батька; очевидно, їм щось не було відоме. Дон Корлеоне зітхнув.
— Сподіваюся, що цього року я вирощу на городі добрий зелений перець і помідори, більше ніж ми зможемо з'їсти, отже розраховувати на мій урожай. У мої старі літа хочеться трохи спокою й тиші. Це все. Якщо охота, наливайте собі ще.
Аудієнція закінчилась. Консільйорі й обидва капореджіме підвелися. Хейген провів Клеменцу й Тессіо до машини і домовився про зустріч для вироблення детальних детальніших щодо того, як здійснити висловлені побажання дона. В потім вернувся до будинку, де, він був певний, дон чекав на нього.
Дон скинув піджак і краватку й лежав на канапі. Суворі риси його обличчя були розм'якшені втомою. Він показав Хейгенові рукою на стілець.
— Ну що, консільйорі, може, не схвалюєш якогось із моїх сьогоднішніх вчинків?
Хейген відповів не зразу.
— Та ні. Але я не бачу послідовності, це не схоже на вас. Ви заявляєте, що не хочете дошукуватися, хто вбив Сантіно, і не збираєтеся мститись за нього. Я не вірю цьому. Ви дали слово, що прагнете миру, тому дотримаєтеся свого слова й не порушите миру, але я не вірю, щоб ви дозволили своїм ворогам святкувати перемогу, якої вони сьогодні начебто досягли. Ви загадали таку загадку, якої мені не розгадати, тож як я можу схвалювати чи не схвалювати? Дон був задоволений.
— Що ж, ти знаєш мене краще ніж будь-хто. Хоча ти й не сицилієць, я зробив з тебе сицилійця. Все, що ти сказав слушне, але відгадка є, і ти збагнеш її ще до того, як усе розв'яжеться. Ти згоден з тим, що всі вірять мені на слово, отже, я мушу дотримати свого слова. І я хотів би, щоб мої вказівки виконувалися точно. Але, Томе, для нас зараз найважливіша справа — якнайшвидше повернути Майкла додому. Постав це на перший план у своїх думках і в своїй роботі. Спробуй усі юридичні можливості,мені байдуже, скільки ти витратиш. Але його повернення додому має бути гарантоване на сто відсотків від будь-яких несподіванок. Порадься з найкращими юристами-криміналістами. Я дам тобі імена суддів, що приймуть тебе приватно. А до того треба берегтися всякої підступності.
— Так само, як і ви, — відповів Хейген, — я не турбуюсь про справжніх свідків, мене більше непокоять свідчення, які можуть сфальшувати. Також вірогідно, що якийсь полісмен пристрелить Майкла, якщо його заарештують. Його можуть убити в камері — або самі, або доручать котромусь із в'язнів. Отож мені здається, що нам навіть не можна дозволити собі, щоб його заарештували або щоб проти нього висунули звинувачення.
— Я знаю, — зітхнув дон Корлеоне, — я знаю. У цьому ж і вся морока. Але не слід і затягувати. На Сицилії зараз неспокійно. Молодь уже не слухається старших, а з Америки вислано туди стільки людей, що тамтешні дони з їхніми старими навичками не можуть упоратися з ними. Коли б Майкл не погорів на цьому. Я вжив деяких заходів, щоб його надійно охороняли, але як довго зможуть забезпечувати йому надійну охорону? І це одна з причин, чому я пішов на мир. У Барціні на Сицилії є друзі, і вони вже пронюхали про Майкла. Ось тобі одна з відповідей на мою загадку. Я мусив піти на мир, щоб урятувати синове життя. Більше нічого мені не залишилося.
Хейген не питав дона, звідки в нього ця інформація. Він навіть не здивувався; і справді, це була частина відповіді на загадку.
— Коли я зустрінуся з людьми Татталья, чи треба наполягати, щоб їхні посередники у торгівлі наркотиками були «чистими»? Адже судді не наважаться давати легкі вироки людям, що вже бували під судом.
Дон Корлеоне відмахнувся.
— Хай самі мають розум. Нагадай їм про це, але не наполягай. Ми зробимо все можливе, але якщо у них спіймається справді пройдисвіт, ми й пальцем не ворухнемо, щоб рятувати його. Просто скажемо, що нічого не можна зробити. А втім, Барціні знатиме це й без нас. Ти помітив, як він викрутився, не даючи ніяких обіцянок? Можна подумати, що він взагалі не мав нічого до діла. Цей завжди вислизне, якщо їхні програють.
— Ви хочете сказати, що він із самого початку був на боці Солоццо й Татталья? — здивувався Хейген.
Дон Корлеоне зітхнув.
— Татталья — дешевий сутенер. Він ніколи б не зміг перехитрувати Сантіно. Ось чому я й не хочу нічого знати про те, що ж насправді трапилося. Мені досить знати, що Барціні доклав до цього рук.
Хейген занотував у пам'яті сказане. Дон давав йому розгадки, проте ще бракувало чогось вельми важливого. Хейген здогадувався, чого саме, але знав, що розпитувати не слід. Він побажав добраніч і повернувся, щоб іти. Дон зупинив його останнім розпорядженням.
— Запам'ятай, треба використати всі сили, щоб повернути Майкла додому. І ще одне. Домовся з телефонною компанією, нехай щомісяця передають мені список усіх телефонних номерів, по яких дзвонять Клеменца й Тессіо і з яких їм дзвонять. Я ні в чому їх не підозрюю. Можу заприсягтися, що вони ніколи мене не зрадять. Але немає нічого поганого в тому, щоб знати про все заздалегідь.
Хейген слухняно кивнув головою й вийшов. Йому стало цікаво, чи не стежить дон і за ним у той чи інший спосіб, а потім зробилося соромно від своїх підозрів. Тепер він був певен, що в складному й гнучкому розумі Хрещеного вже визрів далекосяжний план і що всі події сьогоднішнього дня були не чим іншим, як тактичним відступом. І все ж таки залишалося одне темне місце, одна нез'ясована обставина, якої ніхто не згадав, про яку він сам також не наважишся запитати і про яку змовчав дон Корлеоне. Все вказувало на день розплати у майбутньому.
Розділ 21
Але минув ще майже рік, перше ніж донові Корлеоне пощастило потайки привезти свого сина назад до Сполучених Штатів. А протягом цього часу вся «родина» сушила собі голову, шукаючи підходящого плану. Тепер, коли Карло Ріцці жив разом з Конні в маєтку дона, вислухували навіть його пропозиції(за цей час у них народилася ще одна дитина — хлопчик). Але дон не схвалив жодної і численних пропозицій.
Нарешті, одне нещастя в «родині» Боккікйо допомогло розв'язати цю проблему. Був усе ж таки один Боккікйо, молодий родич не більше як двадцяти п'яти років, на ім'я Фелікс, народжений уже в Америці, що мав більше розуму, ніж будь-хто за всю історію їхнього клану. Він відмовився встрявати в сміттєвий бізнес своєї родини, одружився на гарній американочці англійського походження, щоб ще більше відмежуватися від свого клану. Ходив вечорами до коледжу, намагаючись вибитись в юристи, а вдень працював на пошті. За цей час у нього з'явилося троє дітей, але дружина була вправною господаркою, і вони перебивались на його платню, аж поки Фелікс не здобув диплом юриста.
Так от, Фелікс Боккікйо, як більшість молодих людей, вважав, що, досягнувши з такими труднощами освіти й оволодівши фахом, він зразу ж отримає винагороду за свої чесноти й матиме нарешті пристойний заробіток. Але сталося не так. Гордий Фелікс і надалі відмовлявся від допомоги свого клану. А один його товариш — юрист із добрими зв’язками й перспективами на кар'єру в великій юридичній фірмі — умовив Фелікса зробити невелику послугу. Це була дуже заплутана, ніби законна справа, що якось стосувалася фіктивного банкрутства. Існував один шанс із мільйона, що можна попастися. Фелікс Боккікйо вирішив ризикнути. Оскільки в цій фальсифікації від нього вимагалися лише юридичні послуги, його вміння, набуте в коледжі, то зовні здавалось, що в цьому нема нічого непорядного і, як не дивно навіть нічого карного.
Але — якщо не розводитись довго про цю безглузду історію — фальсифікацію викрили. Його друг- правник відмовився помогти йому хоч би чим-небудь, не схотів навіть розмовляти з ним по телефону. Дві провідні дійові особи в цій махінації, меткі бізнесмени середнього віку, обурено звалили невдачу на юридичну невправність Фелікса Боккікйо, визнали себе винними, виявили бажання допомогти суду, назвавши Фелікса Боккікйо ініціатором усієї афери, й заявили, що Фелікс погрозами взяв під свій контроль їхній бізнес і примусив їх співпрацювати з ним у здійсненні його шахрайських задумів. Знайшлися свідки, які довели зв'язок Фелікса з дядьками й двоюрідними братами з клану Боккікйо, що вже притягалися до суду, і ці свідчення стали вирішальними. Обидва бізнесмени щасливо відскочили й були засуджені умовно. Фелікс Боккікйо дістав п'ять років і відсидів три. Клан не просив допомоги в «родин», не звертався й до Корлеоне, бо Фелікс знехтував допомогою родичів і тепер мав пересвідчитися на власному досвіді, що годі сподіватися на ласку від суспільства. Поміч можна отримати лише від «родини», вона вірніша, їй можна більше довірятися, ніж суспільству.
Та хай там як, але після трьох років Фелікса Боккікйо випустили з тюрми, він повернувся додому, поцілував жінку, трійко діточок і тихо-мирно прожив рік, а потім показав, що він таки теж із клану Боккікйо.
— Сподіваюся, що цього року я вирощу на городі добрий зелений перець і помідори, більше ніж ми зможемо з'їсти, отже розраховувати на мій урожай. У мої старі літа хочеться трохи спокою й тиші. Це все. Якщо охота, наливайте собі ще.
Аудієнція закінчилась. Консільйорі й обидва капореджіме підвелися. Хейген провів Клеменцу й Тессіо до машини і домовився про зустріч для вироблення детальних детальніших щодо того, як здійснити висловлені побажання дона. В потім вернувся до будинку, де, він був певний, дон чекав на нього.
Дон скинув піджак і краватку й лежав на канапі. Суворі риси його обличчя були розм'якшені втомою. Він показав Хейгенові рукою на стілець.
— Ну що, консільйорі, може, не схвалюєш якогось із моїх сьогоднішніх вчинків?
Хейген відповів не зразу.
— Та ні. Але я не бачу послідовності, це не схоже на вас. Ви заявляєте, що не хочете дошукуватися, хто вбив Сантіно, і не збираєтеся мститись за нього. Я не вірю цьому. Ви дали слово, що прагнете миру, тому дотримаєтеся свого слова й не порушите миру, але я не вірю, щоб ви дозволили своїм ворогам святкувати перемогу, якої вони сьогодні начебто досягли. Ви загадали таку загадку, якої мені не розгадати, тож як я можу схвалювати чи не схвалювати? Дон був задоволений.
— Що ж, ти знаєш мене краще ніж будь-хто. Хоча ти й не сицилієць, я зробив з тебе сицилійця. Все, що ти сказав слушне, але відгадка є, і ти збагнеш її ще до того, як усе розв'яжеться. Ти згоден з тим, що всі вірять мені на слово, отже, я мушу дотримати свого слова. І я хотів би, щоб мої вказівки виконувалися точно. Але, Томе, для нас зараз найважливіша справа — якнайшвидше повернути Майкла додому. Постав це на перший план у своїх думках і в своїй роботі. Спробуй усі юридичні можливості,мені байдуже, скільки ти витратиш. Але його повернення додому має бути гарантоване на сто відсотків від будь-яких несподіванок. Порадься з найкращими юристами-криміналістами. Я дам тобі імена суддів, що приймуть тебе приватно. А до того треба берегтися всякої підступності.
— Так само, як і ви, — відповів Хейген, — я не турбуюсь про справжніх свідків, мене більше непокоять свідчення, які можуть сфальшувати. Також вірогідно, що якийсь полісмен пристрелить Майкла, якщо його заарештують. Його можуть убити в камері — або самі, або доручать котромусь із в'язнів. Отож мені здається, що нам навіть не можна дозволити собі, щоб його заарештували або щоб проти нього висунули звинувачення.
— Я знаю, — зітхнув дон Корлеоне, — я знаю. У цьому ж і вся морока. Але не слід і затягувати. На Сицилії зараз неспокійно. Молодь уже не слухається старших, а з Америки вислано туди стільки людей, що тамтешні дони з їхніми старими навичками не можуть упоратися з ними. Коли б Майкл не погорів на цьому. Я вжив деяких заходів, щоб його надійно охороняли, але як довго зможуть забезпечувати йому надійну охорону? І це одна з причин, чому я пішов на мир. У Барціні на Сицилії є друзі, і вони вже пронюхали про Майкла. Ось тобі одна з відповідей на мою загадку. Я мусив піти на мир, щоб урятувати синове життя. Більше нічого мені не залишилося.
Хейген не питав дона, звідки в нього ця інформація. Він навіть не здивувався; і справді, це була частина відповіді на загадку.
— Коли я зустрінуся з людьми Татталья, чи треба наполягати, щоб їхні посередники у торгівлі наркотиками були «чистими»? Адже судді не наважаться давати легкі вироки людям, що вже бували під судом.
Дон Корлеоне відмахнувся.
— Хай самі мають розум. Нагадай їм про це, але не наполягай. Ми зробимо все можливе, але якщо у них спіймається справді пройдисвіт, ми й пальцем не ворухнемо, щоб рятувати його. Просто скажемо, що нічого не можна зробити. А втім, Барціні знатиме це й без нас. Ти помітив, як він викрутився, не даючи ніяких обіцянок? Можна подумати, що він взагалі не мав нічого до діла. Цей завжди вислизне, якщо їхні програють.
— Ви хочете сказати, що він із самого початку був на боці Солоццо й Татталья? — здивувався Хейген.
Дон Корлеоне зітхнув.
— Татталья — дешевий сутенер. Він ніколи б не зміг перехитрувати Сантіно. Ось чому я й не хочу нічого знати про те, що ж насправді трапилося. Мені досить знати, що Барціні доклав до цього рук.
Хейген занотував у пам'яті сказане. Дон давав йому розгадки, проте ще бракувало чогось вельми важливого. Хейген здогадувався, чого саме, але знав, що розпитувати не слід. Він побажав добраніч і повернувся, щоб іти. Дон зупинив його останнім розпорядженням.
— Запам'ятай, треба використати всі сили, щоб повернути Майкла додому. І ще одне. Домовся з телефонною компанією, нехай щомісяця передають мені список усіх телефонних номерів, по яких дзвонять Клеменца й Тессіо і з яких їм дзвонять. Я ні в чому їх не підозрюю. Можу заприсягтися, що вони ніколи мене не зрадять. Але немає нічого поганого в тому, щоб знати про все заздалегідь.
Хейген слухняно кивнув головою й вийшов. Йому стало цікаво, чи не стежить дон і за ним у той чи інший спосіб, а потім зробилося соромно від своїх підозрів. Тепер він був певен, що в складному й гнучкому розумі Хрещеного вже визрів далекосяжний план і що всі події сьогоднішнього дня були не чим іншим, як тактичним відступом. І все ж таки залишалося одне темне місце, одна нез'ясована обставина, якої ніхто не згадав, про яку він сам також не наважишся запитати і про яку змовчав дон Корлеоне. Все вказувало на день розплати у майбутньому.
Розділ 21
Але минув ще майже рік, перше ніж донові Корлеоне пощастило потайки привезти свого сина назад до Сполучених Штатів. А протягом цього часу вся «родина» сушила собі голову, шукаючи підходящого плану. Тепер, коли Карло Ріцці жив разом з Конні в маєтку дона, вислухували навіть його пропозиції(за цей час у них народилася ще одна дитина — хлопчик). Але дон не схвалив жодної і численних пропозицій.
Нарешті, одне нещастя в «родині» Боккікйо допомогло розв'язати цю проблему. Був усе ж таки один Боккікйо, молодий родич не більше як двадцяти п'яти років, на ім'я Фелікс, народжений уже в Америці, що мав більше розуму, ніж будь-хто за всю історію їхнього клану. Він відмовився встрявати в сміттєвий бізнес своєї родини, одружився на гарній американочці англійського походження, щоб ще більше відмежуватися від свого клану. Ходив вечорами до коледжу, намагаючись вибитись в юристи, а вдень працював на пошті. За цей час у нього з'явилося троє дітей, але дружина була вправною господаркою, і вони перебивались на його платню, аж поки Фелікс не здобув диплом юриста.
Так от, Фелікс Боккікйо, як більшість молодих людей, вважав, що, досягнувши з такими труднощами освіти й оволодівши фахом, він зразу ж отримає винагороду за свої чесноти й матиме нарешті пристойний заробіток. Але сталося не так. Гордий Фелікс і надалі відмовлявся від допомоги свого клану. А один його товариш — юрист із добрими зв’язками й перспективами на кар'єру в великій юридичній фірмі — умовив Фелікса зробити невелику послугу. Це була дуже заплутана, ніби законна справа, що якось стосувалася фіктивного банкрутства. Існував один шанс із мільйона, що можна попастися. Фелікс Боккікйо вирішив ризикнути. Оскільки в цій фальсифікації від нього вимагалися лише юридичні послуги, його вміння, набуте в коледжі, то зовні здавалось, що в цьому нема нічого непорядного і, як не дивно навіть нічого карного.
Але — якщо не розводитись довго про цю безглузду історію — фальсифікацію викрили. Його друг- правник відмовився помогти йому хоч би чим-небудь, не схотів навіть розмовляти з ним по телефону. Дві провідні дійові особи в цій махінації, меткі бізнесмени середнього віку, обурено звалили невдачу на юридичну невправність Фелікса Боккікйо, визнали себе винними, виявили бажання допомогти суду, назвавши Фелікса Боккікйо ініціатором усієї афери, й заявили, що Фелікс погрозами взяв під свій контроль їхній бізнес і примусив їх співпрацювати з ним у здійсненні його шахрайських задумів. Знайшлися свідки, які довели зв'язок Фелікса з дядьками й двоюрідними братами з клану Боккікйо, що вже притягалися до суду, і ці свідчення стали вирішальними. Обидва бізнесмени щасливо відскочили й були засуджені умовно. Фелікс Боккікйо дістав п'ять років і відсидів три. Клан не просив допомоги в «родин», не звертався й до Корлеоне, бо Фелікс знехтував допомогою родичів і тепер мав пересвідчитися на власному досвіді, що годі сподіватися на ласку від суспільства. Поміч можна отримати лише від «родини», вона вірніша, їй можна більше довірятися, ніж суспільству.
Та хай там як, але після трьох років Фелікса Боккікйо випустили з тюрми, він повернувся додому, поцілував жінку, трійко діточок і тихо-мирно прожив рік, а потім показав, що він таки теж із клану Боккікйо.
Вы читаете Хрещений Батько
