для тебе.
Джоні заперечливо схитнув головою.
— Перестань, Едді, я ж не дитина. До того ж за пару годин я так захрипну, що й говорити не зможу. Як ти гадаєш, нам ще багато треба буде доводити з сьогоднішнього запису?
— Ніно треба буде завтра прийти в студію, — замислено відповів Едді. — Він подекуди партачив. Але він співав значно краще, ніж я сподівався. Що ж до тебе, то я скажу звукооператорам, щоб почаклували там, де мені не подобається. Гаразд?
— Гаразд, — погодився Джоні. — А коли я зможу прослухати відбиток?
— Завтра ввечері, — відказав Едді. — Ти будеш вдома?
— Так, — підтвердив Джоні. — Дякую, Едді. До митра.
Джоні взяв Ніно за руку і вийшов з ним із студії. Вони подались не до Джині, а до Джоні додому.
Вже вечоріло. Ніно все ще був добряче напідпитку. Джоні велів йому піти під душ, а потім прилягти перепочити. Об одинадцятій ввечері їм треба бути на великій забаві.
Коли Ніно прокинувся, Джоні пояснив йому:
— Ця вечірка влаштовується в «Клубі Самотніх Сердець», де збираються кінозірки. Оті вертихвістки, що там будуть, то все дами, яких ти бачив у кіно, мільйони хлопців дали б на відсіч праву руку, щоб переспати з котроюсь із тих чарівних королев. Збираються вони на забаву з єдиною надією, що, може, комусь заманеться поволочитися за ними. Чому так? Бо ті підстаркуваті зірки вже зголодніли за цим ділом. І як кожній дамі, їм хочеться, щоб це оформлялося не без шику.
— А що з твоїм голосом? — поцікавився Ніно, бо Джоні говорив майже пошепки.
— Це трапляється щоразу, як я трохи поспіваю. Тепер уже я з місяць не зможу співати. Але хрипота за пару днів минеться.
— Кепські справи, га? — запитав Ніно співчутливо. Джоні стенув плечима.
— Слухай, Ніно, не надирайся сьогодні на вечірці. Ти маєш довести цим голлівудським шльондрам, що мій друг-пейзан не слабак по чоловічій лінії. Бо тобі доведеться з декотрими зійтися поближче. Не забудь, окремі екземпляри з-поміж них вельми вправні і можуть таки примусити викластися. Зрештою, непогано виглядати привабливим, коли поставиш її на місце.
— Я завжди привабливий, — сказав Ніно, наливаючи собі віскі. Він осушив склянку і, посміхаючись, запитав:
— Не жартуючи, справді, ти можеш познайомити мене і Діною Данн?
— Не переймайся, — застеріг його Джоні, — все це виглядатиме не так, як ти собі уявляєш.
***
«Клуб Сердець Самотніх голлівудських кінозірок» (так назвала його здібна кіномолодь, для якої відвідання було обов’язковим) збирався ввечері по п'ятницях у сплачуваному студією розкішному будинку Роя Макелроя, представника по зв'язках з пресою, а точніше, радника по громадській інформації кіностудії «Вольц інтернешнл філм корпорейшн». Хоча забави відбувались у домівці Макелроя, фактично ідея належала практичному розумові самого Джека Вольца. Дехто з його кінозірок, на яких він робив гроші, вже старілися і без спецосвітлення і майстерності геніальних гримерів виглядали на свої роки. Отже, мали клопіт. Поза тим, до деякої міри вони були вибиті з колії і фізично, і духовно. Вони вже не могли «закохатися». Не могли напустити на себе роль жінки, переслідуваної залицяльниками. Їх посіла надмірна гордовитість — через гроші, через славу, через колишню вроду. Вольц влаштовував такі вечірки, щоб їм легше було підчепити коханців-гастролерів на одну ніч, котрі, якщо у них були для цього здібності, могли перекваліфікуватися на постійних партнерів по ліжку і таким чином прокладати собі кар'єру. Оскільки забави подеколи переходили в скандальні сексуальні вакханалії, що призводили до ускладнень з поліцією, Вольц вирішив влаштовувати ці розваги в домівці радника по інформуванню громадськості, який таким чином завжди був напохваті, щоб залагодити справу, піднести хабара журналістам і поліцейським і не допустити до розголосу.
Для декого з міцних молодих акторів кіностудії, які ще не вибилися в зірки і не отримали провідних ролей, відвідання п'ятничних забав не завжди було приємним обов'язком. Воно пояснювалось тим, що під час вечірки мали демонструвати фільм, який студія ще не випустила на екран. Власне, це й стало приводом для влаштування цих зустрічей. Люди казали: «Ходімо подивимось, що за картину зварганив такий-то й такий-то». Отже, все вписувалось в професійний контекст.
Молодим перспективним актрисам заборонялося з'являтися на цих вечірніх зібраннях по п'ятницях. Або ж не рекомендувалося. І вони в більшості своїй вірно розуміли натяк.
Показ нового фільму розпочинався опівночі, а Джоні з Ніно прибули об одинадцятій. На перший погляд Рой Макелрой справляв враження винятково приємної особи, добре вишколеної і чудово вдягненої. Він привітав Джоні Фонтане з вигуком приємної несподіванки.
— Що, у бісового батька, ти тут робиш? — запитав він з подивом. Джоні потис йому руку.
— Показую моєму сільському двоюрідному брату всілякі такі місця. Познайомся з Ніно.
Макелрой потис Ніно руку і виважив його оцінюючим поглядом.
— Його з'їдять живцем, — кинув він Джоні і провів їх у дальній внутрішній дворик.
Цей дворик насправді був утворений анфіладою просторих кімнат, скляні двері яких виходили до саду з басейном. По них тинялась майже сотня люду, кожний тримав у руці склянку з коктейлем. Майстерно відрегульоване освітлення дворику вигідно відтіняло жіночі обличчя і шкіру. Цих жінок Ніно бачив на притемнених екранах ще хлопчиськом. Вони відіграли свою роль в його еротичних мріях пори змужніння. Але зараз в житті вони виглядали ніби в якомусь жахливому гримі. Ніщо не могло приховати втому душі і тіла, час позбиткувався над їхньою божественністю. Як на Ніно, вони позували й рухалися з колишньою чарівністю, проте мали вигляд овочів з воску і вже не могли збудили його статевих почуттів. Ніно осушив дві склянки і пробирався до столу, щоб стати поближче до батареї пляшок. Джоні йшов слідом за ним. Вони пили вдвох, аж поки за ними не обізвався чарівний голос Діни Данн.
Як і в мільйонів інших мужчин, цей голос назавжди закарбувався в пам'яті Ніно. Діна Данн здобула дві Академічні нагороди, знімалась в найпопулярнішому фільмі, будь-коли знятому в Голлівуді. На екрані їй властива привабливість такої собі жіночки-кішечки, і це робило її в очах усіх чоловіків просто-таки невідпорною. Проте слова, з якими вона зараз звернулася до них, зроду не звучали із срібного екрана:
— Джоні, байстрюче недороблений, мені довелось відвідати психіатра через те, що ти лише однісіньку ніч переспав зі мною. Чому ти так і не об'явився бодай ще раз?
Джоні поцілував її в підставлену щічку.
— Ти виснажила мене на добрячий місяць, — відповів Джоні. — Я хочу познайомити тебе з моїм двоюрідним братом Ніно. Гарний сильний італійський хлопчина. Може, він буде тобі до пари.
Діна Данн обернулась і зміряла Ніно холодним поглядом.
— А як він ставиться до попередніх переглядів?
— Боюсь, що йому ніколи не щастило бути на них, — заїм сотав Джоні. — Чому б тобі не обзвичаїти його?
Ніно довелось добряче хильнути, коли він залишився і Діною Данн. Він намагався набрати недбалого вигляду, але це було нелегко. Кирпатенька Діна Данн мала виразні риси класичної англосаксонської красуні. І він так добре знав її. Він бачив її в спальні одиноку, вбиту горем, вона голосила над своїм померлим чоловіком-льотчиком, який зоставив її з малими сирітками. Він бачив її розлюченою, ображеною, приниженою, проте з невтраченим глибоким почуттям власної гідності, коли розв'язний Кларк Гейбл скористався нею, а потім кинув її і повіявся з якоюсь сексуальною маніячкою(Діна Данн ніколи не грала сексуальних маніячок у кіно). Він бачив, як вона запалювалась від омріяного кохання, пручаючись у обіймах чоловіків, яких обожнювала, і він бачив принаймні з півдюжини разів, як вона красиво помирала. Він бачив її, чув її, марив нею і все ж таки був не готовий до того, що вона сказала йому відразу ж, як вони опинились наодинці:
— Джоні — один з небагатьох повноцінних чоловіків у цьому місті. А решта — ганчір'я, хирляві недоумки, які не можуть дати собі ради з курвою, хоч ти їм накачай вагон шпанських мушок у мошонку. — Вона взяла Ніно за руку і повела в куток кімнати, подалі від товчії і від конкуренції.
Тоді так само з холодною привабливістю поцікавилась ним самим. Ніно бачив її наскрізь. Він розумів, що вона грає роль дівчини з багатих кіл суспільства, котра виявляє поблажливість до конюха чи шофера, але в кінокартині вона або знеохотить його невмілий інтерес до неї (якщо роль гратиме Спенсер Трейсі), або
Джоні заперечливо схитнув головою.
— Перестань, Едді, я ж не дитина. До того ж за пару годин я так захрипну, що й говорити не зможу. Як ти гадаєш, нам ще багато треба буде доводити з сьогоднішнього запису?
— Ніно треба буде завтра прийти в студію, — замислено відповів Едді. — Він подекуди партачив. Але він співав значно краще, ніж я сподівався. Що ж до тебе, то я скажу звукооператорам, щоб почаклували там, де мені не подобається. Гаразд?
— Гаразд, — погодився Джоні. — А коли я зможу прослухати відбиток?
— Завтра ввечері, — відказав Едді. — Ти будеш вдома?
— Так, — підтвердив Джоні. — Дякую, Едді. До митра.
Джоні взяв Ніно за руку і вийшов з ним із студії. Вони подались не до Джині, а до Джоні додому.
Вже вечоріло. Ніно все ще був добряче напідпитку. Джоні велів йому піти під душ, а потім прилягти перепочити. Об одинадцятій ввечері їм треба бути на великій забаві.
Коли Ніно прокинувся, Джоні пояснив йому:
— Ця вечірка влаштовується в «Клубі Самотніх Сердець», де збираються кінозірки. Оті вертихвістки, що там будуть, то все дами, яких ти бачив у кіно, мільйони хлопців дали б на відсіч праву руку, щоб переспати з котроюсь із тих чарівних королев. Збираються вони на забаву з єдиною надією, що, може, комусь заманеться поволочитися за ними. Чому так? Бо ті підстаркуваті зірки вже зголодніли за цим ділом. І як кожній дамі, їм хочеться, щоб це оформлялося не без шику.
— А що з твоїм голосом? — поцікавився Ніно, бо Джоні говорив майже пошепки.
— Це трапляється щоразу, як я трохи поспіваю. Тепер уже я з місяць не зможу співати. Але хрипота за пару днів минеться.
— Кепські справи, га? — запитав Ніно співчутливо. Джоні стенув плечима.
— Слухай, Ніно, не надирайся сьогодні на вечірці. Ти маєш довести цим голлівудським шльондрам, що мій друг-пейзан не слабак по чоловічій лінії. Бо тобі доведеться з декотрими зійтися поближче. Не забудь, окремі екземпляри з-поміж них вельми вправні і можуть таки примусити викластися. Зрештою, непогано виглядати привабливим, коли поставиш її на місце.
— Я завжди привабливий, — сказав Ніно, наливаючи собі віскі. Він осушив склянку і, посміхаючись, запитав:
— Не жартуючи, справді, ти можеш познайомити мене і Діною Данн?
— Не переймайся, — застеріг його Джоні, — все це виглядатиме не так, як ти собі уявляєш.
***
«Клуб Сердець Самотніх голлівудських кінозірок» (так назвала його здібна кіномолодь, для якої відвідання було обов’язковим) збирався ввечері по п'ятницях у сплачуваному студією розкішному будинку Роя Макелроя, представника по зв'язках з пресою, а точніше, радника по громадській інформації кіностудії «Вольц інтернешнл філм корпорейшн». Хоча забави відбувались у домівці Макелроя, фактично ідея належала практичному розумові самого Джека Вольца. Дехто з його кінозірок, на яких він робив гроші, вже старілися і без спецосвітлення і майстерності геніальних гримерів виглядали на свої роки. Отже, мали клопіт. Поза тим, до деякої міри вони були вибиті з колії і фізично, і духовно. Вони вже не могли «закохатися». Не могли напустити на себе роль жінки, переслідуваної залицяльниками. Їх посіла надмірна гордовитість — через гроші, через славу, через колишню вроду. Вольц влаштовував такі вечірки, щоб їм легше було підчепити коханців-гастролерів на одну ніч, котрі, якщо у них були для цього здібності, могли перекваліфікуватися на постійних партнерів по ліжку і таким чином прокладати собі кар'єру. Оскільки забави подеколи переходили в скандальні сексуальні вакханалії, що призводили до ускладнень з поліцією, Вольц вирішив влаштовувати ці розваги в домівці радника по інформуванню громадськості, який таким чином завжди був напохваті, щоб залагодити справу, піднести хабара журналістам і поліцейським і не допустити до розголосу.
Для декого з міцних молодих акторів кіностудії, які ще не вибилися в зірки і не отримали провідних ролей, відвідання п'ятничних забав не завжди було приємним обов'язком. Воно пояснювалось тим, що під час вечірки мали демонструвати фільм, який студія ще не випустила на екран. Власне, це й стало приводом для влаштування цих зустрічей. Люди казали: «Ходімо подивимось, що за картину зварганив такий-то й такий-то». Отже, все вписувалось в професійний контекст.
Молодим перспективним актрисам заборонялося з'являтися на цих вечірніх зібраннях по п'ятницях. Або ж не рекомендувалося. І вони в більшості своїй вірно розуміли натяк.
Показ нового фільму розпочинався опівночі, а Джоні з Ніно прибули об одинадцятій. На перший погляд Рой Макелрой справляв враження винятково приємної особи, добре вишколеної і чудово вдягненої. Він привітав Джоні Фонтане з вигуком приємної несподіванки.
— Що, у бісового батька, ти тут робиш? — запитав він з подивом. Джоні потис йому руку.
— Показую моєму сільському двоюрідному брату всілякі такі місця. Познайомся з Ніно.
Макелрой потис Ніно руку і виважив його оцінюючим поглядом.
— Його з'їдять живцем, — кинув він Джоні і провів їх у дальній внутрішній дворик.
Цей дворик насправді був утворений анфіладою просторих кімнат, скляні двері яких виходили до саду з басейном. По них тинялась майже сотня люду, кожний тримав у руці склянку з коктейлем. Майстерно відрегульоване освітлення дворику вигідно відтіняло жіночі обличчя і шкіру. Цих жінок Ніно бачив на притемнених екранах ще хлопчиськом. Вони відіграли свою роль в його еротичних мріях пори змужніння. Але зараз в житті вони виглядали ніби в якомусь жахливому гримі. Ніщо не могло приховати втому душі і тіла, час позбиткувався над їхньою божественністю. Як на Ніно, вони позували й рухалися з колишньою чарівністю, проте мали вигляд овочів з воску і вже не могли збудили його статевих почуттів. Ніно осушив дві склянки і пробирався до столу, щоб стати поближче до батареї пляшок. Джоні йшов слідом за ним. Вони пили вдвох, аж поки за ними не обізвався чарівний голос Діни Данн.
Як і в мільйонів інших мужчин, цей голос назавжди закарбувався в пам'яті Ніно. Діна Данн здобула дві Академічні нагороди, знімалась в найпопулярнішому фільмі, будь-коли знятому в Голлівуді. На екрані їй властива привабливість такої собі жіночки-кішечки, і це робило її в очах усіх чоловіків просто-таки невідпорною. Проте слова, з якими вона зараз звернулася до них, зроду не звучали із срібного екрана:
— Джоні, байстрюче недороблений, мені довелось відвідати психіатра через те, що ти лише однісіньку ніч переспав зі мною. Чому ти так і не об'явився бодай ще раз?
Джоні поцілував її в підставлену щічку.
— Ти виснажила мене на добрячий місяць, — відповів Джоні. — Я хочу познайомити тебе з моїм двоюрідним братом Ніно. Гарний сильний італійський хлопчина. Може, він буде тобі до пари.
Діна Данн обернулась і зміряла Ніно холодним поглядом.
— А як він ставиться до попередніх переглядів?
— Боюсь, що йому ніколи не щастило бути на них, — заїм сотав Джоні. — Чому б тобі не обзвичаїти його?
Ніно довелось добряче хильнути, коли він залишився і Діною Данн. Він намагався набрати недбалого вигляду, але це було нелегко. Кирпатенька Діна Данн мала виразні риси класичної англосаксонської красуні. І він так добре знав її. Він бачив її в спальні одиноку, вбиту горем, вона голосила над своїм померлим чоловіком-льотчиком, який зоставив її з малими сирітками. Він бачив її розлюченою, ображеною, приниженою, проте з невтраченим глибоким почуттям власної гідності, коли розв'язний Кларк Гейбл скористався нею, а потім кинув її і повіявся з якоюсь сексуальною маніячкою(Діна Данн ніколи не грала сексуальних маніячок у кіно). Він бачив, як вона запалювалась від омріяного кохання, пручаючись у обіймах чоловіків, яких обожнювала, і він бачив принаймні з півдюжини разів, як вона красиво помирала. Він бачив її, чув її, марив нею і все ж таки був не готовий до того, що вона сказала йому відразу ж, як вони опинились наодинці:
— Джоні — один з небагатьох повноцінних чоловіків у цьому місті. А решта — ганчір'я, хирляві недоумки, які не можуть дати собі ради з курвою, хоч ти їм накачай вагон шпанських мушок у мошонку. — Вона взяла Ніно за руку і повела в куток кімнати, подалі від товчії і від конкуренції.
Тоді так само з холодною привабливістю поцікавилась ним самим. Ніно бачив її наскрізь. Він розумів, що вона грає роль дівчини з багатих кіл суспільства, котра виявляє поблажливість до конюха чи шофера, але в кінокартині вона або знеохотить його невмілий інтерес до неї (якщо роль гратиме Спенсер Трейсі), або
Вы читаете Хрещений Батько
