Проти нього свідчила й та обставина, що, маючи таку перевагу, як несподіваний напад, він не домігся повної перемоги. Якби Татталья був спритніший, то й не виникло б усіх отих ускладнень. Смерть дона Корлеоне означала б кінець війни.
Оскільки обидва втратили синів у цій війні, дон Корлеоне і Татталья привіталися лише формальним кивком голови. Дон Корлеоне опинився в центрі уваги, бо всі пильно придивлялися, намагаючись помітити ознаки кволості, які мали б залишитися після ран і поразок. Усіх дивувало, що дон Корлеоне став на шлях миру після загибелі свого найулюбленішого сина. Це визнання поразки майже неминуче мусило привести до зменшення його могутності. Проте невдовзі їм усе мало стати зрозумілим.
Віталися, попивали коктейлі. Минуло ще майже півгодини, перше ніж дон Корлеоне сів у крісло біля полірованого столу з горіхового дерева. Хейген непомітно сів ліворуч і трохи ззаду дона. Це був знак іншим донам займати місця навколо столу. їхні помічники сіли за ними, консільйорі сідали ближче, щоб мати змогу в разі потреби дати пораду.
Першим говорив дон Корлеоне, й говорив так, ніби взагалі нічого не сталося. Ніби він не був тяжко поранений, а його син — замордований, його імперія — на краю розладу, а його сім'я розкидана по світу — син Фредді на Заході під захистом «родини» Молінарі, Майкл — переховувався десь на закутках Сицилії. Зрозуміло, що дон говорив сицилійським діалектом.
— Я хочу подякувати вам усім за те, що ви прибули на цю нараду. Розглядаю це як послугу, зроблену мені особисто, і вважаю себе боржником перед кожним з вас Хочу відразу ж заявити, що я прийшов сюди не сперечатися й не переконувати, а лише обговорювати з розумними людьми, що ми можемо зробити, щоб розійтися друзями. Я запевняю вас, що у мене немає іншої мети, і той, хто знає мене добре, потвердить, що я ніколи не кидав слова на вітер. Отже, перейдімо до діл. Ми всі тут чесні люди і нам не треба, як юристам, розпинатися один перед одним у порядності.
Він помовчав. Ніхто не озивався. Одні палили сигарети, інші пригублювали чарки з віскі. Всі вони вміли терпляче слухати, не перебиваючи. Крім того, вони мали ще одну спільну рису. Вони були тими винятковими людьми, що відмовилися визнати норми організованого суспільства, відмовилися підкоритися владі інших людей. Не існувало ніякої сили, ніякої смертної людини, що могла б примусити їх підкоритися своїй волі проти їхньої власної. Ці люди проводили свою волю, не зупиняючись перед насильством і вбивством. Тільки смерть могла змінити їхню волю. Або ж незаперечна логіка.
Дон Корлеоне зітхнув.
— Як сталося, що діло зайшло так далеко? — риторично спитав він. — А втім, чи не однаково. Наробили чимало дурниць. На наше нещастя, все з самого початку виглядало як цілковите безглуздя. Якщо дозволите, я розповім про те, що трапилося, як я його бачу.
Він помовчав, щоб переконатися, що ніхто не заперечує проти того, щоб він виклав свій бік справи.
— Богу дякувати, я видужав і, можливо, прислужуся на залагодження всієї цієї халепи. Можливо, мій син був надто гарячкуватий і впертий. Я не стану цього заперечувати. Але якщо говорити по порядку, то все почалося з того, що до мене прийшов Солоццо в діловому питанні і попросив допомоги грошима й впливом. Він заявив, що за ним і стоїть також «родина» Татталья. Пропозиція Солоццо була пов'язана з наркотиками, які мене не цікавлять. Я людина спокійної вдачі, і такі справи мені не до смаку. Я й пояснив усе це Солоццо з належною повагою до нього та до «родини» Татталья. Сказав йому «ні» цілком ввічливо. Я сказав, що його бізнес не стикається з моїм і що у мене немає жодних заперечень проти того, щоб він заробляв собі на хліб у такий спосіб. Він сприйняв усе це хворобливо і накликав біду на наші голови. Що ж, життя є життя, в житті всього буває. Кожен з нас має на що нарікати. Але я не для того взяв слово.
Дон Корлеоне помовчав, давши Хейгенові знак принести склянку з холодним питвом. Хейген швидко виконав його бажання. Дон Корлеоне зволожив уста.
— Я хочу укласти мир, — заявив він. — Татталья втратив сина — і я втратив сина. Ми поквиталися. До чого б дійшов цей світ, якби проти здорового глузду всі затялись у своїй ворожості й не хотіли відступитися від неї? Це був би той важкий хрест, що спостиг Сицилію, де всіх чоловіків настільки поглинула кревна помста, що в них уже не лишилося часу заробляти на хліб своїм сім'ям. Це безглуздя. Отже, я пропоную: повернімося до того, як було. Я нічого не робитиму, щоб з'ясувати, хто зрадив і вбив мого сина. І якщо настане мир, то й не буду з'ясовувати. Але мій менший син не може вернутися додому. Я подбаю, щоб він мав змогу повернутися в повній безпеці, і хочу мати запевнення, що йому ніщо не загрожуватиме з боку влади. Коли залагодимо цю справу, тоді, певне, можна буде переговорити й про інші справи, які нас цікавлять, і владнати їх на взаємну вигоду. — Корлеоне зробив руками виразний жест, ніби віддаючи себе на волю зборів. — Оце й усе, чого я хочу.
Чудово сказано. Так схоже на колишнього дона Корлеоне. Логічно. Поступливо. Дипломатично. Проте всі помітили, що він говорить про своє добре здоров'я, тобто натякає, що з ним не можна не рахуватися, попри всі невдачі, які випадали на долю «родини» Корлеоне. Завважили й ті його слова, що обговорення інших проблем буде марним, доки не укладено миру, задля якого він запросив усіх на цю нараду. Зрозуміли також, що дон Корлеоне пропонує відновити «статус-кво», отже, не збирається нічого втрачати, незважаючи на невдачі минулого року.
Як не дивно, донові Корлеоне відповів не Татталья, а Еміліо Барціні. Він говорив гостро, однак не припускаючись якихось грубощів чи образ.
— Усе це правда, — сказав Еміліо. — Але треба б дещо уточнити. Дон Корлеоне дуже скромна людина. Але річ у тому, що Солоццо й Татталья не могли розпочати новий бізнес без допомоги дона Корлеоне. Своєю відмовою він фактично завдав їм збитків. Звісно, в цьому немає його провини. Але залишається фактом, що судді й політикани, які не цуратимуться послуг від дона Корлеоне, навіть якщо йдеться про наркотики, не схочуть і розмовляти ні з ким іншим, коли йтиметься про ті ж самі наркотики. Солоццо не міг розпочати діла, не отримавши запевнення, що з його людьми обходитимуться поблажливо. Ми всі це знаємо. Якби не це, ми б усі були бідняками. Тепер посилено покарання, і судді й прокурори зробилися надто незговірливі, коли хтось із наших людей попадається з наркотиками. Навіть сицилієць, якщо його засудять на двадцять років, і той може порушити правило «омерта» й вибовкати все, що знає. Так не повинно бути. Дон Корлеоне контролює весь цей апарат. І його відмова нам у використанні його впливу — вчинок не дружній. Він залишає наші сім’ї без хліба. Часи міняються, це колись кожен міг діяти сам по собі. Оскільки дон Корлеоне тримає в своїх руках усіх суддів нашого штату, він повинен ділитися з нами або дозволяти іншим користатися ними. Звісно, він може виставити рахунок за надання нам послуг. Зрештою, ми ж не комуністи. Але він повинен дозволити нам брати воду з колодязя. Тільки й того.
Барціні скінчив, і запала тиша. Позиції визначилися: до «статус-кво» не може бути вороття. Але найважливіше було те, що, відповідаючи дону Корлеоне першим, Барціні дав зрозуміти — якщо не буде укладено миру, він відверто приєднається до Татталья у його війні проти Корлеоне. До того ж він забив неабиякий гвіздок: їхнє життя, їхні прибутки залежать від взаємних послуг. Відмова в допомозі вважається агресивним актом. Ніхто не звертається по допомогу без крайньої потреби, й тому не годиться легковажити, відмовляючи.
Нарешті дон Корлеоне вирішив відповісти;
— Друзі, — сказав він, — не тому я відмовив, що хотів зробити прикрість. Ви всі мене добре знаєте. Чи відмовлявся я коли-небудь зробити послугу? Це просто не в моїй натурі. Але в тому випадку мені довелося відмовити. Чому? Бо я переконаний — у майбутньому наркотики згублять нас. У нашій країні надто гостро реагують на цю справу. Це нам не віскі, чи гра на гроші, чи навіть жінки, що приваблюють всіх людей, і лише бонзи з церкви й уряду забороняють ці втіхи. Наркотики небезпечні для всіх, хто з ними зв'язаний. Вони можуть завдати шкоди всьому нашому бізнесу. І ще мушу сказати, мене дуже тішить ваша думка про мою владу над суддями та юстицією, і я сам був би радий, якби воно справді було так. І я таки маю деякий вплив, але чимало тих, хто поважає мої поради, можуть утратити цю повагу, якщо до наших стосунків примішаються наркотики. Вони бояться встрявати в таке діло, воно їм дуже не до вподоби. Навіть полісмени, що помагають нам, де йдеться про азартні ігри тощо, відмовляться допомагати, коли йтиметься про наркотики. Отже, просити мене зробити таку послугу — це однаково, що просити мене завдати собі школи. Але я згоден навіть на це, якщо всі ви вважаєте, що так треба для влагодження всіх інших справ.
Коли дон Корлеоне закінчив, напруга в залі значно розрядилася. Дони переговорювалися між собою, перешіптувалися. Дон Корлеоне зробив поступку у важливому питанні. Він надаватиме свою протекцію будь-якому організованому бізнесу з наркотиками. Власне, він майже цілком згоджувався з первісною пропозицією Солоццо, якщо тільки цю пропозицію підтримає всеамериканська рада, що обралася тут. Було
Оскільки обидва втратили синів у цій війні, дон Корлеоне і Татталья привіталися лише формальним кивком голови. Дон Корлеоне опинився в центрі уваги, бо всі пильно придивлялися, намагаючись помітити ознаки кволості, які мали б залишитися після ран і поразок. Усіх дивувало, що дон Корлеоне став на шлях миру після загибелі свого найулюбленішого сина. Це визнання поразки майже неминуче мусило привести до зменшення його могутності. Проте невдовзі їм усе мало стати зрозумілим.
Віталися, попивали коктейлі. Минуло ще майже півгодини, перше ніж дон Корлеоне сів у крісло біля полірованого столу з горіхового дерева. Хейген непомітно сів ліворуч і трохи ззаду дона. Це був знак іншим донам займати місця навколо столу. їхні помічники сіли за ними, консільйорі сідали ближче, щоб мати змогу в разі потреби дати пораду.
Першим говорив дон Корлеоне, й говорив так, ніби взагалі нічого не сталося. Ніби він не був тяжко поранений, а його син — замордований, його імперія — на краю розладу, а його сім'я розкидана по світу — син Фредді на Заході під захистом «родини» Молінарі, Майкл — переховувався десь на закутках Сицилії. Зрозуміло, що дон говорив сицилійським діалектом.
— Я хочу подякувати вам усім за те, що ви прибули на цю нараду. Розглядаю це як послугу, зроблену мені особисто, і вважаю себе боржником перед кожним з вас Хочу відразу ж заявити, що я прийшов сюди не сперечатися й не переконувати, а лише обговорювати з розумними людьми, що ми можемо зробити, щоб розійтися друзями. Я запевняю вас, що у мене немає іншої мети, і той, хто знає мене добре, потвердить, що я ніколи не кидав слова на вітер. Отже, перейдімо до діл. Ми всі тут чесні люди і нам не треба, як юристам, розпинатися один перед одним у порядності.
Він помовчав. Ніхто не озивався. Одні палили сигарети, інші пригублювали чарки з віскі. Всі вони вміли терпляче слухати, не перебиваючи. Крім того, вони мали ще одну спільну рису. Вони були тими винятковими людьми, що відмовилися визнати норми організованого суспільства, відмовилися підкоритися владі інших людей. Не існувало ніякої сили, ніякої смертної людини, що могла б примусити їх підкоритися своїй волі проти їхньої власної. Ці люди проводили свою волю, не зупиняючись перед насильством і вбивством. Тільки смерть могла змінити їхню волю. Або ж незаперечна логіка.
Дон Корлеоне зітхнув.
— Як сталося, що діло зайшло так далеко? — риторично спитав він. — А втім, чи не однаково. Наробили чимало дурниць. На наше нещастя, все з самого початку виглядало як цілковите безглуздя. Якщо дозволите, я розповім про те, що трапилося, як я його бачу.
Він помовчав, щоб переконатися, що ніхто не заперечує проти того, щоб він виклав свій бік справи.
— Богу дякувати, я видужав і, можливо, прислужуся на залагодження всієї цієї халепи. Можливо, мій син був надто гарячкуватий і впертий. Я не стану цього заперечувати. Але якщо говорити по порядку, то все почалося з того, що до мене прийшов Солоццо в діловому питанні і попросив допомоги грошима й впливом. Він заявив, що за ним і стоїть також «родина» Татталья. Пропозиція Солоццо була пов'язана з наркотиками, які мене не цікавлять. Я людина спокійної вдачі, і такі справи мені не до смаку. Я й пояснив усе це Солоццо з належною повагою до нього та до «родини» Татталья. Сказав йому «ні» цілком ввічливо. Я сказав, що його бізнес не стикається з моїм і що у мене немає жодних заперечень проти того, щоб він заробляв собі на хліб у такий спосіб. Він сприйняв усе це хворобливо і накликав біду на наші голови. Що ж, життя є життя, в житті всього буває. Кожен з нас має на що нарікати. Але я не для того взяв слово.
Дон Корлеоне помовчав, давши Хейгенові знак принести склянку з холодним питвом. Хейген швидко виконав його бажання. Дон Корлеоне зволожив уста.
— Я хочу укласти мир, — заявив він. — Татталья втратив сина — і я втратив сина. Ми поквиталися. До чого б дійшов цей світ, якби проти здорового глузду всі затялись у своїй ворожості й не хотіли відступитися від неї? Це був би той важкий хрест, що спостиг Сицилію, де всіх чоловіків настільки поглинула кревна помста, що в них уже не лишилося часу заробляти на хліб своїм сім'ям. Це безглуздя. Отже, я пропоную: повернімося до того, як було. Я нічого не робитиму, щоб з'ясувати, хто зрадив і вбив мого сина. І якщо настане мир, то й не буду з'ясовувати. Але мій менший син не може вернутися додому. Я подбаю, щоб він мав змогу повернутися в повній безпеці, і хочу мати запевнення, що йому ніщо не загрожуватиме з боку влади. Коли залагодимо цю справу, тоді, певне, можна буде переговорити й про інші справи, які нас цікавлять, і владнати їх на взаємну вигоду. — Корлеоне зробив руками виразний жест, ніби віддаючи себе на волю зборів. — Оце й усе, чого я хочу.
Чудово сказано. Так схоже на колишнього дона Корлеоне. Логічно. Поступливо. Дипломатично. Проте всі помітили, що він говорить про своє добре здоров'я, тобто натякає, що з ним не можна не рахуватися, попри всі невдачі, які випадали на долю «родини» Корлеоне. Завважили й ті його слова, що обговорення інших проблем буде марним, доки не укладено миру, задля якого він запросив усіх на цю нараду. Зрозуміли також, що дон Корлеоне пропонує відновити «статус-кво», отже, не збирається нічого втрачати, незважаючи на невдачі минулого року.
Як не дивно, донові Корлеоне відповів не Татталья, а Еміліо Барціні. Він говорив гостро, однак не припускаючись якихось грубощів чи образ.
— Усе це правда, — сказав Еміліо. — Але треба б дещо уточнити. Дон Корлеоне дуже скромна людина. Але річ у тому, що Солоццо й Татталья не могли розпочати новий бізнес без допомоги дона Корлеоне. Своєю відмовою він фактично завдав їм збитків. Звісно, в цьому немає його провини. Але залишається фактом, що судді й політикани, які не цуратимуться послуг від дона Корлеоне, навіть якщо йдеться про наркотики, не схочуть і розмовляти ні з ким іншим, коли йтиметься про ті ж самі наркотики. Солоццо не міг розпочати діла, не отримавши запевнення, що з його людьми обходитимуться поблажливо. Ми всі це знаємо. Якби не це, ми б усі були бідняками. Тепер посилено покарання, і судді й прокурори зробилися надто незговірливі, коли хтось із наших людей попадається з наркотиками. Навіть сицилієць, якщо його засудять на двадцять років, і той може порушити правило «омерта» й вибовкати все, що знає. Так не повинно бути. Дон Корлеоне контролює весь цей апарат. І його відмова нам у використанні його впливу — вчинок не дружній. Він залишає наші сім’ї без хліба. Часи міняються, це колись кожен міг діяти сам по собі. Оскільки дон Корлеоне тримає в своїх руках усіх суддів нашого штату, він повинен ділитися з нами або дозволяти іншим користатися ними. Звісно, він може виставити рахунок за надання нам послуг. Зрештою, ми ж не комуністи. Але він повинен дозволити нам брати воду з колодязя. Тільки й того.
Барціні скінчив, і запала тиша. Позиції визначилися: до «статус-кво» не може бути вороття. Але найважливіше було те, що, відповідаючи дону Корлеоне першим, Барціні дав зрозуміти — якщо не буде укладено миру, він відверто приєднається до Татталья у його війні проти Корлеоне. До того ж він забив неабиякий гвіздок: їхнє життя, їхні прибутки залежать від взаємних послуг. Відмова в допомозі вважається агресивним актом. Ніхто не звертається по допомогу без крайньої потреби, й тому не годиться легковажити, відмовляючи.
Нарешті дон Корлеоне вирішив відповісти;
— Друзі, — сказав він, — не тому я відмовив, що хотів зробити прикрість. Ви всі мене добре знаєте. Чи відмовлявся я коли-небудь зробити послугу? Це просто не в моїй натурі. Але в тому випадку мені довелося відмовити. Чому? Бо я переконаний — у майбутньому наркотики згублять нас. У нашій країні надто гостро реагують на цю справу. Це нам не віскі, чи гра на гроші, чи навіть жінки, що приваблюють всіх людей, і лише бонзи з церкви й уряду забороняють ці втіхи. Наркотики небезпечні для всіх, хто з ними зв'язаний. Вони можуть завдати шкоди всьому нашому бізнесу. І ще мушу сказати, мене дуже тішить ваша думка про мою владу над суддями та юстицією, і я сам був би радий, якби воно справді було так. І я таки маю деякий вплив, але чимало тих, хто поважає мої поради, можуть утратити цю повагу, якщо до наших стосунків примішаються наркотики. Вони бояться встрявати в таке діло, воно їм дуже не до вподоби. Навіть полісмени, що помагають нам, де йдеться про азартні ігри тощо, відмовляться допомагати, коли йтиметься про наркотики. Отже, просити мене зробити таку послугу — це однаково, що просити мене завдати собі школи. Але я згоден навіть на це, якщо всі ви вважаєте, що так треба для влагодження всіх інших справ.
Коли дон Корлеоне закінчив, напруга в залі значно розрядилася. Дони переговорювалися між собою, перешіптувалися. Дон Корлеоне зробив поступку у важливому питанні. Він надаватиме свою протекцію будь-якому організованому бізнесу з наркотиками. Власне, він майже цілком згоджувався з первісною пропозицією Солоццо, якщо тільки цю пропозицію підтримає всеамериканська рада, що обралася тут. Було
Вы читаете Хрещений Батько
