Луг, який точно повторює контури Тайлерового цілунку, – багаття, чи тавро, чи ядерна реакція наприкінці довгої-довгої дороги, яку я уявляю і від якої знаходжуся в милях і милях. Тайлер наказує повернутись і бути з ним. Моя рука полишає мене – така маленька на самому горизонті в кінці дороги.
Уяви багаття, що досі горить, проте воно вже за горизонтом. Захід сонця.
«Повернись до болю», – каже Тайлер.
Це щось на кшталт тих керованих медитацій, які були на групах підтримки.
Навіть не думай про слово «біль».
Керована медитація спрацьовувала для раку, подіє і зараз.
«Подивись на свою руку», – каже Тайлер.
Не дивись на руку.
Не думай про слова «обпалювати», «плоть», «тканина» та «обвуглений».
Не чуй свого плачу.
Керована медитація.
Ти в Ірландії. Заплющ очі.
Ти в Ірландії, в літо закінчення коледжу, ти п’єш у пабі біля фортеці, де переповнені автобуси англійців та американців щодня приїжджають поцілувати камінь Бларні
[23]
.
«Не тікай, – каже Тайлер, – мило і людські жертви йдуть пліч-о-пліч».
Ти полишаєш паб разом із натовпом, проходячи крізь нанизану вологу машинну тишу вулиць після дощу. Ніч. І ось ти дістаєшся фортеці Бларністоун.
Підлоги у фортеці геть прогнили, і ти видираєшся кам’яними східцями, у той час як темрява стає глибшою і щільнішою з кожним твоїм кроком. Усі мовчазно підіймаються, прямуючи до традиційного маленького акту помсти.
«Послухай мене, – каже Тайлер. – Розплющ очі».
«У давнину, – продовжує Тайлер, – людські жертви приносилися на пагорбі біля річки. Тисячі людей. Послухай мене. Приносилися жертви, а тіла спалювалися на поховальному вогнищі».
«Можеш ревти, – каже Тайлер. – Можеш піти до раковини і пустити воду на руку, але це дурня, і ти помреш. Подивись на мене».
«Колись, – каже Тайлер, – ти помреш, і доки ти це не усвідомиш, з тебе нема користі».
Ти в Ірландії.
«Можеш ревти, – каже Тайлер, – проте кожна сльозинка, котра впаде на пластівці лугу, зробить тобі ще один цигарковий шрам».
Керована медитація. Ти в Ірландії, у літо закінчення коледжу, і, мабуть, саме там тобі вперше схотілося анархії. За багато років до зустрічі з Тайлером Дерденом, задовго до того, як ти вперше надзюрив у свій перший соус для пудингу, ти дізнався про маленькі акти помсти.
В Ірландії.
Ти стоїш на майданчику на вершині фортечних східців.
«Можна скористатися оцтом, – каже Тайлер, – щоби нейтралізувати опік, але спочатку ти маєш змиритися».
Після сотень людських жертв, розповідає Тайлер, з вівтаря вниз по пагорбу до ріки почала стікати густа біла маса.
Спочатку ти маєш зійти на дно.
Ти на майданчику фортеці в Ірландії: навколо бездонна темрява, а на відстані руки в пітьмі – кам’яна стіна.
«Дощ, – каже Тайлер, – рік за роком падав на поховальне багаття, і рік за роком спалювалися люди, вода проходила крізь деревне вугілля, щоби стати розчином лугу, а луг поєднувався з розплавленим жиром жертв, і з вівтаря вниз по пагорбу до ріки почало стікати густе біле мило».
І ірландці навколо тебе в своєму маленькому акті помсти йдуть до краю майданчика, стають на край бездонної темряви і сцять.
Ірландці кажуть: уперед, надзюр своєї надзвичайної американської сечі, жовтої і перенасиченої вітамінами. Перенасиченої, коштовної й нікому не потрібної.
«Це найвидатніша мить твого життя, – каже Тайлер, – а ти невідомо де намагаєшся її проҐавити».
Ти в Ірландії.
О, і ти це робиш. О, так. Так. І відчуваєш запах аміаку і денної дози вітаміну В.
«Коли мило потрапило до ріки, – каже Тайлер, – після тисяч років убивання людей і дощу, давні люди довідалися, що одяг, випраний у тім місці, стає чистішим».
Я сцю на камінь Бларні.
«А-я-яй», – каже Тайлер.
Я всцикаюся в свої чорні штани з плямами висохлої крові, від котрих нудить мого боса.
Ти в орендованому будинку на Пейпер-стрит.
«Це дещо значить», – каже Тайлер.
«Це знак», – каже він. Тайлер повен корисної інформації. Ті культури, котрі не знали мила, каже Тайлер, використовували свою й собачу сечу для прання одягу й волосся, бо там містяться сечова кислота й аміак.
З’являється запах оцту, і вогонь на твоїй руці наприкінці довгої дороги зникає.
З’являється запах лугу, від якого пече в носі, й нудотний шпитальний запах сечі й оцту.
«Убити всіх тих людей було правильним», – каже Тайлер.
Тильна сторона долоні почервоніла, здулася і сяє, мов губи, точно повторюючи цілунок Тайлера. Навколо цілунку цятки, наче від цигаркових опіків, – хтось плакав.
«Розплющ очі, – каже Тайлер, його обличчя сяє від сліз. – Вітаю, ти ще на крок наблизився до дна».
«Ти маєш знати, – каже Тайлер, – що перше мило було зроблене з героїв».
Подумай про тварин, на яких тестуються продукти.
Подумай про мавпочок, запущених у космос.
«Без їхньої смерті, їхнього болю, їхніх жертв, – каже Тайлер, – ми б нічого не мали».
Глава 10
Я зупиняю ліфт між поверхами, Тайлер у цей час розстібає ремінь. Коли ліфт зупиняється, перестають подзенькувати супниці на візку, і пара грибоподібною хмарою здіймається до стелі кабіни, у той час як Тайлер знімає кришку з каструлі.
Тайлер дістає і каже: «Не дивись на мене, інакше я не зможу».
У супниці – томатний суп-пюре із коріандром та молюсками. Між цими складниками ніхто не відчує ще дечого, що ми додамо.
Кажу: «Швидше» – і обертаюся через плече на Тайлера, останні півдюйма котрого вже звисають до супниці. Виглядає це прекумедно: наче високий слон у білій офіціантській сорочці та краватці-метелику п’є суп маленьким хоботом.
Тайлер каже: «Я ж просив не дивитися».
У дверях ліфта переді мною є маленьке віконце, через яке я зазираю до коридора банкетної обслуги. Усе, що вдається побачити в зупиненому між поверхами ліфті з висоти тарганячого зросту, – зелений лінолеум, і звідси зелений коридор простягається до горизонту, обриваючись у напіввідчинених дверях, де гіганти та їхні величезні дружини п’ють шампанське барелями і гаркотять одне до одного, обвішані діамантами, більшими за мене.
Минулого тижня, кажу Тайлерові, коли в адвокатів з Емпайр Стейт була різдвяна вечірка, у мене встав, і я штрикав прутнем у всі їхні апельсинові муси.
Минулого тижня, каже Тайлер, він зупинив ліфт і набздів на цілий візок boccone dolce
[24]
на чаюванні Юнацької Ліги.
Бо Тайлер знає, що безе вбере сморід.
З висоти тарганячого зросту ми чуємо гру полоненої арфістки, у той час як гіганти підіймають
Вы читаете Бійцівський клуб
