Аполлонію в її нічній сорочці і вже в ліжку. Його здивувало, що мати не допомогла доньці порадою. А може, Аполлонія чекала, що він допоможе їй роздягтися. Але був певен, що вона надто сором'язлива, надто недосвідчена для такого рішення.
Зайшовши до кімнати, побачив, що в ній темно, хоч око виколи, хтось повністю закрив віконниці. Навпомацки дістався до ліжка, під ковдрою вгадував обриси тіла Аполлонії, вона лежала спиною до нього, згорнувшись калачиком. Роздягнувся й голий прослизнув під ковдру. Доторкнувся рукою до шовковистої шкіри. Вона лежала без сорочки. Це зворушило Майкла. Повільно, обережно поклав руку їй на плече й легенько притягнув до себе, пропонуючи повернутися. Його рука доторкнулася її грудей, тендітних й тугих, і дівчина раптом опинилася в його обіймах настільки швидко, що їхні тіла притислися одне до одного, немов наелектризовані, він обхопив її руками, палко цілував теплі уста, притискав до себе й потім перекотився усім тілом на неї.
Її тіло було на дотик немов туго напнутий шовк, вона вся була бажана; як океанська хвиля до берега, так вона линула до нього в еротичній несамовитості незайманого дівчиська. Коли він проник, вона завмерла лише на секунду, а потім рухом вперед зціпила атласні ноги над його стегнами. Скінчили кохатися настільки щільно притиснені одне до одного, що розімкнутися було все одно що зробити останній конвульсивний рух перед смертю.
Цієї ночі й наступних тижнів Майкл повністю зрозумів, чому соціально примітивні люди надають такого значення дівочій незайманості. Він переживав такий період чуттєвості, якого ніколи не знав, чуттєвості, присмаченої відчуттям чоловічої могутності. В ці перші дні спільного життя Аполлонія стала майже його рабинею. Довірлива й любляча, молода повнокровна дівчина, збуджена від цнотливості до еротичності, була такою жаданою, як дозрілий на фрукт.
Вона прикрасила нудне життя на віллі. Наступного ж після шлюбної ночі дня Аполлонія відправила свою матір додому й верховодила за їхнім столом із світлою дівочою привабливістю. Дон щодня вечеряв з ними, а доктор Таца переповів свої старі історії. Всі проводили вечори, п'ючи вино в саду, наповненому скульптурами, прикрашеними гірляндами криваво-червоних квітів. А ночами молоді в своїй спальні присвячували години захопленому коханню. Майкл не міг навтішатися чудово вирізьбленим тілом Аполлонії, її шкірою медового відтінку, її величезними карими очима, що світилися пристрастю, запахом її тіла, жіночим, але солодким і до неможливості божественним, немовби вона була сама Афродіта. Її дівоча пристрасність додавалась до його шлюбної пожадливості й нерідко вони, виснажені, засинали вже на світанку. Інколи, стомлений, але ще не готовий до сну, Майкл сідав на підвіконня й дивився на розкрите тіло сонної Аполлонії. Її обличчя було чарівним під час сну, довершене обличчя — раніше такі доводилося бачити лише в італійських мадонн на репродукціях у книжна з мистецтва. До речі, ніяка художницька майстерність не могла надати мадоннам вигляду незайманої цнотливості.
В перший тиждень після весілля вони виїздили на своїй «Альфа Ромео» на пікніки й невеличкі прогулянки. Але якось дон Томмазіно відвів Майкла за руку вбік і повідомив, що після весілля в цій частині Сицилії всім уже стало відомо, хто він і що він, отже, треба стерегтися ворогів «родини» Корлеоне, чиї довгі руки сягали аж до цього притулку на Сицилії. Дон Томмазіно виставив озброєну охорону навколо вілли, а двоє вівчарів, Кало й Фабріціо, постійно перебували на віллі. Майкл з дружиною тепер вимушений був весь час перебувати на віллі. Він проводив час, навчаючи Аполлонію читати й писати англійською й водити Машину в дворі вілли. Дон Томмазіно завжди був вельми заклопотаний, і з нього був поганий співбесідник. Доктор Таца говорив, що дон все ще мав клопіт з новою мафією в Палермо.
Якось ввечері стара сільська жінка, що працювала в саду, принесла миску свіжих олив, а потім звернулася до Майкла й запитала:
— Чи правда те, про що всі говорять, — ніби ти син дона Корлеоне, Хрещеного Батька з Нью-Йорка?
Майкл бачив, як дон Томмазіно обурено струснув головою, невдоволений тим, що їхній секрет відомий всім і кожному. Але стара дивилась на нього з таким виглядом, ніби їй дуже залежало на тому, щоб встановити істину. Майкл підтвердив.
— Чи ви знаєте мого батька? — запитав Майкл.
Жінку звали Філомена, у неї було зморшкувате й темне обличчя, а її почорнілі зуби, здавалося, просвічували крізь шкаралупу шкіри на каштановому обличчі. Вперше за весь час, проведений нею на віллі, вона посміхнулась
— Одного разу Хрещений врятував мені життя і здоровий глузд, — сказала вона і постукала себе по лобі. Очевидно, їй кортіло про щось розповісти, й Майкл заохоти її посмішкою. Вона запитала майже з острахом.
— Це правда, що Лука Бразі помер?
Майкл підтвердив і був здивований, коли побачив, що стара сприйняла цю звістку з полегшенням. Філомена пере хрестилась і промовила:
— Пробач мені, Господи, але нехай його душа вічно страждає в пекельному вогні.
Майкла завжди цікавила загадка Бразі, й він інтуїтивно відчув, що цій жінці відома пригода, про яку йому не наважились розповісти Сонні й Хейген Він налив жінці склянку вина й запросив сісти разом з ними.
— Розкажи мені про мого батька й Луку Бразі, — сказав лагідно. — Мені дещо відомо, але як вони стали друзями і чому Бразі був такий відданий батькові? Не бійся, розкажи все, як було.
Зморшкувате обличчя й родзинки темних очей Філомени повернулися до дона Томмазіно, котрий якимсь робом дав дозвіл розповідати. Вони провели цей вечір, слухаючи історію Філомени.
Тридцять років тому Філомена була акушеркою в Нью-Йорку, на Десятій авеню, обслуговувала італійську колонію. Жінки постійно вагітніли, й вона процвітала. Навіть давала поради лікарям, коли ті намагалися полегшити важкі пологи. Її чоловік на той час був власником успішної продовольчої крамнички, нещасна душа вже на тому світі, хай благословить його Господь, хоча він і був картяр і волоцюга й ніколи не відкладав про чорний день. Та хай би там що, а однієї проклятої ночі тридцять років тому, коли всі порядні люди вже давно спали, хтось постукав до Філомени в двері. Це її не збентежило, адже то був саме час, коли діти розсудливо вирішують з'явитися на цю грішну землю, отже, вона вдяглася й відчинила двері. За дверима стояв Лука Бразі, про якого вже тоді розповідали жахливі речі. Було також добре відомо, що він ще нежонатий. Філомена відразу ж перелякалась. Вона вирішила, що він прийшов зробити недобре її чоловікові, який, мабуть, відмовив Бразі в якійсь незначній послузі.
Але Бразі прийшов до неї у звичних для неї справах. Він сказав Філомені, що десь в будинку неподалік жінка мала от-от народити і їй треба поспішати. Філомена відразу я відчула щось недобре. Огидне лице Луки Бразі тієї ночі було майже як у божевільного, не інакше як у нього вселився тоді якийсь диявол. Вона відмагалась, посилаючись на те, що приймала лише в тих жінок, про перебіг вагітності яких знала, але він пхнув їй в руку жменю зеленавих доларів і різко наказав йти разом з ним. Філомена не наважилась відмовитися.
На вулиці на них чекав «Форд», за кермом якого сидів такий же відчаюга, як і Лука Бразі їхали з півгодини до невеличкого дерев'яного будинку в Лонг-Айленд Сіті, зразу за мостом. У будинку на дві сім'ї зараз, очевидно, ніхто не жив, окрім Луки Бразі та його банди. Бо на кухні ще кілька горлорізів пили й грали в карти. Бразі повів Філомену по сходах на другий поверх у спальню. На ліжку мекала гарна молода дівчина, схожа на ірландку, з нафарбованим обличчям, рудим волоссям, а живіт у неї випирав, як v поросної свиноматки. Нещасна дівчина була до того наляпана, що, побачивши Бразі, з жаху відвернулася, так, саме від жаху, бо за все своє життя Філомена ніколи не бачила нічого жахливішого за презирливий вираз на огидному обличчі Бразі (при цих словах Філомена знову перехрестилась).
Коротше кажучи, Бразі вийшов з кімнати. Двоє з його людей допомогли акушерці, дитина народилась, а виснажена мати поринула в глибокий сон. Покликали Бразі, й Філомена, загорнувши немовля ще однією ковдрою, простягнула згорток до нього і промовила:
— Якщо ти батько, то візьми її, а я свою роботу вже вробила.
Бразі зиркнув на неї недобрими очима, а його обличчя жахало, як обличчя божевільного.
— Так, я батько, — відповів він. — Але я не хочу, щоб на світі залишився живий хтось із цієї породи. Знеси його вниз і вкинь у пічку.
Спочатку Філомена подумала, що не зрозуміла його. Її спантеличило вжите ним слово «порода». Чи він мав на увазі, що мати не італійка? Чи йому не подобалось те, що дівчина була, по всьому видно з вульгарних одне слово, повія? Чи він хотів сказати, що ніхто не мав жити на цім світі, якщо він походить від Луки Бразі? А потім вирішила, що він брутально пожартував Відрізала йому:
Зайшовши до кімнати, побачив, що в ній темно, хоч око виколи, хтось повністю закрив віконниці. Навпомацки дістався до ліжка, під ковдрою вгадував обриси тіла Аполлонії, вона лежала спиною до нього, згорнувшись калачиком. Роздягнувся й голий прослизнув під ковдру. Доторкнувся рукою до шовковистої шкіри. Вона лежала без сорочки. Це зворушило Майкла. Повільно, обережно поклав руку їй на плече й легенько притягнув до себе, пропонуючи повернутися. Його рука доторкнулася її грудей, тендітних й тугих, і дівчина раптом опинилася в його обіймах настільки швидко, що їхні тіла притислися одне до одного, немов наелектризовані, він обхопив її руками, палко цілував теплі уста, притискав до себе й потім перекотився усім тілом на неї.
Її тіло було на дотик немов туго напнутий шовк, вона вся була бажана; як океанська хвиля до берега, так вона линула до нього в еротичній несамовитості незайманого дівчиська. Коли він проник, вона завмерла лише на секунду, а потім рухом вперед зціпила атласні ноги над його стегнами. Скінчили кохатися настільки щільно притиснені одне до одного, що розімкнутися було все одно що зробити останній конвульсивний рух перед смертю.
Цієї ночі й наступних тижнів Майкл повністю зрозумів, чому соціально примітивні люди надають такого значення дівочій незайманості. Він переживав такий період чуттєвості, якого ніколи не знав, чуттєвості, присмаченої відчуттям чоловічої могутності. В ці перші дні спільного життя Аполлонія стала майже його рабинею. Довірлива й любляча, молода повнокровна дівчина, збуджена від цнотливості до еротичності, була такою жаданою, як дозрілий на фрукт.
Вона прикрасила нудне життя на віллі. Наступного ж після шлюбної ночі дня Аполлонія відправила свою матір додому й верховодила за їхнім столом із світлою дівочою привабливістю. Дон щодня вечеряв з ними, а доктор Таца переповів свої старі історії. Всі проводили вечори, п'ючи вино в саду, наповненому скульптурами, прикрашеними гірляндами криваво-червоних квітів. А ночами молоді в своїй спальні присвячували години захопленому коханню. Майкл не міг навтішатися чудово вирізьбленим тілом Аполлонії, її шкірою медового відтінку, її величезними карими очима, що світилися пристрастю, запахом її тіла, жіночим, але солодким і до неможливості божественним, немовби вона була сама Афродіта. Її дівоча пристрасність додавалась до його шлюбної пожадливості й нерідко вони, виснажені, засинали вже на світанку. Інколи, стомлений, але ще не готовий до сну, Майкл сідав на підвіконня й дивився на розкрите тіло сонної Аполлонії. Її обличчя було чарівним під час сну, довершене обличчя — раніше такі доводилося бачити лише в італійських мадонн на репродукціях у книжна з мистецтва. До речі, ніяка художницька майстерність не могла надати мадоннам вигляду незайманої цнотливості.
В перший тиждень після весілля вони виїздили на своїй «Альфа Ромео» на пікніки й невеличкі прогулянки. Але якось дон Томмазіно відвів Майкла за руку вбік і повідомив, що після весілля в цій частині Сицилії всім уже стало відомо, хто він і що він, отже, треба стерегтися ворогів «родини» Корлеоне, чиї довгі руки сягали аж до цього притулку на Сицилії. Дон Томмазіно виставив озброєну охорону навколо вілли, а двоє вівчарів, Кало й Фабріціо, постійно перебували на віллі. Майкл з дружиною тепер вимушений був весь час перебувати на віллі. Він проводив час, навчаючи Аполлонію читати й писати англійською й водити Машину в дворі вілли. Дон Томмазіно завжди був вельми заклопотаний, і з нього був поганий співбесідник. Доктор Таца говорив, що дон все ще мав клопіт з новою мафією в Палермо.
Якось ввечері стара сільська жінка, що працювала в саду, принесла миску свіжих олив, а потім звернулася до Майкла й запитала:
— Чи правда те, про що всі говорять, — ніби ти син дона Корлеоне, Хрещеного Батька з Нью-Йорка?
Майкл бачив, як дон Томмазіно обурено струснув головою, невдоволений тим, що їхній секрет відомий всім і кожному. Але стара дивилась на нього з таким виглядом, ніби їй дуже залежало на тому, щоб встановити істину. Майкл підтвердив.
— Чи ви знаєте мого батька? — запитав Майкл.
Жінку звали Філомена, у неї було зморшкувате й темне обличчя, а її почорнілі зуби, здавалося, просвічували крізь шкаралупу шкіри на каштановому обличчі. Вперше за весь час, проведений нею на віллі, вона посміхнулась
— Одного разу Хрещений врятував мені життя і здоровий глузд, — сказала вона і постукала себе по лобі. Очевидно, їй кортіло про щось розповісти, й Майкл заохоти її посмішкою. Вона запитала майже з острахом.
— Це правда, що Лука Бразі помер?
Майкл підтвердив і був здивований, коли побачив, що стара сприйняла цю звістку з полегшенням. Філомена пере хрестилась і промовила:
— Пробач мені, Господи, але нехай його душа вічно страждає в пекельному вогні.
Майкла завжди цікавила загадка Бразі, й він інтуїтивно відчув, що цій жінці відома пригода, про яку йому не наважились розповісти Сонні й Хейген Він налив жінці склянку вина й запросив сісти разом з ними.
— Розкажи мені про мого батька й Луку Бразі, — сказав лагідно. — Мені дещо відомо, але як вони стали друзями і чому Бразі був такий відданий батькові? Не бійся, розкажи все, як було.
Зморшкувате обличчя й родзинки темних очей Філомени повернулися до дона Томмазіно, котрий якимсь робом дав дозвіл розповідати. Вони провели цей вечір, слухаючи історію Філомени.
Тридцять років тому Філомена була акушеркою в Нью-Йорку, на Десятій авеню, обслуговувала італійську колонію. Жінки постійно вагітніли, й вона процвітала. Навіть давала поради лікарям, коли ті намагалися полегшити важкі пологи. Її чоловік на той час був власником успішної продовольчої крамнички, нещасна душа вже на тому світі, хай благословить його Господь, хоча він і був картяр і волоцюга й ніколи не відкладав про чорний день. Та хай би там що, а однієї проклятої ночі тридцять років тому, коли всі порядні люди вже давно спали, хтось постукав до Філомени в двері. Це її не збентежило, адже то був саме час, коли діти розсудливо вирішують з'явитися на цю грішну землю, отже, вона вдяглася й відчинила двері. За дверима стояв Лука Бразі, про якого вже тоді розповідали жахливі речі. Було також добре відомо, що він ще нежонатий. Філомена відразу ж перелякалась. Вона вирішила, що він прийшов зробити недобре її чоловікові, який, мабуть, відмовив Бразі в якійсь незначній послузі.
Але Бразі прийшов до неї у звичних для неї справах. Він сказав Філомені, що десь в будинку неподалік жінка мала от-от народити і їй треба поспішати. Філомена відразу я відчула щось недобре. Огидне лице Луки Бразі тієї ночі було майже як у божевільного, не інакше як у нього вселився тоді якийсь диявол. Вона відмагалась, посилаючись на те, що приймала лише в тих жінок, про перебіг вагітності яких знала, але він пхнув їй в руку жменю зеленавих доларів і різко наказав йти разом з ним. Філомена не наважилась відмовитися.
На вулиці на них чекав «Форд», за кермом якого сидів такий же відчаюга, як і Лука Бразі їхали з півгодини до невеличкого дерев'яного будинку в Лонг-Айленд Сіті, зразу за мостом. У будинку на дві сім'ї зараз, очевидно, ніхто не жив, окрім Луки Бразі та його банди. Бо на кухні ще кілька горлорізів пили й грали в карти. Бразі повів Філомену по сходах на другий поверх у спальню. На ліжку мекала гарна молода дівчина, схожа на ірландку, з нафарбованим обличчям, рудим волоссям, а живіт у неї випирав, як v поросної свиноматки. Нещасна дівчина була до того наляпана, що, побачивши Бразі, з жаху відвернулася, так, саме від жаху, бо за все своє життя Філомена ніколи не бачила нічого жахливішого за презирливий вираз на огидному обличчі Бразі (при цих словах Філомена знову перехрестилась).
Коротше кажучи, Бразі вийшов з кімнати. Двоє з його людей допомогли акушерці, дитина народилась, а виснажена мати поринула в глибокий сон. Покликали Бразі, й Філомена, загорнувши немовля ще однією ковдрою, простягнула згорток до нього і промовила:
— Якщо ти батько, то візьми її, а я свою роботу вже вробила.
Бразі зиркнув на неї недобрими очима, а його обличчя жахало, як обличчя божевільного.
— Так, я батько, — відповів він. — Але я не хочу, щоб на світі залишився живий хтось із цієї породи. Знеси його вниз і вкинь у пічку.
Спочатку Філомена подумала, що не зрозуміла його. Її спантеличило вжите ним слово «порода». Чи він мав на увазі, що мати не італійка? Чи йому не подобалось те, що дівчина була, по всьому видно з вульгарних одне слово, повія? Чи він хотів сказати, що ніхто не мав жити на цім світі, якщо він походить від Луки Бразі? А потім вирішила, що він брутально пожартував Відрізала йому:
Вы читаете Хрещений Батько
