могла: вона встала й подалася геть. Сонько миттю заснув, а на решту чаєпивців Алісин відхід не справив належного враження, хоча вона й озиралася раз чи двічі - чи не покличуть її назад.
Оглянувшись востаннє, вона побачила, як Заєць із Капелюшником запихають Сонька у чайник.
- Ну й нехай, усе одно я більше туди не піду! - казала собі Аліса, пробираючись крізь хащі. - Скільки живу, дурнішої компанії не бачила!
Не встигла вона це доказати, як раптом у стовбурі одного з дерев угледіла двері.
- Оце цікаво! - подумала вона. - А втім, сьогодні цікаве все. Гадаю, мені можна туди ввійти?
Вона увійшла, і... знов опинилася у довгому коридорі з тим самим скляним столиком.
- Тепер я вже буду мудріша, - сказала вона подумки і почала з того, що взяла золотого ключика й відчинила дверцята до саду. Далі вона відшукала в кишені шматочок гриба і гризла його доти, доки не зменшилася вдвоє.
І ось, пробравшись крізь вузенький прохід, вона вступила нарешті до чарівного саду з барвистими квітниками й прохолодними водограями. [75]
Розділ восьмий Королевин крокет
При самому вході до саду ріс великий трояндовий кущ: троянди на ньому були білі, але троє садівників фарбували їх на червоно. Зацікавлена Аліса підступила ближче, і в цю мить один садівник сказав:
- Обережніше, П'ятірко! Ти мене всього обляпав!
- Я ненароком! - буркнув П'ятірка. - Це Сімка підбив мені лікоть.
Сімка підвів очі й сказав:
- Браво, П'ятірко! Завжди звертай на іншого!
- Ти б краще помовчав! - сказав П'ятірка. - Щойно вчора я чув, як Королева казала, що за твоїм карком давно плаче сокира!
- А то за що? - поцікавився той, кого обляпали.
- А то вже не твій клопіт, Двійко! - сказав Сімка.
- Ба ні, якраз його! - вигукнув П'ятірка. - І я йому таки скажу, за що: за те, що він замість цибулі приніс на кухню тюльпанових цибулин.
Сімка жбурнув пензля.
- Більшої кривди годі уяви... - почав він, але тут його погляд упав на Алісу, і він затнувся. Решта двоє теж озирнулися, і всі разом низенько їй уклонилися.
- Чи не будете ласкаві сказати, - несміливо озвалася Аліса, - навіщо ви фарбуєте троянди?
П'ятірка з Сімкою промовчали і тільки глипнули [76] на Двійку. Той почав пошепки пояснювати:
- Розумієте, панно, отут повинен був рости червоний кущ, а ми взяли та й посадили білий. І якщо Королева це виявить, нам усім, знаєте, постинають голови. Тому, панно, ми й стараємося, аби ще перед її приходом...
Тут П'ятірка, який тривожно позирав углиб саду, загорлав:
- Королева! Королева! - і всі троє садівників попадали ниць. Почувся тупіт багатьох ніг, і Аліса озирнулася, нетерпляче виглядаючи Королеву.
Першими з'явилися десятеро вояків із піками. Усі вони, як і садівники, були плоскогруді й прямокутні, з руками й ногами по краєчках. За ними - так само в колоні по двоє - крокувало десятеро челядників, розцяцькованих з голови до п'ят бубнами. Далі, побравшись за руки, з веселим підскоком ішли парами королівські діти; їх теж було десятеро, і всі - в чирвових серцях. За дітьми виступали гості, здебільшого королі й королеви, і серед них Аліса впізнала Білого Кролика: він то цокотів щось нервовою скоромовкою, то усміхався, коли говорили інші, і врешті проминув Алісу, не помітивши її. За гостями йшов Чирвовий Валет: на червоній оксамитній подушці він ніс королівську корону. А замикали всю цю пишну процесію КОРОЛЬ і КОРОЛЕВА СЕРДЕЦЬ.
Аліса завагалася: чи не слід і їй упасти ниць, але не пригадувала, щоб хтось колись казав про таке правило під час процесій. [77]
"Та й хто тоді буде на них дивитися, - подумала вона, - коли всі лежатимуть долілиць?"
Тож вона стояла на місці й чекала.
Коли процесія порівнялася з Алісою, всі зупинилися і прикипіли до неї очима.
- Хто це? - грізно спитала Королева.
Чирвовий Валет, до якого вона звернулася, лише осміхнувся і вклонився у відповідь.
- Ідіот! - тріпнула головою Королева, і звернулася до Аліси:
- Як тебе звати, дитино?
- Аліса, ваша величносте, - щонайчемніше відказала Аліса, а про себе додала:
"Зрештою всі вони тільки колода карт. Нічого їх боятися".
- А оце хто? - тицьнула Королева пальцем на садівників, розпростертих навколо трояндового куща.
(Оскільки лежали вони долілиць, то за візерунками на їхніх сорочках годі було розпізнати, хто то - садівники, вояки, двораки, а чи трійко власних Королевиних дітей, - сорочки ж бо в колоді всі однакові.)
- Звідки мені знати? - відповіла Аліса, дивуючись із власної сміливості. - То не мій клопіт.
Оглянувшись востаннє, вона побачила, як Заєць із Капелюшником запихають Сонька у чайник.
- Ну й нехай, усе одно я більше туди не піду! - казала собі Аліса, пробираючись крізь хащі. - Скільки живу, дурнішої компанії не бачила!
Не встигла вона це доказати, як раптом у стовбурі одного з дерев угледіла двері.
- Оце цікаво! - подумала вона. - А втім, сьогодні цікаве все. Гадаю, мені можна туди ввійти?
Вона увійшла, і... знов опинилася у довгому коридорі з тим самим скляним столиком.
- Тепер я вже буду мудріша, - сказала вона подумки і почала з того, що взяла золотого ключика й відчинила дверцята до саду. Далі вона відшукала в кишені шматочок гриба і гризла його доти, доки не зменшилася вдвоє.
І ось, пробравшись крізь вузенький прохід, вона вступила нарешті до чарівного саду з барвистими квітниками й прохолодними водограями. [75]
Розділ восьмий Королевин крокет
При самому вході до саду ріс великий трояндовий кущ: троянди на ньому були білі, але троє садівників фарбували їх на червоно. Зацікавлена Аліса підступила ближче, і в цю мить один садівник сказав:
- Обережніше, П'ятірко! Ти мене всього обляпав!
- Я ненароком! - буркнув П'ятірка. - Це Сімка підбив мені лікоть.
Сімка підвів очі й сказав:
- Браво, П'ятірко! Завжди звертай на іншого!
- Ти б краще помовчав! - сказав П'ятірка. - Щойно вчора я чув, як Королева казала, що за твоїм карком давно плаче сокира!
- А то за що? - поцікавився той, кого обляпали.
- А то вже не твій клопіт, Двійко! - сказав Сімка.
- Ба ні, якраз його! - вигукнув П'ятірка. - І я йому таки скажу, за що: за те, що він замість цибулі приніс на кухню тюльпанових цибулин.
Сімка жбурнув пензля.
- Більшої кривди годі уяви... - почав він, але тут його погляд упав на Алісу, і він затнувся. Решта двоє теж озирнулися, і всі разом низенько їй уклонилися.
- Чи не будете ласкаві сказати, - несміливо озвалася Аліса, - навіщо ви фарбуєте троянди?
П'ятірка з Сімкою промовчали і тільки глипнули [76] на Двійку. Той почав пошепки пояснювати:
- Розумієте, панно, отут повинен був рости червоний кущ, а ми взяли та й посадили білий. І якщо Королева це виявить, нам усім, знаєте, постинають голови. Тому, панно, ми й стараємося, аби ще перед її приходом...
Тут П'ятірка, який тривожно позирав углиб саду, загорлав:
- Королева! Королева! - і всі троє садівників попадали ниць. Почувся тупіт багатьох ніг, і Аліса озирнулася, нетерпляче виглядаючи Королеву.
Першими з'явилися десятеро вояків із піками. Усі вони, як і садівники, були плоскогруді й прямокутні, з руками й ногами по краєчках. За ними - так само в колоні по двоє - крокувало десятеро челядників, розцяцькованих з голови до п'ят бубнами. Далі, побравшись за руки, з веселим підскоком ішли парами королівські діти; їх теж було десятеро, і всі - в чирвових серцях. За дітьми виступали гості, здебільшого королі й королеви, і серед них Аліса впізнала Білого Кролика: він то цокотів щось нервовою скоромовкою, то усміхався, коли говорили інші, і врешті проминув Алісу, не помітивши її. За гостями йшов Чирвовий Валет: на червоній оксамитній подушці він ніс королівську корону. А замикали всю цю пишну процесію КОРОЛЬ і КОРОЛЕВА СЕРДЕЦЬ.
Аліса завагалася: чи не слід і їй упасти ниць, але не пригадувала, щоб хтось колись казав про таке правило під час процесій. [77]
"Та й хто тоді буде на них дивитися, - подумала вона, - коли всі лежатимуть долілиць?"
Тож вона стояла на місці й чекала.
Коли процесія порівнялася з Алісою, всі зупинилися і прикипіли до неї очима.
- Хто це? - грізно спитала Королева.
Чирвовий Валет, до якого вона звернулася, лише осміхнувся і вклонився у відповідь.
- Ідіот! - тріпнула головою Королева, і звернулася до Аліси:
- Як тебе звати, дитино?
- Аліса, ваша величносте, - щонайчемніше відказала Аліса, а про себе додала:
"Зрештою всі вони тільки колода карт. Нічого їх боятися".
- А оце хто? - тицьнула Королева пальцем на садівників, розпростертих навколо трояндового куща.
(Оскільки лежали вони долілиць, то за візерунками на їхніх сорочках годі було розпізнати, хто то - садівники, вояки, двораки, а чи трійко власних Королевиних дітей, - сорочки ж бо в колоді всі однакові.)
- Звідки мені знати? - відповіла Аліса, дивуючись із власної сміливості. - То не мій клопіт.
Вы читаете Аліса в країні чудес
