ліжка.
КНИГА ЧЕТВЕРТА
Розділ 15
Хатні господарки з вікон будинків і продавці крізь прочинені двері своїх крамничок миттю помічають будь-що в цьому нью-гемпширському містечку. Отож за кілька хвилин кожний житель уже знав, що перед будинком Адамсів зупинився чорний автомобіль, на якому легко було розпізнати нью-йоркські номери.
Кей Адамс, що й досі залишалася містечковою дівчиною, хоча вже закінчувала коледж, також визирнула у віконце зі своєї спальні. Вона готувалася до іспитів і якраз оце збиралася зійти вниз обідати, коли помітила машину, що їхала вулицею. Кей чомусь не здивувалася, коли машина підкотила саме під їхній дім. З машини вийшли двоє дебелих чоловіків, що здалися їй достоту схожими на гангстерів з кінофільму, і Кей заквапилася вниз, щоб першою опинитись біля дверей. Вона була певна, що люди прибули від Майкла або ж від його рідних, і не хотіла, щоб вони заговорили з її батьком та матір'ю, перше ніж вона відрекомендує їх. Ні, не те щоб вона соромилася друзів Майкла, подумала Кей, просто її батько й мати були консервативні новоанглійські янкі і не зрозуміли б, як це вона дозволяє собі навіть звичайне знайомство з такими людьми.
Кей підскочила до дверей якраз коли задзвонив дзвоник; вона кинула матері мимохідь:
— Я відчиню.
Відчинила двері; двоє дужих чоловіків стояли перед дверима. Один з них сягнув у внутрішню кишеню свого піджака, точнісінько як гангстер у кіно поліз би по пістолет, вона від подиву навіть розтулила губи, але чоловік витяг невеличке посвідчення у шкіряній обкладинці й розкрив його.
— Я детектив Джон Філіпс з департаменту поліції міста Нью-Йорка. — Він показав рукою на свого супутника — дуже смаглявого, з густезними й чорнющими бровами: — А це мій напарник, детектив Сіріані. А ви — міс Кей Адамс?
Кей підтвердила. Філіпс говорив далі:
— Чи не могли б ми зайти й поговорити з вами кілька хвилин? Це стосується Майкла Корлеоне.
Вона відступила трохи вбік, щоб пропустити їх у дім. В цю мить у вузенькому коридорчику, що вів до кабінету, з'явився її батько.
— Кей, що сталося? — запитав він.
Пан Адамс, сивоволосий худорлявий чоловік з поважним виглядом, був не лише пастором місцевої баптистської церкви, але і вважався в релігійних колах знавцем святого письма. Кей не знала як слід свого батька, — він завжди був загадкою для неї, — але бачила, що він її любить, хоча й удає, що донька і її внутрішнє життя його не цікавлять.
Вони ніколи не були надто близькі, але Кей довірялася йому. Отож вона просто відповіла:
— Ці люди — детективи з Нью-Йорка. Вони хочуть розпитати мене про одного мого знайомого.
— А чом би нам не зайти в мій кабінет? — запропонував він, начебто зовсім не здивований. Детектив Філіпс лагідно відповів:
— Ми б хотіли поговорити з вашою донькою наодинці, пане Адамс.
Пан Адамс чемно зауважив:
— Думаю, що це залежатиме від Кей. Доню, чи ти хочеш говорити з цими панами наодинці, чи волієш, щоб я теж був присутній? Або, може, мати?
— Я сама переговорю з ними, — відповіла Кей. Пан Адамс звернувся до Філіпса:
— Можете скористатися моїм кабінетом. Чи не пообідаєте з нами?
Обидва детективи відмовились. Кей завела їх до кабінету. Вона сіла у велике шкіряне крісло свого батька, а вони незручно вмостилися на краєчку дивана. Детектив Філіпс розпочав розмову:
— Міс Адамс, чи бачилися ви з Майклом Корлеоне протягом останніх трьох тижнів? Чи отримували звістки від нього?
Цього запитання було досить, щоб насторожити її. Три дні тому вона прочитала в бостонських газетах повідомлення під великими заголовками про те, що в Нью-Йорку вбито капітана поліції й контрабандиста наркотиків на ім’я Вірджіль Солоццо. Газети відзначали, що це один з виявів гангстерської війни, в яку замішана «родина» Корлеоне.
Кей заперечливо схитнула головою.
— Ні, я його бачила востаннє, коли він йшов навідати свого батька в лікарні, це було, здається, з місяць тому.
Другий детектив перебив різким голосом:
— Про цю зустріч ми все знаємо. А чи бачилися ви з ним після того і чи отримували якісь повідомлення?
— Ні.
Детектив Філіпс сказав увічливо:
— Якщо маєте з ним якийсь контакт, краще скажіть нам про це. Нам украй потрібно переговорити з Майклом Корлеоне. Мушу попередити вас: через зв'язок із ним ви можете потрапити у дуже неприємне становище. Якщо ви допомагаєте йому в той чи інший спосіб, то накличете на себе великі прикрощі.
Кей випросталася в кріслі.
— А чого б це я не мусила йому допомагати? Ми збираємося одружитись, а чоловік і жінка завжди допомагають одне одному.
На цей раз їй відповів детектив Сіріані.
— Якщо ви йому допомагаєте, то станете співучасницею вбивства. Ми шукаємо вашого кавалера тому, що він убив капітана поліції в Нью-Йорку, а з ним ще й інформатора поліції, з котрим капітан саме мав зустріч. Нам достеменно відомо, що стріляв Майкл Корлеоне.
Кей засміялась. Її сміх був такий невимушений, такий скептичний, що це справило враження на агентів.
— Майкл ніколи б цього не зробив, — сказала дівчина. — Він не мав нічого спільного зі своєю родиною. Коли він прийшов на весілля своєї сестри, то видно було, що з ним поводяться як із сторонньою людиною, майже так, як і зі мною самою. А якщо він тепер переховується, то лише для того, щоб не привертати до себе уваги і не дати вплутати своє ім'я у всі ці чвари. Майкл не гангстер. Я знаю його краще, ніж ви чи хтось інший. Він надто добра людина, щоб стати мерзенним убивцею. Я не знаю нікого, хто б виявив більше поваги до закону, і не знаю жодного випадку, коли б він сказав неправду.
Детектив Філіпс лагідно поцікавився:
— А довго ви його знаєте?
— Більше року. — Її здивувало, що обидва чоловіки посміхнулися.
— Гадаю, вам слід би знати деякі речі, — заявив детектив Філіпс. — Того вечора, коли він вийшов від вас, він подався до лікарні. І там устряв у сварку з капітаном поліції, що приїхав до лікарні в службовій справі. Він образив капітана поліції і поплатився за це. Йому перебито щелепу й вибито кілька зубів. Друзі відвезли його на Лонг-Біч, у будинок родини Корлеоне. А наступного вечора після тієї бійки хтось пристрелив того капітана, що з ним Майкл Корлеоне мав сутичку біля лікарні, а сам Майкл зник. Як крізь землю провалився. У нас є свої інформатори й агенти. Всі вони вказують на Майкла Корлеоне. Проте у нас немає точних свідчень, щоб його судити. Офіціант, що був присутній під час убивства, не признає Майкла Корлеоне по фотографії, але можливо, що живого він би пізнав. У нас є ще водій Солоццо, — той відмовляється давати свідчення, але, можливо, він також заговорив би, якби Майкл Корлеоне опинився в наших руках. Отож усіх наших людей розіслано шукати його, та й ФБР його шукає, всіх кинуто в погоню. Поки що нам не щастить, але ми гадали, що, може, ви направите нас на слід.
— Я не вірю ні одному слову з того, що ви сказали, — холодно відповіла Кей. Однак їй стало недобре від думки, що, може, в тій частині, де йшлося про перебиту щелепу, детективи говорили правду. Але вбивцею Майкл не міг стати.
— Дасте нам знати, якщо Майкл зв'яжеться з вами? — запитав Філіпс.
Кей заперечливо похитала головою. Другий детектив, Сіріані, брутально сказав:
— Ми знаємо, що ви жили з ним. У нас є реєстраційні написи з готелів і свідки. Якщо ми дамо цій інформації просочитися на сторінки газет, ваші татусь і матінка не знатимуть куди дітися від сорому. Такі поважні люди, як вони, й уявити собі не можуть, щоб їхня донька волочилася по готелях з гангстером. Якщо
КНИГА ЧЕТВЕРТА
Розділ 15
Хатні господарки з вікон будинків і продавці крізь прочинені двері своїх крамничок миттю помічають будь-що в цьому нью-гемпширському містечку. Отож за кілька хвилин кожний житель уже знав, що перед будинком Адамсів зупинився чорний автомобіль, на якому легко було розпізнати нью-йоркські номери.
Кей Адамс, що й досі залишалася містечковою дівчиною, хоча вже закінчувала коледж, також визирнула у віконце зі своєї спальні. Вона готувалася до іспитів і якраз оце збиралася зійти вниз обідати, коли помітила машину, що їхала вулицею. Кей чомусь не здивувалася, коли машина підкотила саме під їхній дім. З машини вийшли двоє дебелих чоловіків, що здалися їй достоту схожими на гангстерів з кінофільму, і Кей заквапилася вниз, щоб першою опинитись біля дверей. Вона була певна, що люди прибули від Майкла або ж від його рідних, і не хотіла, щоб вони заговорили з її батьком та матір'ю, перше ніж вона відрекомендує їх. Ні, не те щоб вона соромилася друзів Майкла, подумала Кей, просто її батько й мати були консервативні новоанглійські янкі і не зрозуміли б, як це вона дозволяє собі навіть звичайне знайомство з такими людьми.
Кей підскочила до дверей якраз коли задзвонив дзвоник; вона кинула матері мимохідь:
— Я відчиню.
Відчинила двері; двоє дужих чоловіків стояли перед дверима. Один з них сягнув у внутрішню кишеню свого піджака, точнісінько як гангстер у кіно поліз би по пістолет, вона від подиву навіть розтулила губи, але чоловік витяг невеличке посвідчення у шкіряній обкладинці й розкрив його.
— Я детектив Джон Філіпс з департаменту поліції міста Нью-Йорка. — Він показав рукою на свого супутника — дуже смаглявого, з густезними й чорнющими бровами: — А це мій напарник, детектив Сіріані. А ви — міс Кей Адамс?
Кей підтвердила. Філіпс говорив далі:
— Чи не могли б ми зайти й поговорити з вами кілька хвилин? Це стосується Майкла Корлеоне.
Вона відступила трохи вбік, щоб пропустити їх у дім. В цю мить у вузенькому коридорчику, що вів до кабінету, з'явився її батько.
— Кей, що сталося? — запитав він.
Пан Адамс, сивоволосий худорлявий чоловік з поважним виглядом, був не лише пастором місцевої баптистської церкви, але і вважався в релігійних колах знавцем святого письма. Кей не знала як слід свого батька, — він завжди був загадкою для неї, — але бачила, що він її любить, хоча й удає, що донька і її внутрішнє життя його не цікавлять.
Вони ніколи не були надто близькі, але Кей довірялася йому. Отож вона просто відповіла:
— Ці люди — детективи з Нью-Йорка. Вони хочуть розпитати мене про одного мого знайомого.
— А чом би нам не зайти в мій кабінет? — запропонував він, начебто зовсім не здивований. Детектив Філіпс лагідно відповів:
— Ми б хотіли поговорити з вашою донькою наодинці, пане Адамс.
Пан Адамс чемно зауважив:
— Думаю, що це залежатиме від Кей. Доню, чи ти хочеш говорити з цими панами наодинці, чи волієш, щоб я теж був присутній? Або, може, мати?
— Я сама переговорю з ними, — відповіла Кей. Пан Адамс звернувся до Філіпса:
— Можете скористатися моїм кабінетом. Чи не пообідаєте з нами?
Обидва детективи відмовились. Кей завела їх до кабінету. Вона сіла у велике шкіряне крісло свого батька, а вони незручно вмостилися на краєчку дивана. Детектив Філіпс розпочав розмову:
— Міс Адамс, чи бачилися ви з Майклом Корлеоне протягом останніх трьох тижнів? Чи отримували звістки від нього?
Цього запитання було досить, щоб насторожити її. Три дні тому вона прочитала в бостонських газетах повідомлення під великими заголовками про те, що в Нью-Йорку вбито капітана поліції й контрабандиста наркотиків на ім’я Вірджіль Солоццо. Газети відзначали, що це один з виявів гангстерської війни, в яку замішана «родина» Корлеоне.
Кей заперечливо схитнула головою.
— Ні, я його бачила востаннє, коли він йшов навідати свого батька в лікарні, це було, здається, з місяць тому.
Другий детектив перебив різким голосом:
— Про цю зустріч ми все знаємо. А чи бачилися ви з ним після того і чи отримували якісь повідомлення?
— Ні.
Детектив Філіпс сказав увічливо:
— Якщо маєте з ним якийсь контакт, краще скажіть нам про це. Нам украй потрібно переговорити з Майклом Корлеоне. Мушу попередити вас: через зв'язок із ним ви можете потрапити у дуже неприємне становище. Якщо ви допомагаєте йому в той чи інший спосіб, то накличете на себе великі прикрощі.
Кей випросталася в кріслі.
— А чого б це я не мусила йому допомагати? Ми збираємося одружитись, а чоловік і жінка завжди допомагають одне одному.
На цей раз їй відповів детектив Сіріані.
— Якщо ви йому допомагаєте, то станете співучасницею вбивства. Ми шукаємо вашого кавалера тому, що він убив капітана поліції в Нью-Йорку, а з ним ще й інформатора поліції, з котрим капітан саме мав зустріч. Нам достеменно відомо, що стріляв Майкл Корлеоне.
Кей засміялась. Її сміх був такий невимушений, такий скептичний, що це справило враження на агентів.
— Майкл ніколи б цього не зробив, — сказала дівчина. — Він не мав нічого спільного зі своєю родиною. Коли він прийшов на весілля своєї сестри, то видно було, що з ним поводяться як із сторонньою людиною, майже так, як і зі мною самою. А якщо він тепер переховується, то лише для того, щоб не привертати до себе уваги і не дати вплутати своє ім'я у всі ці чвари. Майкл не гангстер. Я знаю його краще, ніж ви чи хтось інший. Він надто добра людина, щоб стати мерзенним убивцею. Я не знаю нікого, хто б виявив більше поваги до закону, і не знаю жодного випадку, коли б він сказав неправду.
Детектив Філіпс лагідно поцікавився:
— А довго ви його знаєте?
— Більше року. — Її здивувало, що обидва чоловіки посміхнулися.
— Гадаю, вам слід би знати деякі речі, — заявив детектив Філіпс. — Того вечора, коли він вийшов від вас, він подався до лікарні. І там устряв у сварку з капітаном поліції, що приїхав до лікарні в службовій справі. Він образив капітана поліції і поплатився за це. Йому перебито щелепу й вибито кілька зубів. Друзі відвезли його на Лонг-Біч, у будинок родини Корлеоне. А наступного вечора після тієї бійки хтось пристрелив того капітана, що з ним Майкл Корлеоне мав сутичку біля лікарні, а сам Майкл зник. Як крізь землю провалився. У нас є свої інформатори й агенти. Всі вони вказують на Майкла Корлеоне. Проте у нас немає точних свідчень, щоб його судити. Офіціант, що був присутній під час убивства, не признає Майкла Корлеоне по фотографії, але можливо, що живого він би пізнав. У нас є ще водій Солоццо, — той відмовляється давати свідчення, але, можливо, він також заговорив би, якби Майкл Корлеоне опинився в наших руках. Отож усіх наших людей розіслано шукати його, та й ФБР його шукає, всіх кинуто в погоню. Поки що нам не щастить, але ми гадали, що, може, ви направите нас на слід.
— Я не вірю ні одному слову з того, що ви сказали, — холодно відповіла Кей. Однак їй стало недобре від думки, що, може, в тій частині, де йшлося про перебиту щелепу, детективи говорили правду. Але вбивцею Майкл не міг стати.
— Дасте нам знати, якщо Майкл зв'яжеться з вами? — запитав Філіпс.
Кей заперечливо похитала головою. Другий детектив, Сіріані, брутально сказав:
— Ми знаємо, що ви жили з ним. У нас є реєстраційні написи з готелів і свідки. Якщо ми дамо цій інформації просочитися на сторінки газет, ваші татусь і матінка не знатимуть куди дітися від сорому. Такі поважні люди, як вони, й уявити собі не можуть, щоб їхня донька волочилася по готелях з гангстером. Якщо
Вы читаете Хрещений Батько
