Але мені б хотілося сказати ще й таке. Я чоловік забобонним ; воно й смішно, але мушу визнати за собою таку ваду. Отже, якщо з моїм меншим сином трапиться якась нещаслива пригода, якщо полісмен випадково пристрелить його, якщо він повіситься в камері, якщо з’являться нові свідки, щоб довести його вину, моя забобонність вимусить мене вважати, що це наслідок недоброї волі декого з-поміж тих, хто сьогодні сидить за оцим столом. Я скажу вам більше. Якщо мого сина вб'є блискавка, я звинувачу когось із присутніх. Якщо його літак упаде в море, або океанські хвилі поглинуть корабель, на якому він пливтиме, або якщо він помре від пропасниці, чи на його автомобіль наїде поїзд, така вже моя забобонність, що я запишу це на рахунок недоброї волі когось із присутніх. Панове я нізащо не вибачу цієї недоброї волі, цього прикрого випадку Але поза цим, дозвольте мені заприсягтися душами моїх онуків, що я ніколи не порушу встановленого миру. Кінець кінцем, кращі ми чи ні від отих пеццонованте, що вбили незлічені мільйони людей лише протягом нашого життя?
З цими словами дон Корлеоне рушив до місця, де сидів дон Філіпп Татталья. Той підвівся назустріч йому, обидва обійнялись й поцілувалися в щоки. Інші дони заплескали в долоні, теж підвелись і привітали дона Корлеоне й дона Татталья з відновленням дружби. Можливо, це буде не найтепліша дружба в світі, вони не стануть обмінюватися новорічними листівками та різдвяними подарунками, але принаймні не пристрелять один одного. А в цьому світі такої дружби, власне, й досить.
Оскільки його син Фредді перебував на Заході під захистом «родини» Молінарі, дон Корлеоне затримався після наради, щоб подякувати донові з Сан-Франциско. Із слів Молінарі дон Корлеоне зрозумів, що Фредді знайшов собі притулок, йому добре ведеться й він навіть зробився трохи донжуаном. Він виявляв виняткові здібності як адміністратор готелю. Дон Корлеоне здивовано потрусив головою, як зробив би кожний батько, почувши про таланти своїх дітей, доти невідомі йому. Чи не правда, що інколи найбільше нещастя обертається несподіваним добром? Вони обидва погодилися, що так воно і є. Водночас дон Корлеоне явно дав зрозуміти донові з Сан-Франциско, що вважає себе перед ним великим боржником за послугу, яку той зробив, узявши Фредді під свою протекцію. Він натякнув, що застосує свій вплив, щоб важливі телеграми про результати перегонів завжди попадали до його людей, незалежно від змін у співвідношенні сили різних «родин» у наступні роки, а це і була важлива послуга, оскільки боротьба за володіння цими даними була завжди дуже болючою,...і справа ускладнювалась ще й тим, що чикагці також прикладали до неї свою важку руку. Але дон Корлеоне мав деякий вплив навіть у володіннях отих варварів, отже, його обіцянка було все одно як щире золото.
Вже стемніло, коли дон Корлеоне, Том Хейген і шофер-охоронець — не хто інший як Рокко Лампоне — прибули на Лонг-Біч. Коли вони зайшли в дім, дон зауважив Хейгенові:
— Придивись до нашого водія, отого Лампоне. Гадаю, що хлопчина вартий чогось більшого.
Ці слова не в жарт зацікавили Хейгена. Адже Лампоне за весь час не вимовив ані слова, навіть оком не повів у бік двох пасажирів на задньому сидінні. Коли вони вийшли, машина вже стояла якраз навпроти банку, Лампоне відкрив дверцята для дона, все зробив як слід, але на це стало б і добре витренуваного шофера. Очевидно, донове око помістило щось таке, що залишилося поза увагою Хейгена.
Дон відпустив Тома й наказав йому прийти після вечері. Але не поспішати й трохи перепочити, адже їм доведеться до пізньої ночі обговорювати справи. Також наказав Хейгенові привести з собою Клеменцу й Тессіо. Хай приходять о десятій, не раніше. Хейген мав поінформувати Клеменцу й Тессіо про сьогоднішню нараду.
О десятій дон уже чекав на них у наріжній кімнаті з юридичною бібліотекою й спеціальним телефоном. На таці стояли пляшки віскі, лід і содова вода. Дон давав розпорядження.
— Сьогодні ми уклали мир. Я дав слово честі й гадаю, що цього вам досить. Проте нашим друзям не можна легко довіритись, отож треба стерегтися. З нас уже досить їхніх надокучливих сюрпризиків. — Дон повернувся до Хейгена. — Ти відпустив заручників?
Хейген підтвердив:
— Як тільки приїхав додому, зразу ж подзвонив Клеменці.
Корлеоне повернувся до огрядного Клеменци. Капореджіме хитнув головою:
— Я випустив їх. Хрещений, скажи мені, невже сицилійці можуть бути такими тупими, як показують себе оті Боккікйо?
Дон Корлеоне ледь усміхнувся.
— Що ж, у них вистачає розуму, щоб забезпечити собі добрий прожиток. А навіщо бути ще розумнішим? Все лихо в цьому світі йде не від Боккікйо. Проте, справді, голови у них не сицилійські.
Війна скінчилася, всі відчували полегкість. Дон Корлеоне сам налив віскі й содової, подав кожному, а потім обережно пригубив свій келих і запалив сигару.
— Я не хочу з’ясовувати, хто вбив Сонні. Вже не вернеш, треба забути про це нещастя. Я хочу цілковитого співробітництва з іншими «родинами», навіть якщо вони виявляться зажерливими і не виділятимуть нам належну пайку повністю. Хай ніщо не порушує миру, не відповідайте ні на які провокації, поки не спроможемося повернути назад Майкла. І я б хотів, щоб ви насамперед запам'ятали це. Не забувайте, він має повернутися за умов абсолютної безпеки. Я не говорю про «родини» Татталья чи Барціні. Мене турбує поліція. Звісно, свідчень проти нього ми можемо позбутися — той офіціант не захоче давати показання, й разом з ним і той другий свідок чи охоронець, чи хто він там. Ці свідчення хай менш за все нас турбують, бо вони нам відомі. Але треба побоюватись фальшивих свідчень, поліція може підлаштувати й таке, бо інформатори запевнили, капітана вбив не хто інший як Майкл. Ну що ж, треба зажадати, щоб п ять «родин» зробили все, що в їхній спромозі, щоб переконали поліцію, що вона помиляється. Всі їхні інформатори, що працюють на поліцію, хай тепер розповсюджують нову версію. Я гадаю, після мого сьогоднішнього виступу вони зрозуміють, що це відповідає їхнім інтересам. Але цього мало. Нам треба придумати щось таке, щоб Майкл уже ніколи не мав з цим ділом ніякої мороки. Інакше йому нічого повертатися до Америки. Отже, давайте думати. Це найважливіша справа.
Далі: кожна людина на цім світі має якісь дивацтва, чом би й мені не мати? Мені хочеться закупити всю землю навколо наших будинків з усіма будівлями. Не хочу, щоб хтось із свого вікна, хоча б і за милю звідси, міг зазирати до мене в сад. Я хочу, щоб нашу ділянку міцно обгородили і щоб постійно її стерегли. В огорожі буде брама. Одне слово, відтепер я хочу жити в фортеці. Знайте також, що віднині я більше не виїздитиму працювати в місті. Буду наполовину у відставці. Мені хочеться покопатися в саду й наробити свого вина, коли поспіє виноград. Я хочу жити в своєму домі. Відлучатися буду лише на короткий перепочинок або для побачення з кимось у важливих справах, і в цих випадках мені б хотілося уживати всіх можливих осторог. Зрозумійте мене правильно. Я нічого не готую. Я завжди був обережний, а тепер хочу бути ще обережнішим, бо чого вже я не терплю в житті, так це безтурботності. Жінки й діти можуть дозволити собі безтурботність, а чоловікам не дозволяється. Все робіть не поспішаючи, не хапайтеся, щоб не налякати наших друзів. Все можна зробити природно й непомітно.
Надалі я чимраз більше буду довіряти справи нам трьом. Загін Сантіно розформуйте, а його людей включіть до своїх загонів. Це має засвідчити нашим друзям, що я справді прагну миру. Томе, пошли кілька чоловік до Лас-Вегаса, хай привезуть вичерпний звіт про все, що там робиться. Доповіси мені про Фредо, мені кажуть, що я не впізнаю свого сина. Здається, він став кухарем і більше бавиться з дівчатами, ніж це личить дорослому чоловікові. Що ж, він був надто серйозним змолоду й ніколи не подавав надій на те, що стане придатним до родинного діла. Але треба розвідати, що можна там зробити.
— Може, мені послати туди вашого зятя? Адже Карло народився в Неваді й знає там усі ходи й виходи, — обережно запитав Хейген. Дон Корлеоне заперечив:
— Ні, моя дружина почувається самотньо без дітей. Нехай Констанція з чоловіком переберуться до одного з наших будинків. Дайте Карло якусь відповідальну посаду, може, я був занадто суворий до нього, і... — дон Корлеоне скривився. — У мене мало синів. Заберіть у нього цей тоталізатор і знайдіть якусь роботу з профспілками, де б міг трохи писати й багато говорити. У нього язик добре почеплений. — У доновому голосі бриніла майже невідчутна нотка зневаги.
Хейген кивнув головою.
— Гаразд, Клеменца і я переберемо всіх людей і зіб'ємо групу для Лас-Вегаса. Може, мені відкликати Фредді на кілька днів додому?
Дон похитав головою й сказав різко:
— Що йому тут робити? Моя жінка ще вміє сама куховарити. Хай сидить собі там.
Троє ніяково засувалися на своїх місцях. Вони й гадки не мали, що Фредді попав у таку неласку в
Вы читаете Хрещений Батько
