— Так, я розумію. Я слухаю.
Його вразив крижаний тон консільйорі. Адже Хейген, хоча й не італієць, завжди був привітною людиною. А тепер віг говорив уривчасто й різко:
— Дон свого часу зробив вам послугу. Він не має сумніву, що ви хочете віддячити за неї. Що ви були б раді мати таку нагоду. За годину, не раніше, а може й пізніше, він буде у вашому жалобному закладі і скаже, що треба зробити. Зустріньте його там. Усіх, хто працює у вас, відішліть додому. Щоб не було нікого. Якщо ви не згодні, скажіть зразу, я повідомлю дона Корлеоне. У нього є й інші друзі, що можуть зробити для нього цю послугу. Амеріго Бонасера майже закричав від переляку:
— Як ви тільки могли подумати, що я відмовлю Хрещену Батькові? Звичайно, я зроблю все, що він хоче. Я не забув про свій борг. Я зараз же, в цю мить іду до закладу.
Хейгенів голос трохи пом'якшав, але все одно звучав дивно.
— Дякую, — промовив він, — дон ніколи не сумнівався щодо вас. Це я від себе запитав. Зробіть йому сьогодні послугу і можете коли завгодно прийти до мене, якщо у вас буде якийсь клопіт, я обіцяю вам свою дружбу.
Ці останні слова налякали Бонасера ще дужче. Він перепитав затинаючись.
— Дон сам прийде до мене ввечері?
— Так, — відповів Хейген.
— Значить, дякувати богові, він уже зовсім видужав, сказав Бонасера. Однак у голосі його звучала запитальна інтонація. Хейген хвильку мовчав. Потім відповів ледь чутно: «Так». У трубці клацнуло, і телефон замовк.
Бонасера кинуло в піт. Він пішов до спальні, змінив сорочку й виполоскав рота. Але не став голитися й міняти краватку. Вдягнув ту ж саму, в якій ходив цілий день. Подзвонив до свого закладу й наказав помічникові залишитись з родиною небіжчика в передній залі. А він сам буде зайнятий у робочих приміщеннях. Коли помічник почав розпитувати, Бонасера враз урвав його й звелів роби як сказано. Відтак надягнув піджак від костюма, й дружина, що й досі вечеряла, подивилася на нього здивовано.
— Є робота, — сказав він їй, далі вона не наважила розпитувати, бачачи вираз його обличчя. Бонасера вийшов з дому і пройшов кілька кварталів до похоронного закладу, що стояв осторонь від інших будинків, на величенькій площині, обгородженій з усіх боків білим парканчиком. З вулиці до задньої частини будинку вів неширокий проїзд — якраз такий, щоб могла проїхати машина швидкої допомоги або катафалк. Бонасера відімкнув ворота й залишив їх розчиненими. А потім широкими задніми дверима зайшов до будинку. Йдучи, бачив, як парадним входом до похоронного закладу вже заходили родичі та друзі чергового небіжчика, щоб віддати йому останню шану.
Багато років тому, коли Бонасера викупив цей заклад у давнішнього господаря, що вже збирався відійти від справ. Перед будинком був ґанок з десяти сходинок, по яких мусили підніматися клієнти, щоб пройти у жалобну залу. Однак через це бували прикрі випадки. Старі й недужі, що прагнули віддати шану померлим, хоч плач, не могли зійти по тих сходах, отже, попередній хазяїн піднімав їх на вантажному ліфті — невеликій металевій платформі, прилаштованій знадвору поруч будинку. Цей ліфт був призначений для домовин і трупів. Він зразу спускався в підвал, а там, під будинком, пересувався й піднімався нагору вже в залі, де ставили труну з небіжчиком, отож старі та каліки піднімалися на цій платформі з підвалу просто до труни, а здорові жалобники мусили відсовувати свої чорні стільці, щоб звільнити місце, де розкривалася підлога і виходив нагору ліфт. А потім, віддавши останню шану покійникові, старі чи скалічені родичі й друзі тим самим шляхом крізь вкриту лаком підлогу добувалися на вулицю.
Бонасера таке розв'язання проблеми здалось скнаристим. Отож він, не пошкодувавши грошей, прибудував парадний вхід, викинув ґанок, і тепер до дверей вів похилий хід. Але ліфт, звісно, залишався, він і надалі використовувався для домовин і покійників.
В задній частині будинку, відокремленій від зали, де виставлялась труна, і від приймальних кімнат масивними звуконепроникними дверима, містилась його маленька контора, кімната для бальзамування трупів, комора для трун і надійно замкнена комірчина, де зберігалися хімікати і знаряддя його фаху. Бонасера зайшов до контори, сів за стіл і запалив сигарету «Кемел», хоча вкрай рідко палив у цьому приміщенні. Тут він і залишився чекати дона Корлеоне.
Чекав у страшному відчаї. У нього не було ані найменшого щодо характеру послуг, яких жадали від нього. Вже рік, як «родина» Корлеоне вела війну проти інших «родин» нью-йоркської мафії, і в газетах часто з’являлися повідомлення про різанину між ними. З обох боків уколошкали вже не одного й не двох. І ось тепер «родина» Корлеоне вбила когось дуже значного й хотіла, щоб труп зник безслідно. А хіба є кращий шлях, як поховати його офіційно через зареєстрованого погребника? У Амеріго Бонасера не було ніяких ілюзій щодо наслідків афери. Він стане співучасником убивства. Якщо про це дізнаються, йому доведеться провести довгі роки в тюрмі, на доньку й дружину впаде ганьба, його добре ім'я, Амеріго Бонасера, буде змішане з кривавим болотом війни між бандами мафії.
Бонасера дозволив собі запалити ще одну сигарету. А потім його обсіли ще жахливіші думки. Коли інші «родини» дізнаються, що він допоміг «родині» Корлеоне, то до поставляться до нього як до ворога. Його замордують. Він уже проклинав той день, коли звернувся до Хрещеного Батька з проханням про помсту. Проклинав той день, коли його жінка познайомилась з дружиною дона Корлеоне. Проклинав і доньку, і Америку, і свої успіхи. Та врешті до нього повернулась надія. А може, все ще обійдеться. Дон Корлеоне це — розумна. Певне, він подбає, щоб усе залишилось таємницею. Не треба тільки розпускати нерви. Бо ж, безперечно, ще страшнішим за всі його уявні страхи було б невдоволення дона.
Він почув, як зашаруділи по гравію шини. Його призвичаєне вухо підказало, що вузьким проїздом під'їхала й зупинилася за будинком машина. Бонасера відчинив задні двері, щоб впустити людей до будинку. Всередину ступив огрядний чолов'яга — Клеменца, за ним двоє молодиків вельми грізного вигляду. Не кажучи ні слова, вони обнишпорили всі кімнати, потім Клеменца вийшов. Обидва молодики залишилися біля Бонасера.
Невдовзі Бонасера почув, що ззаду до будинку під’їжджає важка санітарна машина. З'явився Клеменца, а за ним ще двоє з ношами в руках. Найгірші передчуття Бонасери справдилися. На ношах лежав труп, загорнутий у сіру ковдру; з одного кінця виглядали голі жовті ноги.
Клеменца жестом наказав молодикам, щоб несли ноші в кімнату для бальзамування. А потім знадвору, з темряві до освітленої конторки зайшов ще один чоловік. Це був дон Корлеоне.
За час хвороби дон дуже схуд і тепер рухався якось дивно, ніби сковано. Він тримав капелюха в руці; волосся на йога масивному черепі було зовсім ріденьке. Виглядав постарілим, на виду його було більше зморщок проти того, як Бонасера бачив його на весіллі, хоча від нього й досі випромінювалася якась владна сила. Тримаючи капелюха коле грудей, дон звернувся до Бонасера:
— Що ж, старий друже, чи готовий ти зробити мені цю послугу?
Бонасера кивнув головою. Дон рушив у кімнату для бальзамування, куди вже занесли ноші; за ним поплентався й Бонасера. Труп поклали на один з угнутих жолобом столів. Дон Корлеоне ледь помітним порухом капелюха наказав усім вийти з кімнати. Бонасера прошепотів:
— Що я маю зробити для тебе?
Дон Корлеоне невідривно дивився на стіл.
— Зроби все, на що тільки здатен, приклади все своє вміння, благаю. Я не хочу, щоб мати побачила його отаким.
Він підійшов до столу й відсмикнув сіру ковдру. Навіть призвичаєний своєю довгорічною практикою до видовища смерті, Бонасера не зміг стриматися й уражено охнув. Він побачив на столі для бальзамування розкраяне кулями обличчя Сонні Корлеоне. Його ліве око плавало в крові, перенісся і ліва вилиця були розтрощені в криваве місиво.
Дон простяг руку й на якусь мить притримався за Бонасера, щоб не впасти.
— Бачиш, як змордували мого сина, — промовив він.
Розділ 19
Можливо, що якраз безвихідь змусила Сонні Корлеоне встати на криваву дорогу знищення, що привела його самого до загибелі. А може, вирвалася з пут його темна хижа натура. У всякому разі, весною й улітку він здійснив чимало безглуздих нальотів на підприємства своїх ворогів. У Гарлемі наклав життям не один з сутенерів «родини» Татталья, в порту вбивали лихварів. Профспілковим ватажкам, що тримали руку п'яти «родин», порадили дотримуватися нейтралітету. Оскільки букмекерам «родини» Корлеоне ще не було
Вы читаете Хрещений Батько
