Ні, кажу, і як там Марла?
Тайлер каже: «Принаймні вона намагається зійти на дно».
Я помішую киплячу воду.
«Продовжуй знімати сало, доки воно не перестане підніматися».
Ось воно, зібране. Якісне очищене мильне сало.
Тайлер каже, що я навіть не наближаюся до дна. А якщо я остаточно не впаду, я не зможу бути врятованим. Ісус заради того був розіп'ятий. Відмовитися від грошей, власності та знань недостатньо. Це ж не усамітнення на вихідні. Я маю відмовитися від самовдосконалення і рухатися назустріч руйнації. Це вже не іграшки.
Це не семінар.
«Якщо в тебе не витримають нерви до того, як ти зійдеш на дно, – каже Тайлер, – ти ніколи нічого не досягнеш».
Ми можемо воскреснути тільки після того, як усе зруйнується.
«Тільки після того, як втратиш все, – каже Тайлер, – ти вільний робити будь-що».
Те, що я відчуваю, зветься передпросвітленням.
«І продовжуй помішувати», – каже Тайлер.
«Коли жир вивариться повністю, вилий воду. Помий каструлю і заповни її чистою водою».
Питаю, чи достатньо близько я від дна.
«Звідти, де ти зараз є, – каже Тайлер, – і уявити не можна, яке воно – дно».
«Повтори процес зі зніманням сала».
Варити жир. Знімати і продовжувати знімати.
«Жир, який ми використовуємо, містить забагато солі, – каже Тайлер, – якщо солі буде багато, твоє мило не затвердне. Вари і знімай».
Вари і знімай.
Марла повернулася.
Як тільки Марла відкриває літні двері, Тайлер зникає, виноситься, тікає з кімнати, щезає.
Він пішов нагору чи спустився до підвалу.
Отакої.
Марла заходить із чорного входу із банкою пластівців сухого лугу.
– У крамниці продається туалетний папір, зроблений зі стовідсотково переробленої сировини, – каже Марла. – Мабуть, найгірша робота в цілому світі – перероблення вживаного туалетного паперу.
Я беру банку лугу і ставлю її на стіл. Не кажу нічого.
– Я можу зостатися на ніч? – питає Марла.
Я не відповідаю. Підраховую в голові: п’ять складів, сім, п’ять.
Тигр усміхнеться,Змія скаже, що любить.Брехня родить зло.Марла питає: «Що ти готуєш?»
Я – Точка Кипіння Джо.
Кажу: йди, просто йди геть. Гаразд? Ти й так забрала в мене чималу частину життя, хіба ні?
Марла хапає мене за рукав і втримує мене на місці впродовж миті, необхідної, щоби поцілувати мене в щоку. «Подзвони мені, будь ласка, – каже вона. – Будь ласка. Ми маємо поговорити».
Кажу: так, так, так, так, так…
У мить, коли Марла полишає кімнату, знову з’являється Тайлер.
Швидко, ніби під час фокусу. Мої батьки проробляли цей фокус п’ять років поспіль.
Я варю й знімаю, доки Тайлер звільняє місце в холодильнику. Пара валує в повітрі, і вода скрапує зі стелі. Лампочка на сорок ват, схована в холодильнику, – щось світле, що можу бачити за порожніми слоїками з-під кетчупу, слоїками з-під розсолу, чи маринаду, чи майонезу, якесь світло з холодильника окреслює профіль Тайлера.
«Вари й знімай. Вари й знімай. Весь час зливай зняте сало в картонні пакети з-під молока зі зрізаним верхом».
Сидячи на стільці, присунутому, щоби холодильник не закривався, Тайлер спостерігає, як сало вичахає. У кухонній спеці хмари холодного туману водоспадом зринають із холодильника і клубочаться навкруг Тайлерових ніг.
Я заповнюю молочні картонки салом, а Тайлер ставить їх до холодильника.
Я стаю на коліна біля Тайлера перед холодильником, він бере мене за руки і показує їх мені. Лінія життя. Лінія любові. Пагорби Венери й Марса. Холодний туман огортає нас, обличчя тьмяно підсвітлюються.
«Зроби мені ще одну послугу», – каже Тайлер.
«Стосовно Марли, чи не так?»
«Ніколи не говори з нею про мене. Не говори про мене позаочі. Обіцяєш?» – питає Тайлер.
Я обіцяю.
Тайлер каже: «Якщо ти бодай згадаєш при ній про моє існування, ти мене більше не побачиш».
Я обіцяю.
«Обіцяєш?»
«Обіцяю».
«Ну дивись, ти тричі пообіцяв», – каже Тайлер.
На поверхні сала в холодильнику збирається шар чогось густого і прозорого.
Сало, кажу, воно розділюється.
«Не переймайся, – каже Тайлер, – прозорий шар – це гліцерин. Можна додати гліцерин знову, коли робитимеш мило. Чи можеш прибрати його».
Тайлер облизує губи і кладе мою руку собі на коліно, на фланелеву полу халата.
«Змішуєш гліцерин з азотною кислотою і отримуєш нітрогліцерин», – каже Тайлер.
Вдихаю із відкритим ротом і повторюю: нітрогліцерин.
Тайлер облизує губи, вони зволожуються і сяють, і цілує тильну сторону долоні.
«Змішуєш нітрогліцерин із селітрою та тирсою, отримуєш динаміт», – каже Тайлер.
Цілунок волого сяє на моїй руці.
Динаміт, кажу я, стоячи на колінах.
Тайлер відгвинчує кришку з банки з лугом.
«Ти можеш підірвати мости», – каже він.
«Змішуєш нітрогліцерин з селітрою та парафіном – маєш пластикову вибухівку», – каже Тайлер.
«Можна легко підірвати будинок», – продовжує він.
Тайлер підносить банку з лугом до сяючого вологого сліду на руці.
«Це – хімічний опік, – каже Тайлер, – і таких серйозних опіків у твоєму житті ще не було. Гірше, ніж сотня цигарок».
Цілунок сяє на моїй руці.
«У тебе буде шрам», – каже Тайлер.
«Маючи достатньо мила, – каже Тайлер, – можна підірвати весь світ. Тепер згадай свою обіцянку».
І Тайлер сипле луг.
Глава 9
Слина Тайлера вбила двох зайців. Вологий цілунок тримав пластівці лугу, доки вони пекли мою руку. Це по-перше. А по-друге, луг обпікав тільки при поєднанні з водою. Чи слиною.
«Це хімічний опік, – казав Тайлер, – і гірших опіків у твоєму житті ще не було».
Луг використовують для прочищення забитих труб.
Заплющ очі.
Паста з лугу і води наскрізно пропалює алюмінієву пательню.
Водний розчин лугу повністю розчиняє дерев’яну ложку.
Поєднаний з водою, луг нагрівається на дві сотні градусів, і всіма ними він пече мою руку, Тайлер накриває мої пальці своїми – наші руки лежать на засохлій крові моїх штанів, і Тайлер просить бути уважним, адже це найвидатніша мить мого життя.
«Бо все, що було досі, – історія, – каже Тайлер, – і все, що буде після, – теж історія».
Це найвидатніша мить нашого життя.
Вы читаете Бійцівський клуб
