ви не дасте нам зараз же повної відповіді, я покличу сюди вашого старого і не сходячи і місця викладу йому все як є.
Якусь мить Кей здивовано розглядала детектива. А потім стала, підійшла до дверей і розчинила їх навстіж. Вона добачила, що батько стоїть біля вікна у вітальні і палить люльку, і покликала його:
— Тату, зайди, будь ласка, сюди.
Пан Адамс обернувся, всміхнувся до неї і зайшов у кабінет. Обняв доньку за стан і, звертаючись до детективів, запитав:
— Ну то що, панове?
Коли від них не почули ніякої відповіді, Кей холодно наказала детективові Сіріані:
— Ну, агенте, викладайте йому все як є.
Сіріані спалахнув.
— Пане Адамс, я говорю це вам, лише бажаючи добра вашій доньці. Вона зв'язалася з бандитом, який, за нашими даними, вбив офіцера поліції. Я просто кажу їй, що вона може потрапити в серйозну халепу, якщо не погодиться допомагати нам. Проте, здається, вона не усвідомлює, наскільки вся ця справа серйозна. Може, ви поговорили б з нею.
— Те, що ви кажете, просто неймовірне, — ввічливо відповів пан Адамс.
Сіріані ображено випнув підборіддя.
— Ваша донька й Майкл Корлеоне зустрічаються вже більше року. Вони залишалися на ніч у готелях, реєструючись як чоловік і жінка. Тепер Майкла Корлеоне розшукують для допиту в справі вбивства офіцера поліції. Ваша донька відмовляється подати будь-яку інформацію, що допомогла б нам. Такі факти. Можете називати їх неймовірними, проте я ручуся за кожне слово.
— Я не ставлю під сумнів ваших слів, сер, — лагідно відповів пан Адамс. — Неймовірним я вважаю те, що моїй доньці нібито загрожує серйозний клопіт. Хіба що ви припускаєте, що вона, — на його інтелігентному обличчі відбився вираз сумніву, — що вона... як це по-вашому — «гангстерка», здається, так ви говорите?
Кей глянула на батька зчудовано. Вона бачила, що він по-своєму, по-вченому, жартує, і її здивувало, що батько так легко сприймає всю цю справу. Пан Адамс твердо закінчив:
— А втім, будьте певні, якщо цей молодик поткнеться в мій дім, я негайно повідомлю про його присутність представників влади. І моя дочка так само. А тепер вибачте нас, бо наш обід вже холоне.
Він якнайчемиіше провів агентів надвір, спокійно, але твердо зачинив за ними двері, взяв Кей за руку і повів на кухню:
— Ходімо, люба, мама вже давно чекає нас на обід.
Поки вони дійшли до кухні, Кей уже безмовно плакала — і з полегкості після такого напруження, і від зворушення такою беззастережною батьковою любов'ю. На кухні мати ніби й не помітила її сліз, і Кей здогадалася, що батько, очевидно, вже сповістив її про детективів. Дівчина сіла на своє місце, а мати мовчки налила й подала їй тарілку. Коли вже всі троє були за столом, батько, схиливши голову, проказав молитву.
Пані Адамс була невисока повна жінка, завжди охайно вдягнена, з дбайливо укладеною зачіскою. Кей ніколи не бачила її розпатланою. Мати також тримала доньку трохи на відстані, не дуже нею цікавлячись. Отож і тепер вона поводилася так само.
— Кей, не роби драми казна з чого. Я певна, що все це — буря в склянці води. Врешті, хлопець учився в Дартмутському коледжі і не може бути замішаний у таких брудних справах.
Кей глянула на неї в неприхованому подиві:
— А звідки ти знаєш, що Майк учився в Дартмуті?
Мати поблажливо відповіла:
— Ви, молоді, з усього робите загадки і думаєте, що ви такі вже хитрі, що куди там. Ми про нього давно знаємо, але, звісно, чекали, поки ти сама нам скажеш.
— Але як ви дізналися? — не вгамовувалася Кей. Вона досі не важилася глянути на батька: адже він тепер знав, що вони з Майклом спали разом. І тому не помітила посмішки на його обличчі, коли він відповів:
— Просто читали його листи.
Це здивувало й обурило Кей. Тепер вона вже могла подивитися йому в очі. Його вчинок був ганебніший за її гріх. Вона б ніколи не повірила, що батько здатний на таке.
— Тату, це неправда, ти не міг їх читати.
Пан Адамс усміхнувся до неї.
— Я зважив, що було б більшим гріхом: розпечатувати твої листи чи залишатися в невіданні, які труднощі можуть чекати мою єдину дитину в житті. Отже, вибір був простий і чесний.
Пані Адамс докинула, жуючи куряче крильце:
— Адже ти така ще недосвідчена як на твої роки. Ми повинні пильнувати. Ти ж ніколи не ділилася з нами.
І вперше Кей була вдячна Майклові за те, що в листуванні він не висловлював своїх почуттів так палко, як вона, і раділа, що батькам не потрапили до рук деякі з її власних листів.
— Я ніколи не говорила вам про нього, бо боялася, що ви б жахнулися, довідавшись про його родину.
— А ми й справді жахнулися, — весело сказав пан Адамс. — До речі, Майкл давав про себе якусь звістку?
Кей заперечливо хитнула головою.
— Я не вірю, щоб він був у чомусь винний.
І побачила, як батько й мати перезирнулись через стіл, потім пан Адамс лагідно зауважив:
— Якщо він ні в чому не винний і зник, то, можливо, з ним ще щось сталося.
Спочатку Кей не зрозуміла. А потім схопилася з-за столу й прожогом кинулась до своєї кімнати.
***
Через три дні Кей Адамс вийшла з таксі на Лонг-Біч перед оселею Корлеоне. Вона перед цим зателефонувала, і на неї чекали. Біля дверей її зустрів Том Хейген, вона була розчарована, що це саме він. Вона знала, що від нього нічого не довідається.
В кімнаті Том підніс їй келих з коктейлем. Кей бачила в домі ще кількох чоловіків. Але Сонні між ними не було. Вона прямо запитала Тома Хейгена:
— Чи ви знаєте, де тепер Майкл? Чи можете допомогти мені зв’язатися ним?
Хейген уже був готовий до відповіді:
— Ми знаємо, що з ним усе гаразд, але нам не відомо, де саме він тепер. Коли він почув про вбивство того капітана, то побоявся, що можуть звинуватити його. Тому й вирішив просто зникнути. Сказав мені, що дасть звістку про себе через кілька місяців.
Мало того, що це була суцільна брехня, Хейген навіть і не пробував приховати цього.
— А що, той капітан справді перебив йому щелепу? — запитала Кей.
— Боюся, що справді, — відповів Том. — Але Майкл ніколи не був мстивим. Я певен, що він зовсім не причетний до того, що трапилося.
Кей відкрила свою сумочку і видобула лист.
— Чи не могли б ви передати оце йому, коли він озветься?
Хейген заперечив:
— Якби я взяв цей лист і ви потім сказали на допиті, що я взяв його від вас, це б могли витлумачити як доказ того, що я знаю про місце його перебування. Чом ви не хочете почекати ще трохи? Я певен, що Майкл подасть про себе звістку.
Кей допила коктейль і встала, щоб іти. Хейген провів її, та коли відчиняв їй двері, знадвору зайшла невелика огрядна жінка, вдягнена в чорне. Кей упізнала Майклову матір. Простягла їй руку і вимовила:
— Добридень, пані Корлеоне.
Маленькі темні очі жінки якусь мить уважно вивчали її, а потім зморшкувате, плюскле обличчя оливкового кольору осяяла усмішка, стримана, однак навдивовижу щира й приязна:
— А, так це ти, дівчинка мого Майкла, — промовила пані Корлеоне. Вона говорила з дуже відчутним італійським акцентом. Кей ледве зрозуміла її.
— Ти щось їла? — запитала вона. Кей відповіла «ні», маючи на увазі, що їй нічого не хочеться, але
Якусь мить Кей здивовано розглядала детектива. А потім стала, підійшла до дверей і розчинила їх навстіж. Вона добачила, що батько стоїть біля вікна у вітальні і палить люльку, і покликала його:
— Тату, зайди, будь ласка, сюди.
Пан Адамс обернувся, всміхнувся до неї і зайшов у кабінет. Обняв доньку за стан і, звертаючись до детективів, запитав:
— Ну то що, панове?
Коли від них не почули ніякої відповіді, Кей холодно наказала детективові Сіріані:
— Ну, агенте, викладайте йому все як є.
Сіріані спалахнув.
— Пане Адамс, я говорю це вам, лише бажаючи добра вашій доньці. Вона зв'язалася з бандитом, який, за нашими даними, вбив офіцера поліції. Я просто кажу їй, що вона може потрапити в серйозну халепу, якщо не погодиться допомагати нам. Проте, здається, вона не усвідомлює, наскільки вся ця справа серйозна. Може, ви поговорили б з нею.
— Те, що ви кажете, просто неймовірне, — ввічливо відповів пан Адамс.
Сіріані ображено випнув підборіддя.
— Ваша донька й Майкл Корлеоне зустрічаються вже більше року. Вони залишалися на ніч у готелях, реєструючись як чоловік і жінка. Тепер Майкла Корлеоне розшукують для допиту в справі вбивства офіцера поліції. Ваша донька відмовляється подати будь-яку інформацію, що допомогла б нам. Такі факти. Можете називати їх неймовірними, проте я ручуся за кожне слово.
— Я не ставлю під сумнів ваших слів, сер, — лагідно відповів пан Адамс. — Неймовірним я вважаю те, що моїй доньці нібито загрожує серйозний клопіт. Хіба що ви припускаєте, що вона, — на його інтелігентному обличчі відбився вираз сумніву, — що вона... як це по-вашому — «гангстерка», здається, так ви говорите?
Кей глянула на батька зчудовано. Вона бачила, що він по-своєму, по-вченому, жартує, і її здивувало, що батько так легко сприймає всю цю справу. Пан Адамс твердо закінчив:
— А втім, будьте певні, якщо цей молодик поткнеться в мій дім, я негайно повідомлю про його присутність представників влади. І моя дочка так само. А тепер вибачте нас, бо наш обід вже холоне.
Він якнайчемиіше провів агентів надвір, спокійно, але твердо зачинив за ними двері, взяв Кей за руку і повів на кухню:
— Ходімо, люба, мама вже давно чекає нас на обід.
Поки вони дійшли до кухні, Кей уже безмовно плакала — і з полегкості після такого напруження, і від зворушення такою беззастережною батьковою любов'ю. На кухні мати ніби й не помітила її сліз, і Кей здогадалася, що батько, очевидно, вже сповістив її про детективів. Дівчина сіла на своє місце, а мати мовчки налила й подала їй тарілку. Коли вже всі троє були за столом, батько, схиливши голову, проказав молитву.
Пані Адамс була невисока повна жінка, завжди охайно вдягнена, з дбайливо укладеною зачіскою. Кей ніколи не бачила її розпатланою. Мати також тримала доньку трохи на відстані, не дуже нею цікавлячись. Отож і тепер вона поводилася так само.
— Кей, не роби драми казна з чого. Я певна, що все це — буря в склянці води. Врешті, хлопець учився в Дартмутському коледжі і не може бути замішаний у таких брудних справах.
Кей глянула на неї в неприхованому подиві:
— А звідки ти знаєш, що Майк учився в Дартмуті?
Мати поблажливо відповіла:
— Ви, молоді, з усього робите загадки і думаєте, що ви такі вже хитрі, що куди там. Ми про нього давно знаємо, але, звісно, чекали, поки ти сама нам скажеш.
— Але як ви дізналися? — не вгамовувалася Кей. Вона досі не важилася глянути на батька: адже він тепер знав, що вони з Майклом спали разом. І тому не помітила посмішки на його обличчі, коли він відповів:
— Просто читали його листи.
Це здивувало й обурило Кей. Тепер вона вже могла подивитися йому в очі. Його вчинок був ганебніший за її гріх. Вона б ніколи не повірила, що батько здатний на таке.
— Тату, це неправда, ти не міг їх читати.
Пан Адамс усміхнувся до неї.
— Я зважив, що було б більшим гріхом: розпечатувати твої листи чи залишатися в невіданні, які труднощі можуть чекати мою єдину дитину в житті. Отже, вибір був простий і чесний.
Пані Адамс докинула, жуючи куряче крильце:
— Адже ти така ще недосвідчена як на твої роки. Ми повинні пильнувати. Ти ж ніколи не ділилася з нами.
І вперше Кей була вдячна Майклові за те, що в листуванні він не висловлював своїх почуттів так палко, як вона, і раділа, що батькам не потрапили до рук деякі з її власних листів.
— Я ніколи не говорила вам про нього, бо боялася, що ви б жахнулися, довідавшись про його родину.
— А ми й справді жахнулися, — весело сказав пан Адамс. — До речі, Майкл давав про себе якусь звістку?
Кей заперечливо хитнула головою.
— Я не вірю, щоб він був у чомусь винний.
І побачила, як батько й мати перезирнулись через стіл, потім пан Адамс лагідно зауважив:
— Якщо він ні в чому не винний і зник, то, можливо, з ним ще щось сталося.
Спочатку Кей не зрозуміла. А потім схопилася з-за столу й прожогом кинулась до своєї кімнати.
***
Через три дні Кей Адамс вийшла з таксі на Лонг-Біч перед оселею Корлеоне. Вона перед цим зателефонувала, і на неї чекали. Біля дверей її зустрів Том Хейген, вона була розчарована, що це саме він. Вона знала, що від нього нічого не довідається.
В кімнаті Том підніс їй келих з коктейлем. Кей бачила в домі ще кількох чоловіків. Але Сонні між ними не було. Вона прямо запитала Тома Хейгена:
— Чи ви знаєте, де тепер Майкл? Чи можете допомогти мені зв’язатися ним?
Хейген уже був готовий до відповіді:
— Ми знаємо, що з ним усе гаразд, але нам не відомо, де саме він тепер. Коли він почув про вбивство того капітана, то побоявся, що можуть звинуватити його. Тому й вирішив просто зникнути. Сказав мені, що дасть звістку про себе через кілька місяців.
Мало того, що це була суцільна брехня, Хейген навіть і не пробував приховати цього.
— А що, той капітан справді перебив йому щелепу? — запитала Кей.
— Боюся, що справді, — відповів Том. — Але Майкл ніколи не був мстивим. Я певен, що він зовсім не причетний до того, що трапилося.
Кей відкрила свою сумочку і видобула лист.
— Чи не могли б ви передати оце йому, коли він озветься?
Хейген заперечив:
— Якби я взяв цей лист і ви потім сказали на допиті, що я взяв його від вас, це б могли витлумачити як доказ того, що я знаю про місце його перебування. Чом ви не хочете почекати ще трохи? Я певен, що Майкл подасть про себе звістку.
Кей допила коктейль і встала, щоб іти. Хейген провів її, та коли відчиняв їй двері, знадвору зайшла невелика огрядна жінка, вдягнена в чорне. Кей упізнала Майклову матір. Простягла їй руку і вимовила:
— Добридень, пані Корлеоне.
Маленькі темні очі жінки якусь мить уважно вивчали її, а потім зморшкувате, плюскле обличчя оливкового кольору осяяла усмішка, стримана, однак навдивовижу щира й приязна:
— А, так це ти, дівчинка мого Майкла, — промовила пані Корлеоне. Вона говорила з дуже відчутним італійським акцентом. Кей ледве зрозуміла її.
— Ти щось їла? — запитала вона. Кей відповіла «ні», маючи на увазі, що їй нічого не хочеться, але
Вы читаете Хрещений Батько
