розмовляти», — і вийшов. Зухвалий гангстер сполотнів. Миттю побігли посланці, щоб вернути дона назад. ДОСЯГАЙ згоди, але через два місяці того впертюха хтось застрелив у його улюбленій перукарні.
Отже, Хейген знову заговорив так, ніби нічого не сталось:
— Ось моя візитна картка. Я юрист. Невже б я став устрявати в непевну справу? Хіба я вимовив хоч одне загрозливе слово? Я навіть можу вас запевнити, що ми погодимось на будь-які умови, які ви поставите нам за свою згоду на участь Джоні Фонтане у вашому кінофільмі. Мені здається, що ми вже чимало запропонували за таку невелику послугу. До того ж, як я гадаю, надати цю послугу було б у ваших інтересах. Джоні якнайкраще підходить для цієї ролі. Він казав мені, що ви самі це визнаєте. Дозвольте вас запевнити — коли б не так, ми б ніколи не просили вас про цю послугу. А якщо ви тривожитесь за свій капітал, то мій клієнт може фінансувати постановку кінокартини. Тільки зрозумійте мене правильно. Ми знаємо, що ваше «ні» тверде. Ніхто не може і не намагається примусити вас зробити щось проти власної волі. Ми знаємо про вашу дружбу з містером Гувером. Я можу додати, що мій бос поважає вас за це. Він дуже високої думки про ваше знайомство.
Вольц бавився великою ручкою, прикрашеною червоним пташиним пером. На згадку про гроші він зацікавився і перестав крутити ручку.
— Картина коштуватиме п'ять мільйонів, — сказав він поблажливо.
Хейген аж свиснув, щоб показати, як його вразила цифра, а потім промовив, ніби між іншим:
— У мого боса багато друзів, що покладаються на його поради.
Здається, вперше Вольц почав підходити до справи по-серйозному. Він уважно роздивився Хейгенову візитну картку.
— Я ніколи не чув про вас. Я знаю майже всіх значних адвокатів Нью-Йорка, але хто ви, в біса, такий?
— Я практикую в одній дуже поважній спілці і на інші справи не відволікаюсь, — сухо відповів Хейген. Він підвівся: — Не буду більше забирати ваш час. — Том простяг руку, Вольц потиснув її. Хейген ступив кілька кроків до дверей і знову повернувся до Вольца.
— Я розумію, вам доводиться стикатися з багатьма людьми, що вдають із себе звичайніших, ніж вони є насправді. Зі мною якраз навпаки. Чом би вам не перевірити цього нашого спільного знайомого? Якщо ви передумаєте то подзвоніть мені до готелю. — Він хвильку помовчав. — Вам ці слова можуть видатися блюзнірством, але запевняю вас, що мій клієнт спроможний зробити вам і такі послуги, які навіть містерові Гуверу виявилися б не під силу. — Том побачив, як звузилися очі кінопродюсера. Здається, до Вольца нарешті дійшло. — Між іншим, мені ваші фільми страшенно подобаються, — Хейген вимовив це з найулесливішою інтонацією, на яку був здатний. — Сподіваюсь, що ви зможете й далі ставити такі. Країна потребує їх.
Вже надвечір Хейгенові подзвонила секретарка продюсера і повідомила, що за годину заїде машина, яка відвезе Хейгена на вечерю до заміського помешкання Вольца. Вона попередила, що доведеться їхати близько трьох годин, але в автомобілі буде що випити і чим перекусити. Хейген знав, що Вольц полетів власним літаком, і його цікавило, чому Вольц не взяв з собою і його. Голос секретарки ввічливо додав:
Містер Вольц порадив вам прихопити з собою вашу дорожню валізку, а вранці він відвезе вас до аеропорту.
— Зроблю, як ви сказали, — відповів Хейген. І знов тут було над чим подумати. Як Вольц довідався, що на ранок Том замовив собі авіаквиток до Нью-Йорка? На якусь мить Хейген замислився. Очевидно, Вольц вдався до приватних детективів, які й зібрали про нього інформацію. Якщо, так, то Вольцові, напевне, вже відомо, що Том репрезентує дона; отже, він розвідав дещо й про дона, а це своєю чергою означає, що тепер він готовий поставитися до справи серйозно. «Щось можна буде зрештою зробити», — подумав Хейген. І, можливо, Вольц насправді розумніший, ніж здався сьогодні вранці.
Маєток Джека Вольца мав вигляд величезного майданчика для зйомок. Там стояв будинок плантаторського типу; довкола розлогих угідь йшла широка чорна земляна дорога, якою виводили коней, далі — стайні, пасовиська для цілого табуна. Живоплоти, клумби і газони вилизані й доглянуті незгірше, ніж наманікюрені нігті кінозірки.
Вольц зустрів Хейгена на заскленій веранді з кондиціонованим повітрям. Продюсер був одягнений по-домашньому — в голубу шовкову сорочку з відкритим коміром, широкі штани гірчичного кольору, а на ногах — м'які шкіряні сандалі. На тлі всіх тих барв і дорогих тканин його грубе, наче позшиване, обличчя було просто жахливе. Подавши Хейгенові величезний келих мартіні, Вольц узяв із заздалегідь поставленої таці келих і для себе. Він був привітніший, ніж зранку. Поклав руку Хейгенові на плече:
— У нас є трохи часу до вечері, хочете подивитись на моїх коней?
Дорогою до стаєнь він признався:
— Я таки довідувався про вас, Томе. Треба було зразу сказати, що ваш бос Корлеоне, бо я подумав, що це Джоні найняв якогось низькопробного шахрая, щоб мене залякати. Тільки я на такі речі не піддаюсь. Не те що я люблю наживати собі ворогів, а просто мене не залякаєте, і квит. Але про справи поговоримо по обіді.
Вольц виявився напрочуд уважним господарем. Він розповів про нововведення, які, сподівався він, зроблять його конярню найкращою в Америці. Всі стайні були вбезпечені на випадок пожежі, утримувались в ідеальній чистоті й охоронялися спеціальним загоном приватних детективів. Нарешті Вольц привів його до стійла, на зовнішній стіні якого було прибито велику бронзову таблицю з написом: «Хартум».
Навіть на погляд недосвідченого Хейгена жеребець, що стояв у станку, був справжній красень. Вороний, з ромбовидною білою цяткою на масивній голові. Великі карі очі спалахували мов два золотавих яблука, шовковиста шерсть переливалась на туго обтягненому корпусі. Вольц говорив з дитячою гордістю:
— Найкращий рисак у світі. Я купив його торік в Англії за шістсот тисяч. Можу закластися, що навіть російські царі ніколи не відвалювали таких грошей за одного-єдиного жеребця. Але я не збираюсь виставляти його на перегони. Триматиму як плідника. Створю племінний завод, якого в нас ще не було. — Він потріпав жеребця по гриві, пестливо промовляючи: «Хартум, Хартум». В голосі його бриніла непідробна любов, і кінь відзивався на неї. Вольц посміхнувся.
— Ви знаєте, я непоганий вершник. А вперше сів на коня в п'ятдесят років. — Він засміявся. — Можливо, якусь із моїх прабабусь колись в Росії зґвалтував козак, а я успадкував його кров. — Він полоскотав Хартума під черевом і сказав з щирим захопленням:
— Бачите його гілку? Мені б таку.
Повернулися до вілли обідати. Три офіціанти під командою дворецького подавали на стіл, покритий розшитою золотом скатертиною і уставлений срібним посудом. Але страви видалися Хейгену так собі. Мабуть, Вольц жив самотньо і не був гурманом. Хейген чекав, доки вони обидва запалили великі гаванські сигари, і аж тоді спи run Вольца:
— Ну то що, отримає Джоні роль чи ні.
— Я не можу, — сказав Вольц, — не зможу включити Джоні в цей фільм, навіть коли б мені хотілося. Уже підписано контракти на всі ролі, наступного тижня починаються зйомки. Я вже не можу нічого змінити.
Хейген зауважив нетерпляче:
— Містере Вольц, коли вирішуються питання на найвищому рівні, названа вами причина не має ніякої ваги. Ви можете зробити все, що захочете. — Він затягся сигарою. — Ви не вірите, що мій клієнт має змогу дотримати обіцянки?
Вольц відповів сухо:
— Я припускаю, що мені доведеться мати мороку з профспілкою. Гофф дзвонив мені. Сучий син, як він зі мною розмовляв! Ви й уявити б не могли, що я переплачую йому потайки сто тисяч щороку. І я вірю, що ви позбавили б того артиста героїну. Але це мене не турбує, а фінансувати свої фільми я зможу сам, без нічиєї допомоги. Але я ненавиджу того байстрюка Фонтане. Перекажіть вашому босові, Що це єдина послуга, якої я не можу йому зробити. Хай просить що завгодно, тільки не це.
«Ах ти ж виродок смердючий, — подумав Хейген, — нащо ж ти тоді притяг мене чортзна-куди?» Продюсер таки мав щось на думці. Хейген вимовив холодно:
— Мені здається, ви не розумієте ситуації. Містер Корлеоне — хрещений батько Джоні Фонтане. Це дуже близькі, майже священні взаємини. Освячені релігією.
Вольц із повагою схилив голову на згадку про релігію. Хейген вів далі:
— Італійці кажуть жартома: світ настільки жорстокий, що людині треба мати двох батьків, ось чому у
Отже, Хейген знову заговорив так, ніби нічого не сталось:
— Ось моя візитна картка. Я юрист. Невже б я став устрявати в непевну справу? Хіба я вимовив хоч одне загрозливе слово? Я навіть можу вас запевнити, що ми погодимось на будь-які умови, які ви поставите нам за свою згоду на участь Джоні Фонтане у вашому кінофільмі. Мені здається, що ми вже чимало запропонували за таку невелику послугу. До того ж, як я гадаю, надати цю послугу було б у ваших інтересах. Джоні якнайкраще підходить для цієї ролі. Він казав мені, що ви самі це визнаєте. Дозвольте вас запевнити — коли б не так, ми б ніколи не просили вас про цю послугу. А якщо ви тривожитесь за свій капітал, то мій клієнт може фінансувати постановку кінокартини. Тільки зрозумійте мене правильно. Ми знаємо, що ваше «ні» тверде. Ніхто не може і не намагається примусити вас зробити щось проти власної волі. Ми знаємо про вашу дружбу з містером Гувером. Я можу додати, що мій бос поважає вас за це. Він дуже високої думки про ваше знайомство.
Вольц бавився великою ручкою, прикрашеною червоним пташиним пером. На згадку про гроші він зацікавився і перестав крутити ручку.
— Картина коштуватиме п'ять мільйонів, — сказав він поблажливо.
Хейген аж свиснув, щоб показати, як його вразила цифра, а потім промовив, ніби між іншим:
— У мого боса багато друзів, що покладаються на його поради.
Здається, вперше Вольц почав підходити до справи по-серйозному. Він уважно роздивився Хейгенову візитну картку.
— Я ніколи не чув про вас. Я знаю майже всіх значних адвокатів Нью-Йорка, але хто ви, в біса, такий?
— Я практикую в одній дуже поважній спілці і на інші справи не відволікаюсь, — сухо відповів Хейген. Він підвівся: — Не буду більше забирати ваш час. — Том простяг руку, Вольц потиснув її. Хейген ступив кілька кроків до дверей і знову повернувся до Вольца.
— Я розумію, вам доводиться стикатися з багатьма людьми, що вдають із себе звичайніших, ніж вони є насправді. Зі мною якраз навпаки. Чом би вам не перевірити цього нашого спільного знайомого? Якщо ви передумаєте то подзвоніть мені до готелю. — Він хвильку помовчав. — Вам ці слова можуть видатися блюзнірством, але запевняю вас, що мій клієнт спроможний зробити вам і такі послуги, які навіть містерові Гуверу виявилися б не під силу. — Том побачив, як звузилися очі кінопродюсера. Здається, до Вольца нарешті дійшло. — Між іншим, мені ваші фільми страшенно подобаються, — Хейген вимовив це з найулесливішою інтонацією, на яку був здатний. — Сподіваюсь, що ви зможете й далі ставити такі. Країна потребує їх.
Вже надвечір Хейгенові подзвонила секретарка продюсера і повідомила, що за годину заїде машина, яка відвезе Хейгена на вечерю до заміського помешкання Вольца. Вона попередила, що доведеться їхати близько трьох годин, але в автомобілі буде що випити і чим перекусити. Хейген знав, що Вольц полетів власним літаком, і його цікавило, чому Вольц не взяв з собою і його. Голос секретарки ввічливо додав:
Містер Вольц порадив вам прихопити з собою вашу дорожню валізку, а вранці він відвезе вас до аеропорту.
— Зроблю, як ви сказали, — відповів Хейген. І знов тут було над чим подумати. Як Вольц довідався, що на ранок Том замовив собі авіаквиток до Нью-Йорка? На якусь мить Хейген замислився. Очевидно, Вольц вдався до приватних детективів, які й зібрали про нього інформацію. Якщо, так, то Вольцові, напевне, вже відомо, що Том репрезентує дона; отже, він розвідав дещо й про дона, а це своєю чергою означає, що тепер він готовий поставитися до справи серйозно. «Щось можна буде зрештою зробити», — подумав Хейген. І, можливо, Вольц насправді розумніший, ніж здався сьогодні вранці.
Маєток Джека Вольца мав вигляд величезного майданчика для зйомок. Там стояв будинок плантаторського типу; довкола розлогих угідь йшла широка чорна земляна дорога, якою виводили коней, далі — стайні, пасовиська для цілого табуна. Живоплоти, клумби і газони вилизані й доглянуті незгірше, ніж наманікюрені нігті кінозірки.
Вольц зустрів Хейгена на заскленій веранді з кондиціонованим повітрям. Продюсер був одягнений по-домашньому — в голубу шовкову сорочку з відкритим коміром, широкі штани гірчичного кольору, а на ногах — м'які шкіряні сандалі. На тлі всіх тих барв і дорогих тканин його грубе, наче позшиване, обличчя було просто жахливе. Подавши Хейгенові величезний келих мартіні, Вольц узяв із заздалегідь поставленої таці келих і для себе. Він був привітніший, ніж зранку. Поклав руку Хейгенові на плече:
— У нас є трохи часу до вечері, хочете подивитись на моїх коней?
Дорогою до стаєнь він признався:
— Я таки довідувався про вас, Томе. Треба було зразу сказати, що ваш бос Корлеоне, бо я подумав, що це Джоні найняв якогось низькопробного шахрая, щоб мене залякати. Тільки я на такі речі не піддаюсь. Не те що я люблю наживати собі ворогів, а просто мене не залякаєте, і квит. Але про справи поговоримо по обіді.
Вольц виявився напрочуд уважним господарем. Він розповів про нововведення, які, сподівався він, зроблять його конярню найкращою в Америці. Всі стайні були вбезпечені на випадок пожежі, утримувались в ідеальній чистоті й охоронялися спеціальним загоном приватних детективів. Нарешті Вольц привів його до стійла, на зовнішній стіні якого було прибито велику бронзову таблицю з написом: «Хартум».
Навіть на погляд недосвідченого Хейгена жеребець, що стояв у станку, був справжній красень. Вороний, з ромбовидною білою цяткою на масивній голові. Великі карі очі спалахували мов два золотавих яблука, шовковиста шерсть переливалась на туго обтягненому корпусі. Вольц говорив з дитячою гордістю:
— Найкращий рисак у світі. Я купив його торік в Англії за шістсот тисяч. Можу закластися, що навіть російські царі ніколи не відвалювали таких грошей за одного-єдиного жеребця. Але я не збираюсь виставляти його на перегони. Триматиму як плідника. Створю племінний завод, якого в нас ще не було. — Він потріпав жеребця по гриві, пестливо промовляючи: «Хартум, Хартум». В голосі його бриніла непідробна любов, і кінь відзивався на неї. Вольц посміхнувся.
— Ви знаєте, я непоганий вершник. А вперше сів на коня в п'ятдесят років. — Він засміявся. — Можливо, якусь із моїх прабабусь колись в Росії зґвалтував козак, а я успадкував його кров. — Він полоскотав Хартума під черевом і сказав з щирим захопленням:
— Бачите його гілку? Мені б таку.
Повернулися до вілли обідати. Три офіціанти під командою дворецького подавали на стіл, покритий розшитою золотом скатертиною і уставлений срібним посудом. Але страви видалися Хейгену так собі. Мабуть, Вольц жив самотньо і не був гурманом. Хейген чекав, доки вони обидва запалили великі гаванські сигари, і аж тоді спи run Вольца:
— Ну то що, отримає Джоні роль чи ні.
— Я не можу, — сказав Вольц, — не зможу включити Джоні в цей фільм, навіть коли б мені хотілося. Уже підписано контракти на всі ролі, наступного тижня починаються зйомки. Я вже не можу нічого змінити.
Хейген зауважив нетерпляче:
— Містере Вольц, коли вирішуються питання на найвищому рівні, названа вами причина не має ніякої ваги. Ви можете зробити все, що захочете. — Він затягся сигарою. — Ви не вірите, що мій клієнт має змогу дотримати обіцянки?
Вольц відповів сухо:
— Я припускаю, що мені доведеться мати мороку з профспілкою. Гофф дзвонив мені. Сучий син, як він зі мною розмовляв! Ви й уявити б не могли, що я переплачую йому потайки сто тисяч щороку. І я вірю, що ви позбавили б того артиста героїну. Але це мене не турбує, а фінансувати свої фільми я зможу сам, без нічиєї допомоги. Але я ненавиджу того байстрюка Фонтане. Перекажіть вашому босові, Що це єдина послуга, якої я не можу йому зробити. Хай просить що завгодно, тільки не це.
«Ах ти ж виродок смердючий, — подумав Хейген, — нащо ж ти тоді притяг мене чортзна-куди?» Продюсер таки мав щось на думці. Хейген вимовив холодно:
— Мені здається, ви не розумієте ситуації. Містер Корлеоне — хрещений батько Джоні Фонтане. Це дуже близькі, майже священні взаємини. Освячені релігією.
Вольц із повагою схилив голову на згадку про релігію. Хейген вів далі:
— Італійці кажуть жартома: світ настільки жорстокий, що людині треба мати двох батьків, ось чому у
Вы читаете Хрещений Батько
