закрито доступ до порту, Сонні послав Клеменцу з загоном, щоб розладнати бізнес ворогів на всьому узбережжі.
Ці вбивства були безглузді, бо не могли визначити результат боротьби. Сонні був чудовий тактик і вигравав блискучі операції. Але бракувало стратегічного генія дона Корлеоне. Точилася нищівна партизанська війна, в якій обидві сторони безцільно втрачали силу-силенну грошей і люду. Ворог усе ж таки вимусив «родину» Корлеоне закрити деякі з найприбутковіших гральних закладів, між ними й заклад переданий зятеві — Карло Ріцці. Карло вдарився в пияцтво, почав волочитися за хористками та варити воду з дружини. Після прочухана від Сонні Корлеоне він уже не наважувався піднімати руку на дружину, але й не спав більше з нею. Конні годила йому, як болячці, а Карло гордував нею і здавався сам собі немовби римським патрицієм. Він глузував: «Біжи поплачся своєму братові, що я не хочу лягати з тобою в ліжко, може, він віддубасить мене — і, диви, міні знову захочеться тебе».
Карло смертельно боявся Сонні Корлеоне, хоча зовні вони поводились з холодною ввічливістю. У Карло було досить глузду збагнути, що Сонні може уколошкати його. Для Сонні, як для хижого звіра, вбити людину нічого не значило, тоді як Карло для такого вчинку треба було б зібрати всю свою відвагу, всю волю. Карло ніколи не спадало на думку, що саме через це він краща людина, ніж Сонні якщо взагалі тут можна так висловлюватися. Ні, він заздрив жорстокості Сонні, що вже ставала легендарною.
Том Хейген, як консільйорі, не погоджувався з тактикою Сонні, проте вирішив не оскаржувати його перед доном, бо ця тактика, до певної міри, давала якісь наслідки. Скидалося на те, що нескінченні вбивства залякали п'ять «родин»: їхні удари слабшали, аж поки не припинилися зовсім. Хейген спочатку не давав віри видимому упокоренню ворогів, але Сонні тріумфував.
— Я тельбушитиму їх далі, — заявив він Хейгену, — і побачиш, як ці виродки приповзуть канючити миру.
Сонні непокоїло інше. Дружина почала гризти його, до неї дійшли плітки, що Люсі Манчіні приворожила її чоловіка. І хоча Сандра могла на людях потішатися над непересічними чоловічими чеснотами й запальністю свого Сонні, проте він вже давненько не спав з нею, їй не вистачало його в ліжку, й тепер Сандра не давала йому життя своєю набридливістю.
А поза тим, страшенно стомлювало постійне напруження від свідомості, що на нього весь час полюють. Доводило бути вкрай обережним; до того ж Сонні здогадувався, що ворог пронюхав про його візити до Люсі. Але, знаючи, що це традиційно найуразливіше місце, Сонні вжив усі запобіжних заходів і не боявся. Люсі й гадки не мала, що за нею стежать цілодобово люди з загону Сантіно. Як тільки на її поверсі звільнився номер, його відразу ж винайняв один з найвідданіших людей із загону Сонні.
Дон видужував і невдовзі мав перебрати на себе все керівництво. Сонні був певен: тільки-но дон стане на ноги, фортуна відразу ж повернеться до «родини» Корлеоне. А до того часу Сонні охоронятиме їхню імперію, намагатиметься за служити повагу батька і, оскільки права ватажка «родини» не конче переходять від батька до сина, зміцнить свої шанс на успадкування посади глави «родини» Корлеоне.
Але вороги не гаяли часу. Вони теж проаналізували ситуацію і дійшли висновку, що єдиний засіб уникнути цілковитої поразки — це знищити Сонні Корлеоне. Тепер п'ять «родин» краще розуміли становище й відчували, що з доном можна буде вести переговори; адже всі знали, який він розважний чоловік. Сонні зненавиділи за його кровожерність, що здавалася варварською. А крім того, свідчила й про неділову натуру. Нікому не хотілося повернення до колишніх бурхливих і непевних часів.
Якось увечері до Конні Корлеоне подзвонила якась дівчина й спитала Карло.
— Хто говорить? — запитала Конні.
Дівчина захихотіла в трубку й відповіла:
— Знайома Карло. Я просто хотіла сказати йому, що сьогодні не можу з ним зустрітися. Мушу поїхати з міста.
— Ах ти ж суко вошива, шльондра ти, — проверещала Конні Корлеоне в трубку. — Чуєш, вошива суко? — ще раз вигукнула Конні. У трубці клацнуло, її поклали.
Того ж таки дня по обіді Карло ходив на іподром і повертався додому пізно ввечері, роздратований програшем, й напідпитку: тепер він завжди носив при собі і віскі. Тільки-но він переступив поріг, як Конні накинулась на нього з прокльонами. Він, не звертаючи на неї пішов до ванної. Помившись під душем, вийшов голий, витерся на очах у дружини й почав наряджатися, готуючись знову повіятися з дому.
Конні стояла руки в боки; обличчя в неї аж пополотніло й вкрилося плямами від люті.
— Можеш не збиратися. Твоя краля дзвонила й сказала, що не може прийняти тебе сьогодні. Ах ти ж бидло задрипане, в тебе стало нахабства давати своїм хвойдам мій телефон? Не навиджу тебе, паскудо! — Конні кинулась на чоловіка, штурхаючи його кулаками і намагаючись подряпати нігтями обличчя. Карло відсторонив її одним порухом м'язистої руки.
— Чи ти сказилася? — сказав він холодно.
Але Конні знала, що він стурбований. Ніби знав, що дівчина, з якою він волочився, могла викинути такого коника.
Конні продерлась під його рукою і вп'ялася йому нігтями в щоки, обдираючи шкіру. Навдивовижу терпляче Карло знову відіпхнув її. Помітивши, що Карло зважає на її вагітність, розлючена Конні розходилася ще дужче. Вона була неабияк збуджена. Адже скоро їй все буде заборонено. Лікар застерігав її проти сексу на останніх двох місяцях вагітності, а їй не хотілося втрачати того короткого часу, що залишився перед тими двома місяцями. Але і бажання завдати Карло фізичного болю також було чимале. А його пригнобленість сповнила її презирливою втіхою. Вона рушила за ним у спальню.
— Сиди вдома. Нікуди ти не підеш.
— Гаразд, гаразд, — відповів Карло, ще роздягнений, у самих трусах. Він любив походжати отак у квартирі, милуючись своєю атлетичною статурою і золотавою смагою Конні кинула на нього пожадливий погляд. Карло силувано усміхнувся.
— Може, даси мені, нарешті, хоч перекусити?
Це трохи втихомирило її: чоловік нагадав про обов'язки, принаймні про один з них. Конні була доброю куховаркою — навчилася в матері. Поки на сковороді нагрівалася телятина з перцем, вона покришила овочі, готуючи збірний салат. Тим часом Карло простягся на ліжку, вичитуючи відомості про завтрашні перегони. Час від часу він прикладався до склянки, наповненої віскі.
Конні зайшла до спальні й зупинилася в дверях, ніби без запрошення їй не вільно було підійти ближче.
— Вечеря на столі, — озвалась вона.
— Я ще не хочу їсти, — відказав він, не зводячи очей від газети.
— Вечеря на столі, — вперто повторила Конні.
— Можеш висипати її собі на с..., — сказав Карло, допив віскі зі склянки й знову налив у неї з пляшки. Він уже немовби забув про дружину.
Конні вернулася на кухню й щосили жбурнула тарілками з їжею об зливальницю. Брязкіт розбитого посуду підняв Карло з ліжка. Від вигляду масних плям і патьоків від телятини з перцем на стінах кухні, хворобливо охайного Карло прорвало.
— Ану прибери, бо приб'ю на місці, як сучку шолудиву, — зловісно сказав він.
— Не діждешся! — відповіла Конні й підняла руки з скарлюченими, мов пазурі, пальцями, готова роздерти шкіру на його голих грудях.
Карло вийшов у спальню, а за мить вернувся зі складеним удвоє ременем у руці.
— Прибери, — наказав він із виразною погрозою в голосі.
Конні не зрушила з місця. Карло замахнувся ременем і стьобнув її по товстому стегні — не дуже сильно, щоб не лишити сліду, однак боляче. Конні відступила до буфета, сунула туди руку, вихопила довгий ніж, яким різали хліб, І підняла його напоготові.
Карло зареготав:
— Ба які ці Корлеоне! У них і жінки — душогуби.
Він поклав на стіл ремінь і ступив до неї. Конні хотіла зустріти його швидким ударом, але важке тіло вагітної жінки уповільнило її рухи, і Карло ухилився від ножа, що цілком насправжки поціляв йому в пахвину. Він легко обеззброїв її й почав бити по обличчю знов не дуже сильно, щоб не лишити слідів. Карло бив і бив, а дружина задкувала від нього довкола столу, аж поки він не загнав її у спальню. Конні вп'ялася зубами йому в долоню, він ледве віддер її за волосся. Карло бив її по щоках, доки вона не розревлася, як мале дівчисько,
Ці вбивства були безглузді, бо не могли визначити результат боротьби. Сонні був чудовий тактик і вигравав блискучі операції. Але бракувало стратегічного генія дона Корлеоне. Точилася нищівна партизанська війна, в якій обидві сторони безцільно втрачали силу-силенну грошей і люду. Ворог усе ж таки вимусив «родину» Корлеоне закрити деякі з найприбутковіших гральних закладів, між ними й заклад переданий зятеві — Карло Ріцці. Карло вдарився в пияцтво, почав волочитися за хористками та варити воду з дружини. Після прочухана від Сонні Корлеоне він уже не наважувався піднімати руку на дружину, але й не спав більше з нею. Конні годила йому, як болячці, а Карло гордував нею і здавався сам собі немовби римським патрицієм. Він глузував: «Біжи поплачся своєму братові, що я не хочу лягати з тобою в ліжко, може, він віддубасить мене — і, диви, міні знову захочеться тебе».
Карло смертельно боявся Сонні Корлеоне, хоча зовні вони поводились з холодною ввічливістю. У Карло було досить глузду збагнути, що Сонні може уколошкати його. Для Сонні, як для хижого звіра, вбити людину нічого не значило, тоді як Карло для такого вчинку треба було б зібрати всю свою відвагу, всю волю. Карло ніколи не спадало на думку, що саме через це він краща людина, ніж Сонні якщо взагалі тут можна так висловлюватися. Ні, він заздрив жорстокості Сонні, що вже ставала легендарною.
Том Хейген, як консільйорі, не погоджувався з тактикою Сонні, проте вирішив не оскаржувати його перед доном, бо ця тактика, до певної міри, давала якісь наслідки. Скидалося на те, що нескінченні вбивства залякали п'ять «родин»: їхні удари слабшали, аж поки не припинилися зовсім. Хейген спочатку не давав віри видимому упокоренню ворогів, але Сонні тріумфував.
— Я тельбушитиму їх далі, — заявив він Хейгену, — і побачиш, як ці виродки приповзуть канючити миру.
Сонні непокоїло інше. Дружина почала гризти його, до неї дійшли плітки, що Люсі Манчіні приворожила її чоловіка. І хоча Сандра могла на людях потішатися над непересічними чоловічими чеснотами й запальністю свого Сонні, проте він вже давненько не спав з нею, їй не вистачало його в ліжку, й тепер Сандра не давала йому життя своєю набридливістю.
А поза тим, страшенно стомлювало постійне напруження від свідомості, що на нього весь час полюють. Доводило бути вкрай обережним; до того ж Сонні здогадувався, що ворог пронюхав про його візити до Люсі. Але, знаючи, що це традиційно найуразливіше місце, Сонні вжив усі запобіжних заходів і не боявся. Люсі й гадки не мала, що за нею стежать цілодобово люди з загону Сантіно. Як тільки на її поверсі звільнився номер, його відразу ж винайняв один з найвідданіших людей із загону Сонні.
Дон видужував і невдовзі мав перебрати на себе все керівництво. Сонні був певен: тільки-но дон стане на ноги, фортуна відразу ж повернеться до «родини» Корлеоне. А до того часу Сонні охоронятиме їхню імперію, намагатиметься за служити повагу батька і, оскільки права ватажка «родини» не конче переходять від батька до сина, зміцнить свої шанс на успадкування посади глави «родини» Корлеоне.
Але вороги не гаяли часу. Вони теж проаналізували ситуацію і дійшли висновку, що єдиний засіб уникнути цілковитої поразки — це знищити Сонні Корлеоне. Тепер п'ять «родин» краще розуміли становище й відчували, що з доном можна буде вести переговори; адже всі знали, який він розважний чоловік. Сонні зненавиділи за його кровожерність, що здавалася варварською. А крім того, свідчила й про неділову натуру. Нікому не хотілося повернення до колишніх бурхливих і непевних часів.
Якось увечері до Конні Корлеоне подзвонила якась дівчина й спитала Карло.
— Хто говорить? — запитала Конні.
Дівчина захихотіла в трубку й відповіла:
— Знайома Карло. Я просто хотіла сказати йому, що сьогодні не можу з ним зустрітися. Мушу поїхати з міста.
— Ах ти ж суко вошива, шльондра ти, — проверещала Конні Корлеоне в трубку. — Чуєш, вошива суко? — ще раз вигукнула Конні. У трубці клацнуло, її поклали.
Того ж таки дня по обіді Карло ходив на іподром і повертався додому пізно ввечері, роздратований програшем, й напідпитку: тепер він завжди носив при собі і віскі. Тільки-но він переступив поріг, як Конні накинулась на нього з прокльонами. Він, не звертаючи на неї пішов до ванної. Помившись під душем, вийшов голий, витерся на очах у дружини й почав наряджатися, готуючись знову повіятися з дому.
Конні стояла руки в боки; обличчя в неї аж пополотніло й вкрилося плямами від люті.
— Можеш не збиратися. Твоя краля дзвонила й сказала, що не може прийняти тебе сьогодні. Ах ти ж бидло задрипане, в тебе стало нахабства давати своїм хвойдам мій телефон? Не навиджу тебе, паскудо! — Конні кинулась на чоловіка, штурхаючи його кулаками і намагаючись подряпати нігтями обличчя. Карло відсторонив її одним порухом м'язистої руки.
— Чи ти сказилася? — сказав він холодно.
Але Конні знала, що він стурбований. Ніби знав, що дівчина, з якою він волочився, могла викинути такого коника.
Конні продерлась під його рукою і вп'ялася йому нігтями в щоки, обдираючи шкіру. Навдивовижу терпляче Карло знову відіпхнув її. Помітивши, що Карло зважає на її вагітність, розлючена Конні розходилася ще дужче. Вона була неабияк збуджена. Адже скоро їй все буде заборонено. Лікар застерігав її проти сексу на останніх двох місяцях вагітності, а їй не хотілося втрачати того короткого часу, що залишився перед тими двома місяцями. Але і бажання завдати Карло фізичного болю також було чимале. А його пригнобленість сповнила її презирливою втіхою. Вона рушила за ним у спальню.
— Сиди вдома. Нікуди ти не підеш.
— Гаразд, гаразд, — відповів Карло, ще роздягнений, у самих трусах. Він любив походжати отак у квартирі, милуючись своєю атлетичною статурою і золотавою смагою Конні кинула на нього пожадливий погляд. Карло силувано усміхнувся.
— Може, даси мені, нарешті, хоч перекусити?
Це трохи втихомирило її: чоловік нагадав про обов'язки, принаймні про один з них. Конні була доброю куховаркою — навчилася в матері. Поки на сковороді нагрівалася телятина з перцем, вона покришила овочі, готуючи збірний салат. Тим часом Карло простягся на ліжку, вичитуючи відомості про завтрашні перегони. Час від часу він прикладався до склянки, наповненої віскі.
Конні зайшла до спальні й зупинилася в дверях, ніби без запрошення їй не вільно було підійти ближче.
— Вечеря на столі, — озвалась вона.
— Я ще не хочу їсти, — відказав він, не зводячи очей від газети.
— Вечеря на столі, — вперто повторила Конні.
— Можеш висипати її собі на с..., — сказав Карло, допив віскі зі склянки й знову налив у неї з пляшки. Він уже немовби забув про дружину.
Конні вернулася на кухню й щосили жбурнула тарілками з їжею об зливальницю. Брязкіт розбитого посуду підняв Карло з ліжка. Від вигляду масних плям і патьоків від телятини з перцем на стінах кухні, хворобливо охайного Карло прорвало.
— Ану прибери, бо приб'ю на місці, як сучку шолудиву, — зловісно сказав він.
— Не діждешся! — відповіла Конні й підняла руки з скарлюченими, мов пазурі, пальцями, готова роздерти шкіру на його голих грудях.
Карло вийшов у спальню, а за мить вернувся зі складеним удвоє ременем у руці.
— Прибери, — наказав він із виразною погрозою в голосі.
Конні не зрушила з місця. Карло замахнувся ременем і стьобнув її по товстому стегні — не дуже сильно, щоб не лишити сліду, однак боляче. Конні відступила до буфета, сунула туди руку, вихопила довгий ніж, яким різали хліб, І підняла його напоготові.
Карло зареготав:
— Ба які ці Корлеоне! У них і жінки — душогуби.
Він поклав на стіл ремінь і ступив до неї. Конні хотіла зустріти його швидким ударом, але важке тіло вагітної жінки уповільнило її рухи, і Карло ухилився від ножа, що цілком насправжки поціляв йому в пахвину. Він легко обеззброїв її й почав бити по обличчю знов не дуже сильно, щоб не лишити слідів. Карло бив і бив, а дружина задкувала від нього довкола столу, аж поки він не загнав її у спальню. Конні вп'ялася зубами йому в долоню, він ледве віддер її за волосся. Карло бив її по щоках, доки вона не розревлася, як мале дівчисько,
Вы читаете Хрещений Батько
