видатися несимпатичним, а з цим нічого не вдієш. Але коли настане відповідний момент, я розповім тобі про себе все, що повинен знати батько дружини.
Усі троє дивилися на нього з подивом. Фабріціо благоговійно прошепотів: «Та це ж справжнісінька громовиця». Здається, вперше власник кафе уже не був такий впевнений чи такий обурений, як перед тим, він взагалі не знав, чи варто гніватися. Нарешті запитав:
— Чи ти друг наших друзів?
Оскільки пересічний сицилієць ніколи не вимовить вголос слово «мафія» — це було найбільше, що міг собі дозволити власник кафе, запитуючи у Майкла, чи він не є членом мафії. Як правило, саме так і питали, але ніколи в людини, якою не цікавилися.
— Ні, — відповів Майкл, — я чужинець.
Власник кафе ще раз зиркнув на його покалічену щоку, на цибаті ноги, які нечасто зустрічаються на Сицилії. Він подивився на обох вівчарів, що носили свої лупари у всіх на виду, не криючись, нікого не побоюючись, пригадав, як вони пішли в кафе й повідомили, що їхній падроне хоче перетворити з ним. Власник гаркнув тоді їм: хай краще той байстрюк забирається з тераси, але один з вівчарів порадив йому:
— Повір мені, буде краще, якщо ти вийдеш і сам з ним поговориш.
І щось-таки змусило його вийти. А тепер щось підказало йому: було б краще виказати цьому незнайомцю деяку гостинність. Він мовив:
— Приходь у неділю пополудні. Мене звуть Вітеллі, а мій будинок стоїть он там на горі, над селом. Але приходь сюди в кафе, а я вже приведу тебе додому.
Фабріціо рипнувся щось сказати, але Майкл так зиркнув на нього, що у вівчаря відразу язик присох до зубів. Це також не залишилося поза увагою Вітеллі. Отже, коли Майкл встав і простягнув йому руку, власник кафе потис її і посмішкою на устах. Він ще наведе довідки, і якщо отримає невтішні відомості, то завжди зможе зустріти Майкла зі своїми синами, котрі також розуміються на рушницях. У власника кафе теж були зв'язки з «друзями друзів». Але щось підказувало йому, що це один з тих несподіваних щасливих подарунків долі, в які вірить кожний сицилієць, щось підказувало йому, що врода його дочки принесе щастя, а її сімейству достаток. І це непогано. Бо місцеві хлопці уже починають увиватися навколо неї, а цей чужинець з покаліченим обличчям може їх відлякати. Вітеллі показуючи свою добру волю, дав незнайомцям на дорогу пляшку свого найкращого вина. Він помітив, що по рахунку розплатився один з вівчарів. Це створило на нього ще більше враження, бо доводило, що Майкл справді повелівав людьми, котрі його супроводжували.
Майкл втратив охоту до пішої прогулянки. Побачивши гараж, найняв машину з водієм, і той доставив їх до Корлеоне, а десь перед вечерею вівчарі, очевидно, вже оповістили доктора Таца про те, що трапилося. Бо цього вечора, в саду, доктор Таца повідомив дона Томмазіно:
— Сьогодні нашого друга оперіщила громовиця.
Здається новина не вразила дона Томмазіно. Він пробуркотів:
— Я б хотів щоб блискавиця оперіщила декого з молодиків у Палермо,може б, тоді вони дали мені спокій. — Він мав на увазі новочасних ватажків мафії з великих міст Палермо, котрі кидали виклик могутності старої гвардії, до якої він належав. Майкл сказав Томмазіно:
— Чи не наказав би ти вівчарям залишити мене одного цієї неділі? Я поїду на обід до батьків дівчини й не хотів би, щоб вони обтиралися поруч.
Дон Томмазіно несхвально схитнув головою.
— Я відповідаю за тебе перед твоїм батьком, отож не звертайся до мене з таким проханням. Крім того, я чув, що ти вже і про одруження говорив. Я не можу допустити цього, поки не повідомлю твого батька.
Майкл Корлеоне говорив обережно, зважуючи на те, що Томмазіно, зрештою, був поважною людиною.
— Доне Томмазіно, ти знаєш мого батька. Він стає глухий і не чує, коли хтось говорить йому «ні». І він не відступиться, поки йому не скажуть «так». І незважаючи на це, від мене йому доводилося багато разів чути «ні». Я розумію твої проблеми з охоронцями і не хочу створювати для тебе неприємностей, хай будуть при мені в неділю, але якщо я вирішу одружитися, то я одружусь. Звісно, якщо я не даю своєму батькові права втручатися в моє особисте життя, то було б образою для нього, якби я надав таке право тобі.
— Що ж, — зітхнув капо-мафіозі, — тоді доведеться тебе женити. Я знаю твою громовицю. Вона дівчина з поважної родини. Якщо ти збезчестиш їх, то її батько зробить все, щоб тебе вбити, й тобі доведеться пролити кров. Я дуже добре знаю цю родину і не можу допустити, щоб таке сталося.
— А може, я їй не сподобаюсь, — відповів Майкл, — вона ще молоденька й скаже, що я старий для неї. — Майкл побачив, що обидва чоловіки посміхаються. — Мені треба гроші на подарунки й, мабуть, буде потрібна машина.
— Фабріціо про все потурбується, — погодився дон. — Він розумний хлопчина, а на флоті був механіком. Вранці я дам тобі гроші й повідомлю твого батька про те, що тут відбувається. Це я мушу зробити.
Майкл запитав у доктора Таца:
— Можете дати мені щось таке, щоб висушити ці трикляті соплі, що течуть у мене з носа? Не можу ж я, щоб дівчина тільки й бачила, як я їх втираю.
— Це я тобі влаштую, коли йтимеш до неї, — пообіцяв доктор Таца. — Правда, відчуватимеш ніби омертвіння м'язів, але ж ти ще певний час не будеш з нею цілуватися. — Обидва — й доктор, й дон — посміхнулися цьому зауваженню.
До неділі у Майкла вже була машина «Альфа Ромео», трохи пом'ята, але ж на ходу. Він з'їздив автобусом до Палермо, щоб придбати подарунки дівчині та її родині. Довідався, що дівчину звали Аполлонія, і щоночі марив її вродливим личком, повторював її чудове ім'я. Доводилося випивати чимало вина, щоб примусити себе хоч трохи поспати, а служницям в домі було наказано коло його ліжка завжди ставити охолоджену пляшку вина. За ніч він її осушував до дна.
В неділю під розлогі церковні дзвони, що саме перекочувалися по всій Сицилії, він під'їхав на «Альфа Ромео» до села й зупинив її навпроти кафе. Кало й Фабріціо сиділи я своїми лупарами на задньому сидінні, Майкл наказав їм чекати в кафе, їм нема чого потикатися в будинок. Кафе було вже зачинене, але Вітеллі чекав їх на порожній терасі, опершись на поруччя.
Потисли руки, Майкл узяв три пакунки з подарунками, й вони подалися на гору, в дім Вітеллі. Його дім виявився більшим за звичайні сільські халупи, значить, Вітеллі не страждав від бідності.
Всередині, як у всіх домах, статуетка мадонни під склом, коло неї червоненькі язички традиційних свічок. Обидва сини вже чекали на них, вдягнені по-недільному у все чорне. Міцним хлопцям було ледь за двадцять, проте від важкої роботи на полях вони виглядали старшими за свій вік. Енергійна мати була такого ж невеличкого зросту, як і батько. Дівчини ніде не було видно.
Після привітань, яких Майкл майже й не чув, вони сіли в кімнаті, котра з однаковим успіхом могла бути і вітальнею, і їдальнею. Невеличка кімната була заставлена різноманітними меблями, проте все виказувало, що як на умови Сицилії хазяїн належав до середнього класу.
Майкл вручив подарунки сеньйору й сеньйорі Вітеллі. Батькові — золотий ніж для обрізання сигар, матері — відрізок найкращої матерії, яку тільки можна купити в Палермо. При ньому ще залишався пакунок для дівчини. Його подарунки прийняли із стриманою подякою. Подарунки були дещо передчасними; не слід дарувати нічого до другого візиту.
Батько повідомив йому по-сільському прямо, як чоловік чоловікові:
— Не думай, що ми такі вже останні люди, коли так легко приймаємо в домі незнайомця. Але сам дон Томмазіно ручався за тебе, а ніхто в нашій провінції не може поставити під сумнів слово цього доброго чоловіка. Отже, ми запрошуємо тебе. Але мушу сказати тобі, якщо ти маєш серйозні наміри до нашої доньки, то нам треба більше знати про тебе й про твою родину. Ти міг би це зрозуміти, адже ваш рід походить з цих країв.
Майкл ввічливо повідомив:
— Я готовий завжди розповісти вам усе, що ви б хотіли знати.
— Я не допитливий чоловік, — підняв руку сеньйор Вітеллі. — Спершу побачимо, чи виникне в цьому потреба. А тепер я тебе приймаю в моєму домі як друга дона Томмазіно.
Хоча в ніс йому закапали якісь ліки, Майкл нюхом відчув присутність дівчини в кімнаті. Він обернувся й побачив її в аркових дверях, що вели до задньої половини дому. Пахло щойно зірваними квітами й
Усі троє дивилися на нього з подивом. Фабріціо благоговійно прошепотів: «Та це ж справжнісінька громовиця». Здається, вперше власник кафе уже не був такий впевнений чи такий обурений, як перед тим, він взагалі не знав, чи варто гніватися. Нарешті запитав:
— Чи ти друг наших друзів?
Оскільки пересічний сицилієць ніколи не вимовить вголос слово «мафія» — це було найбільше, що міг собі дозволити власник кафе, запитуючи у Майкла, чи він не є членом мафії. Як правило, саме так і питали, але ніколи в людини, якою не цікавилися.
— Ні, — відповів Майкл, — я чужинець.
Власник кафе ще раз зиркнув на його покалічену щоку, на цибаті ноги, які нечасто зустрічаються на Сицилії. Він подивився на обох вівчарів, що носили свої лупари у всіх на виду, не криючись, нікого не побоюючись, пригадав, як вони пішли в кафе й повідомили, що їхній падроне хоче перетворити з ним. Власник гаркнув тоді їм: хай краще той байстрюк забирається з тераси, але один з вівчарів порадив йому:
— Повір мені, буде краще, якщо ти вийдеш і сам з ним поговориш.
І щось-таки змусило його вийти. А тепер щось підказало йому: було б краще виказати цьому незнайомцю деяку гостинність. Він мовив:
— Приходь у неділю пополудні. Мене звуть Вітеллі, а мій будинок стоїть он там на горі, над селом. Але приходь сюди в кафе, а я вже приведу тебе додому.
Фабріціо рипнувся щось сказати, але Майкл так зиркнув на нього, що у вівчаря відразу язик присох до зубів. Це також не залишилося поза увагою Вітеллі. Отже, коли Майкл встав і простягнув йому руку, власник кафе потис її і посмішкою на устах. Він ще наведе довідки, і якщо отримає невтішні відомості, то завжди зможе зустріти Майкла зі своїми синами, котрі також розуміються на рушницях. У власника кафе теж були зв'язки з «друзями друзів». Але щось підказувало йому, що це один з тих несподіваних щасливих подарунків долі, в які вірить кожний сицилієць, щось підказувало йому, що врода його дочки принесе щастя, а її сімейству достаток. І це непогано. Бо місцеві хлопці уже починають увиватися навколо неї, а цей чужинець з покаліченим обличчям може їх відлякати. Вітеллі показуючи свою добру волю, дав незнайомцям на дорогу пляшку свого найкращого вина. Він помітив, що по рахунку розплатився один з вівчарів. Це створило на нього ще більше враження, бо доводило, що Майкл справді повелівав людьми, котрі його супроводжували.
Майкл втратив охоту до пішої прогулянки. Побачивши гараж, найняв машину з водієм, і той доставив їх до Корлеоне, а десь перед вечерею вівчарі, очевидно, вже оповістили доктора Таца про те, що трапилося. Бо цього вечора, в саду, доктор Таца повідомив дона Томмазіно:
— Сьогодні нашого друга оперіщила громовиця.
Здається новина не вразила дона Томмазіно. Він пробуркотів:
— Я б хотів щоб блискавиця оперіщила декого з молодиків у Палермо,може б, тоді вони дали мені спокій. — Він мав на увазі новочасних ватажків мафії з великих міст Палермо, котрі кидали виклик могутності старої гвардії, до якої він належав. Майкл сказав Томмазіно:
— Чи не наказав би ти вівчарям залишити мене одного цієї неділі? Я поїду на обід до батьків дівчини й не хотів би, щоб вони обтиралися поруч.
Дон Томмазіно несхвально схитнув головою.
— Я відповідаю за тебе перед твоїм батьком, отож не звертайся до мене з таким проханням. Крім того, я чув, що ти вже і про одруження говорив. Я не можу допустити цього, поки не повідомлю твого батька.
Майкл Корлеоне говорив обережно, зважуючи на те, що Томмазіно, зрештою, був поважною людиною.
— Доне Томмазіно, ти знаєш мого батька. Він стає глухий і не чує, коли хтось говорить йому «ні». І він не відступиться, поки йому не скажуть «так». І незважаючи на це, від мене йому доводилося багато разів чути «ні». Я розумію твої проблеми з охоронцями і не хочу створювати для тебе неприємностей, хай будуть при мені в неділю, але якщо я вирішу одружитися, то я одружусь. Звісно, якщо я не даю своєму батькові права втручатися в моє особисте життя, то було б образою для нього, якби я надав таке право тобі.
— Що ж, — зітхнув капо-мафіозі, — тоді доведеться тебе женити. Я знаю твою громовицю. Вона дівчина з поважної родини. Якщо ти збезчестиш їх, то її батько зробить все, щоб тебе вбити, й тобі доведеться пролити кров. Я дуже добре знаю цю родину і не можу допустити, щоб таке сталося.
— А може, я їй не сподобаюсь, — відповів Майкл, — вона ще молоденька й скаже, що я старий для неї. — Майкл побачив, що обидва чоловіки посміхаються. — Мені треба гроші на подарунки й, мабуть, буде потрібна машина.
— Фабріціо про все потурбується, — погодився дон. — Він розумний хлопчина, а на флоті був механіком. Вранці я дам тобі гроші й повідомлю твого батька про те, що тут відбувається. Це я мушу зробити.
Майкл запитав у доктора Таца:
— Можете дати мені щось таке, щоб висушити ці трикляті соплі, що течуть у мене з носа? Не можу ж я, щоб дівчина тільки й бачила, як я їх втираю.
— Це я тобі влаштую, коли йтимеш до неї, — пообіцяв доктор Таца. — Правда, відчуватимеш ніби омертвіння м'язів, але ж ти ще певний час не будеш з нею цілуватися. — Обидва — й доктор, й дон — посміхнулися цьому зауваженню.
До неділі у Майкла вже була машина «Альфа Ромео», трохи пом'ята, але ж на ходу. Він з'їздив автобусом до Палермо, щоб придбати подарунки дівчині та її родині. Довідався, що дівчину звали Аполлонія, і щоночі марив її вродливим личком, повторював її чудове ім'я. Доводилося випивати чимало вина, щоб примусити себе хоч трохи поспати, а служницям в домі було наказано коло його ліжка завжди ставити охолоджену пляшку вина. За ніч він її осушував до дна.
В неділю під розлогі церковні дзвони, що саме перекочувалися по всій Сицилії, він під'їхав на «Альфа Ромео» до села й зупинив її навпроти кафе. Кало й Фабріціо сиділи я своїми лупарами на задньому сидінні, Майкл наказав їм чекати в кафе, їм нема чого потикатися в будинок. Кафе було вже зачинене, але Вітеллі чекав їх на порожній терасі, опершись на поруччя.
Потисли руки, Майкл узяв три пакунки з подарунками, й вони подалися на гору, в дім Вітеллі. Його дім виявився більшим за звичайні сільські халупи, значить, Вітеллі не страждав від бідності.
Всередині, як у всіх домах, статуетка мадонни під склом, коло неї червоненькі язички традиційних свічок. Обидва сини вже чекали на них, вдягнені по-недільному у все чорне. Міцним хлопцям було ледь за двадцять, проте від важкої роботи на полях вони виглядали старшими за свій вік. Енергійна мати була такого ж невеличкого зросту, як і батько. Дівчини ніде не було видно.
Після привітань, яких Майкл майже й не чув, вони сіли в кімнаті, котра з однаковим успіхом могла бути і вітальнею, і їдальнею. Невеличка кімната була заставлена різноманітними меблями, проте все виказувало, що як на умови Сицилії хазяїн належав до середнього класу.
Майкл вручив подарунки сеньйору й сеньйорі Вітеллі. Батькові — золотий ніж для обрізання сигар, матері — відрізок найкращої матерії, яку тільки можна купити в Палермо. При ньому ще залишався пакунок для дівчини. Його подарунки прийняли із стриманою подякою. Подарунки були дещо передчасними; не слід дарувати нічого до другого візиту.
Батько повідомив йому по-сільському прямо, як чоловік чоловікові:
— Не думай, що ми такі вже останні люди, коли так легко приймаємо в домі незнайомця. Але сам дон Томмазіно ручався за тебе, а ніхто в нашій провінції не може поставити під сумнів слово цього доброго чоловіка. Отже, ми запрошуємо тебе. Але мушу сказати тобі, якщо ти маєш серйозні наміри до нашої доньки, то нам треба більше знати про тебе й про твою родину. Ти міг би це зрозуміти, адже ваш рід походить з цих країв.
Майкл ввічливо повідомив:
— Я готовий завжди розповісти вам усе, що ви б хотіли знати.
— Я не допитливий чоловік, — підняв руку сеньйор Вітеллі. — Спершу побачимо, чи виникне в цьому потреба. А тепер я тебе приймаю в моєму домі як друга дона Томмазіно.
Хоча в ніс йому закапали якісь ліки, Майкл нюхом відчув присутність дівчини в кімнаті. Він обернувся й побачив її в аркових дверях, що вели до задньої половини дому. Пахло щойно зірваними квітами й
Вы читаете Хрещений Батько
