якусь прикрість, то їй і так невдовзі скажуть. А якщо це така неприємність, яка її не обходить, то чому б вона мала встрявати. Її цілком задовольняло, що вона не поділяє всіх прикростей чоловіка й синів, бо, зрештою, хіба ж чоловіки ділять жіночі прикрості? Байдуже підігріла каву й накрила на стіл. Знала за власним досвідом, що горе й страх не вгамовують потреби в їжі, зате їжа притупляє горе й страх. Якби лікар спробував заспокоїти її якимись таблетками, вона б напевне розсердилася, але чашка кави й скибка хліба — то інша річ. Звісно, матуся Корлеоне була проста людина.
Отож вона не затримала Тома Хейгена, коли той пішов у наріжну кімнату. Там його почало трясти так страшно, що він мусив сісти, втягши голову в плечі і затиснувши руки колінами, неначе молився дияволу.
Тепер йому стало ясно, що він не годився на місце консільйорі під час війни. Його обдурили, обвели круг пальця п’ять «родин» своєю удаваною не войовничістю. Затаїлися, готуючи диявольську засідку. Вони все розраховували, вичікували, не відповідаючи, хоч як свербіли їхні криваві руки. І діждалися свого. Старий Дженко Абандандо ніколи не попався на такий гачок, він би нюхом відчув небезпеку й діяв би з потроєною обережністю. Горе пригнітило Хейгена. Адже Сонні був направду його братом, його рятівником, його героєм, коли вони були ще підлітками. Сонні ніколи не зневажав його, завжди ставився приязно. А як він зустрів Тома, коли того випустив Солоццо! Як щиро радів! Хейгена не обходило, що Сонні перетворився на жорстоку, хижу, криваву особу.
Він вийшов з кухні, бо нізащо в світі не зміг би сказати матусі Корлеоне про смерть її сина. Він ніколи не думав про неї як про свою матір, хоча дона серцем вважав батьком, а Сонні братом. Томові почуття до неї були такі, як і його прихильність до Фредді, Майка й Конні. Прихильність до людини, що добре до тебе ставиться, але не любить. І все ж таки він не міг сказати їй. За кілька місяців вона втратила всіх своїх синів: Фредді вислано до Невади, Майкл рятує своє життя, ховаючись на Сицилії, а тепер убито Сонні. Кого з них трьох вона любила найбільше? Стара ніколи цього не виказувала.
Так тривало кілька хвилин. Потім Хейген знову опанував себе й узяв телефонну трубку. Він набрав номер квартири Конні. Довелося довго чекати, поки та пошепки відповіла.
Хейген говорив з нею ласкаво.
— Конні, це Том. Розбуди чоловіка, мені треба з ним поговорити.
Конні запитала переляканим голосом:
— Томе, що, Сонні їде сюди?
— Сонні не приїде, не турбуйся. Іди розбуди Карло, скажи йому, що я хочу переговорити з ним у важливих справах.
Конні відповіла зі сльозами в голосі:
— Томе, він набив мене, я боюсь, що знову битиме, як довідається, що я дзвонила до вас.
Том лагідно запевнив:
— Не бійся, я поговорю з ним і все залагоджу. Все буде гаразд. Скажи йому, це щось важливе, дуже, дуже важливе. Хай візьме трубку. О'кей?
Минуло майже п'ять хвилин, перше ніж Карло підійшов до телефону. Спросоння і з перепою він говорив нерозбірливо. Хейген сказав різко, щоб протверезити його:
— Слухай, Карло. Маю повідомити щось жахливе, отже приготуйся, відповідатимеш мені байдуже, так ніби це не така страшна річ, як ти почуєш. Я сказав Конні, що це дуже важлива справа, отже, ти їй щось набреши. Скажи, що «родина» вирішила переселити вас обох на Лонг-Біч і надати тобі велику посаду. Що дон наважився врешті на це, сподіваючись, що ваше сімейне життя піде на краще. Зрозумів?
У голосі Карло забриніла надія, коли він відповів:
— Так, зрозумів.
— За кілька хвилин мої люди постукають до вас, щоб забрати тебе з собою. Скажеш їм, щоб спочатку подзвонили мені. Скажи їм лише це й більше нічого. Я накажу їм залишити вас із Конні на місці. Гаразд?
— Так, так, розумію. — Голос Карло тепер був схвильований. Здавалося, напружений Хейгенів тон нарешті розворушив його і підготував до того, що йому доведеться почути справді важливу новину. Хейген говорив далі:
— Сьогодні ввечері вбили Сонні. Не кажи нічого. Коли ти спав, йому подзвонила Конні, і він уже їхав до вас, але я не хочу, щоб вона знала про це, навіть якщо вона здогадується, я не хочу, щоб їй було відомо напевне. Бо вона думатиме, що все сталося через неї. Я хочу, щоб ти сьогодні залишився з нею і нічого їй не говорив. Хочу, щоб ти замирився з нею. Хочу, щоб ти був порядним чоловіком, будь таким принаймні доти, поки народить дитину. Завтра вранці, можливо, ти, а може, дон чи її мати сповістять Конні про братову смерть. Я хочу, щоб ти був біля неї. Зроби для мене таку послугу, і я подбаю про тебе в майбутньому. Зрозумів?
Голос Карло звучав трохи непевно:
— Так, так, Томе. Слухай, ми з тобою завжди ладнали добре. Я вдячний тобі Розумієш?
— Так, — відповів Хейген. — Ніхто не стане відносити те, що трапилося, на рахунок вашої сварки, можеш не турбуватися. — Помовчав, а потім сказав підбадьорливо: — Ну, йди вже до Конні, — І поклав трубку.
Хейген навчився від дона ніколи не вдаватися до погроз, але Карло добре все зрозумів; він був на волосину від смерті.
Хейген ще подзвонив Тессіо, наказавши йому прибути негайно на Лонг-Біч. Він не сказав, а Тессіо не спитав — чому. Хейген зітхнув. Тепер він мав зробити те, чого найбільше боявся.
Треба розбудити дона, що спав під впливом снодійного. Треба сповістити людину, яку він любив понад усе на світі, про те, що не справдив її надій, що не вберіг володіння дона й життя його старшого сина. Треба сказати донові, що все програно, якщо цей хворий чоловік сам не вступить у боротьбу. Хейген не обдурював себе. Тільки дон міг якось виправити становище після такої жахливої поразки. Хейген не став навіть радитися з лікарями дона Корлеоне, це тепер було зайве. Хоч би що сказали йому лікарі, навіть якби заборонили говорити, заявивши, що дону не можна вставати з ліжка під загрозою смерті, він все одно доповів би донові, а потім вчинив так, як той звелить. Не було у нього ніяких сумнівів і щодо того, як поведеться дон. Тепер лікарські висновки не мали ніякої ваги. Ніщо не мало ваги. Треба викласти дону, і той або візьме командування на себе, або ж мусить наказати Хейгенові визнати поразку й віддатися на ласку п'яти «родин».
І все ж таки попри всю рішучість Хейген боявся наступної години. Він намагався підготувати себе. Доведеться зразу ж визнати свою вину. Але якщо картати себе перед доном, це лише збільшить донів тягар. Виказувати своє горе, значить посилити горе дона. Визнавати свої хиби як консільйорі під час воєнних дій значить примусити дона картати себе за те, що помилився, призначивши непідходящу людину на таку відповідальну посаду.
Отож, Хейген вирішив розповісти про те, що сталося, викласти власні пропозиції, як виправити становище, й потім мовчки чекати. Далі його поведінка мусить бути такою, як забажає дон. Якщо дон захоче, щоб він показав, що визнає за собою вину, Том так і зробить, якщо донові захочеться бачити його горе, тоді дасть вихід своїм невтішним емоціям.
Хейген підняв голову, прислухаючись до гудіння моторів. До будинку під'їздили машини. Прибували капореджіме. Спочатку він коротко проінформує їх, а потім підніметься нагору і розбудить дона Корлеоне. Він встав, підійшов до шафки я напоями біля столу, видобув склянку й пляшку. Якусь хвилину постояв у знемозі, тримаючи склянку й пляшку в руках. Почув, як хтось легенько зачиняє двері до кімнати і, обернувшись, побачив дона Корлеоне, вперше з часу замаху на його життя повністю одягненого.
Дон пройшов через усю кімнату до свого важкого великого крісла й сів. Посувався він трохи скуто, одяг на ньому висів трохи просторо, але для Хейгена він виглядав таким, як і завжди. От немовби дон Корлеоне власною волею взяв і зняв усі зовнішні ознаки своєї недуги. Його обличчя набуло давнішнього виразу сили й рішучості. Дон сів, не згинаючи спини, в крісло й сказав Хейгенові:
— Хлюпни мені на саме денце ганусівки.
Хейген миттю поставив свою пляшку, взяв іншу й налив донові й собі міцної рідини з присмаком локриці. Ця селянська саморобна горілка, значно міцніша від тієї, якою торгують по крамницях, — також подарунок від давнього приятеля, який щороку присилав кілька ящиків цього зілля — скільки можна навантажити на автофургон.
— Дружина плакала у себе в ліжку перед сном, — сказав дон Корлеоне, — з мого вікна я бачив, як у
Отож вона не затримала Тома Хейгена, коли той пішов у наріжну кімнату. Там його почало трясти так страшно, що він мусив сісти, втягши голову в плечі і затиснувши руки колінами, неначе молився дияволу.
Тепер йому стало ясно, що він не годився на місце консільйорі під час війни. Його обдурили, обвели круг пальця п’ять «родин» своєю удаваною не войовничістю. Затаїлися, готуючи диявольську засідку. Вони все розраховували, вичікували, не відповідаючи, хоч як свербіли їхні криваві руки. І діждалися свого. Старий Дженко Абандандо ніколи не попався на такий гачок, він би нюхом відчув небезпеку й діяв би з потроєною обережністю. Горе пригнітило Хейгена. Адже Сонні був направду його братом, його рятівником, його героєм, коли вони були ще підлітками. Сонні ніколи не зневажав його, завжди ставився приязно. А як він зустрів Тома, коли того випустив Солоццо! Як щиро радів! Хейгена не обходило, що Сонні перетворився на жорстоку, хижу, криваву особу.
Він вийшов з кухні, бо нізащо в світі не зміг би сказати матусі Корлеоне про смерть її сина. Він ніколи не думав про неї як про свою матір, хоча дона серцем вважав батьком, а Сонні братом. Томові почуття до неї були такі, як і його прихильність до Фредді, Майка й Конні. Прихильність до людини, що добре до тебе ставиться, але не любить. І все ж таки він не міг сказати їй. За кілька місяців вона втратила всіх своїх синів: Фредді вислано до Невади, Майкл рятує своє життя, ховаючись на Сицилії, а тепер убито Сонні. Кого з них трьох вона любила найбільше? Стара ніколи цього не виказувала.
Так тривало кілька хвилин. Потім Хейген знову опанував себе й узяв телефонну трубку. Він набрав номер квартири Конні. Довелося довго чекати, поки та пошепки відповіла.
Хейген говорив з нею ласкаво.
— Конні, це Том. Розбуди чоловіка, мені треба з ним поговорити.
Конні запитала переляканим голосом:
— Томе, що, Сонні їде сюди?
— Сонні не приїде, не турбуйся. Іди розбуди Карло, скажи йому, що я хочу переговорити з ним у важливих справах.
Конні відповіла зі сльозами в голосі:
— Томе, він набив мене, я боюсь, що знову битиме, як довідається, що я дзвонила до вас.
Том лагідно запевнив:
— Не бійся, я поговорю з ним і все залагоджу. Все буде гаразд. Скажи йому, це щось важливе, дуже, дуже важливе. Хай візьме трубку. О'кей?
Минуло майже п'ять хвилин, перше ніж Карло підійшов до телефону. Спросоння і з перепою він говорив нерозбірливо. Хейген сказав різко, щоб протверезити його:
— Слухай, Карло. Маю повідомити щось жахливе, отже приготуйся, відповідатимеш мені байдуже, так ніби це не така страшна річ, як ти почуєш. Я сказав Конні, що це дуже важлива справа, отже, ти їй щось набреши. Скажи, що «родина» вирішила переселити вас обох на Лонг-Біч і надати тобі велику посаду. Що дон наважився врешті на це, сподіваючись, що ваше сімейне життя піде на краще. Зрозумів?
У голосі Карло забриніла надія, коли він відповів:
— Так, зрозумів.
— За кілька хвилин мої люди постукають до вас, щоб забрати тебе з собою. Скажеш їм, щоб спочатку подзвонили мені. Скажи їм лише це й більше нічого. Я накажу їм залишити вас із Конні на місці. Гаразд?
— Так, так, розумію. — Голос Карло тепер був схвильований. Здавалося, напружений Хейгенів тон нарешті розворушив його і підготував до того, що йому доведеться почути справді важливу новину. Хейген говорив далі:
— Сьогодні ввечері вбили Сонні. Не кажи нічого. Коли ти спав, йому подзвонила Конні, і він уже їхав до вас, але я не хочу, щоб вона знала про це, навіть якщо вона здогадується, я не хочу, щоб їй було відомо напевне. Бо вона думатиме, що все сталося через неї. Я хочу, щоб ти сьогодні залишився з нею і нічого їй не говорив. Хочу, щоб ти замирився з нею. Хочу, щоб ти був порядним чоловіком, будь таким принаймні доти, поки народить дитину. Завтра вранці, можливо, ти, а може, дон чи її мати сповістять Конні про братову смерть. Я хочу, щоб ти був біля неї. Зроби для мене таку послугу, і я подбаю про тебе в майбутньому. Зрозумів?
Голос Карло звучав трохи непевно:
— Так, так, Томе. Слухай, ми з тобою завжди ладнали добре. Я вдячний тобі Розумієш?
— Так, — відповів Хейген. — Ніхто не стане відносити те, що трапилося, на рахунок вашої сварки, можеш не турбуватися. — Помовчав, а потім сказав підбадьорливо: — Ну, йди вже до Конні, — І поклав трубку.
Хейген навчився від дона ніколи не вдаватися до погроз, але Карло добре все зрозумів; він був на волосину від смерті.
Хейген ще подзвонив Тессіо, наказавши йому прибути негайно на Лонг-Біч. Він не сказав, а Тессіо не спитав — чому. Хейген зітхнув. Тепер він мав зробити те, чого найбільше боявся.
Треба розбудити дона, що спав під впливом снодійного. Треба сповістити людину, яку він любив понад усе на світі, про те, що не справдив її надій, що не вберіг володіння дона й життя його старшого сина. Треба сказати донові, що все програно, якщо цей хворий чоловік сам не вступить у боротьбу. Хейген не обдурював себе. Тільки дон міг якось виправити становище після такої жахливої поразки. Хейген не став навіть радитися з лікарями дона Корлеоне, це тепер було зайве. Хоч би що сказали йому лікарі, навіть якби заборонили говорити, заявивши, що дону не можна вставати з ліжка під загрозою смерті, він все одно доповів би донові, а потім вчинив так, як той звелить. Не було у нього ніяких сумнівів і щодо того, як поведеться дон. Тепер лікарські висновки не мали ніякої ваги. Ніщо не мало ваги. Треба викласти дону, і той або візьме командування на себе, або ж мусить наказати Хейгенові визнати поразку й віддатися на ласку п'яти «родин».
І все ж таки попри всю рішучість Хейген боявся наступної години. Він намагався підготувати себе. Доведеться зразу ж визнати свою вину. Але якщо картати себе перед доном, це лише збільшить донів тягар. Виказувати своє горе, значить посилити горе дона. Визнавати свої хиби як консільйорі під час воєнних дій значить примусити дона картати себе за те, що помилився, призначивши непідходящу людину на таку відповідальну посаду.
Отож, Хейген вирішив розповісти про те, що сталося, викласти власні пропозиції, як виправити становище, й потім мовчки чекати. Далі його поведінка мусить бути такою, як забажає дон. Якщо дон захоче, щоб він показав, що визнає за собою вину, Том так і зробить, якщо донові захочеться бачити його горе, тоді дасть вихід своїм невтішним емоціям.
Хейген підняв голову, прислухаючись до гудіння моторів. До будинку під'їздили машини. Прибували капореджіме. Спочатку він коротко проінформує їх, а потім підніметься нагору і розбудить дона Корлеоне. Він встав, підійшов до шафки я напоями біля столу, видобув склянку й пляшку. Якусь хвилину постояв у знемозі, тримаючи склянку й пляшку в руках. Почув, як хтось легенько зачиняє двері до кімнати і, обернувшись, побачив дона Корлеоне, вперше з часу замаху на його життя повністю одягненого.
Дон пройшов через усю кімнату до свого важкого великого крісла й сів. Посувався він трохи скуто, одяг на ньому висів трохи просторо, але для Хейгена він виглядав таким, як і завжди. От немовби дон Корлеоне власною волею взяв і зняв усі зовнішні ознаки своєї недуги. Його обличчя набуло давнішнього виразу сили й рішучості. Дон сів, не згинаючи спини, в крісло й сказав Хейгенові:
— Хлюпни мені на саме денце ганусівки.
Хейген миттю поставив свою пляшку, взяв іншу й налив донові й собі міцної рідини з присмаком локриці. Ця селянська саморобна горілка, значно міцніша від тієї, якою торгують по крамницях, — також подарунок від давнього приятеля, який щороку присилав кілька ящиків цього зілля — скільки можна навантажити на автофургон.
— Дружина плакала у себе в ліжку перед сном, — сказав дон Корлеоне, — з мого вікна я бачив, як у
Вы читаете Хрещений Батько
