сказала:
- Тікаймо до спальні й там сховаємось!
їхнє помешкання складалося з п'яти кімнат, кухні, передпокою і ванної. Боссе, Бетан і Малий мали кожне по маленькій кімнаті, мама з татом - спальню, і ще була простора вітальня на всіх. Тепер, коли мами й тата не було, в спальні жила панна Цап. Вікна її виходили на подвір'я, а вікно Малого - на вулицю.
- Ходи! - схвильовано квапила його панна Цап.- Ходи, сховаємось у спальні!
Малий опинався. Лишити таке видовище, коли воно тільки почалося! Але панна Цап була невблаганна.
- Швидше, бо я зараз зомлію!
І хоч як Малий не хотів, а все ж таки довелося йому піти до спальні. Там вікно було відчинене, але панна Цап одним махом зачинила його. Потім опустила жалюзі, добре розправила завісу й почала стягувати до дверей меблі. Видно, вона нізащо в світі не хотіла більше дивитися ні на яких привидів. Малий не міг її збагнути - адже досі панна Цап так прагнула побачити [450]їх! Він сидів на татовому ліжку, спостерігав, як вона надсаджується, і хитав головою.
- Мабуть, Фріда не така боягузлива,- сказав він. Та саме тепер панна Цап не хотіла й чути про Фріду.
Вона перетягувала меблі - столи, стільці й невеличку книжкову шафу. Перед дверима вийшла справді гарна барикада.
- Ось так! - задоволено сказала панна Цап.- Тепер, мабуть, ми можемо бути спокійні.
Проте з-під татового ліжка почувся глухий голос, ще задоволеніший.
- Ось так! Тепер, мабуть, можемо бути спокійні. Тепер ми зачинилися на ніч!
І звідти вилетів невеличкий привид, аж засвистіло за ним.
- Рятуйте! - закричала панна Цап.- Поможіть!
- Що помагати? - спитав привид.- Складати меблі? Але ж я не вантажник.
І привид зайшовся сміхом. Але панні Цап не було смішно. Вона кинулася до дверей і почала розкидати меблі, аж стільці мигтіли. Барикада вмить була розвалена, і, репетуючи на цілу хату, панна Цап вибігла до передпокою. [451]
Привид подався за нею. Малий теж. А позаду мчав Бімбо і голосно гавкав. Він нюхом не відчував ніякого привида й гадав, що то якась весела забава. Привид, звичайно, теж так гадав.
- Гей-гей! - вигукував він, кружляючи біля самих-вух панни Цап.
Але вряди-годи він давав їй трохи відбігти, щоб було1 ще цікавіше. Так вони гасали по всій квартирі: панна Цап попереду, а привид за нею - до кухні, а з кухні до вітальні, з вітальні до кімнати Малого, і так без кінця.
Панна Цап не переставала верещати, і врешті привидові довелося трохи заспокоїти її.
- Ну, ну, не репетуйте! Нам же так весело!
Та це не допомогло. Панна Цап аж завила і знову помчала до кухні. Але там серед підлоги стояла ба- лійка, де панна Цап мила ноги. А привид летів у неї за плечима.
- Гей-гей! - кричав він їй над самим вухом.
І панна Цап гепнула просто в балійку. Пролунав такий гучний зойк, ніби хтось засурмив у сурму.
- Цитьте, ви до смерті перелякаєте і мене, й сусідів. Прийде поліція, якщо ви не будете обережні,- сказав привид.
Усю підлогу залила вода, а серед калюжі, розставивши руки, сиділа панна Цап. Але вона на диво швидко схопилася й вибігла з кухні. Мокра сукня хляпала їй по литках.
Привид не міг утриматись, щоб кілька разів не стрибнути в балійку, де ще залишилось трошки води на дні.
- Дуже гарно бризкає по стінках,- сказав привид Малому.- Всі ж люди люблять спотикатися об балій-ки, то чого вона репетує?
Привид ще раз стрибнув у воду і хотів далі гнатися [452] за панною Цап, та її не було. Тільки на паркеті і в передпокої залишилися сліди від її мокрих ніг.
- Прудконогий хатній цап,- мовив привид.- Ось є свіжий слід. А куди він веде, зараз побачимо. Угадай, хто найкраще в світі читає сліди?
Слід вів до ванної. Панна Цап замкнулася там зсередини і переможно зареготала. Привид затарабанив у двері.
- Відчиніть, кажу вам!
З ванної почувся радісний сміх.
- Відчиніть... бо я не граюся! - закричав привид.
Панна Цап затихла, проте не відчинила. Тоді привид звернувся до Малого, що стояв і відсапувався після біганини.
- Скажи ще ти їй. Вона все робить, щоб стало зовсім не цікаво!
Малий обережно постукав у двері.
- Це я,- сказав він.- Ви довго думаєте сидіти у ванній?
- Цілу ніч, будь певний,- відповіла панна Цап.- Я зараз постелю собі тут усі рушники.
Тоді привид сердито сказав:
- Ну й стеліть, будь ласка! Тільки зіпсуєте все, Щоб ми не могли веселитися. Але вгадайте, хто тоді полетить до Фріди?
У ванній довгу хвилину панувала тиша. Мабуть, панна Цап обмірковувала ці жахливі слова. Врешті вона жалібно озвалася:
- Ні, не лети туди, чуєш? Я не хотіла тебе розгнівати! [453]
- Ну, тоді вилазьте! - сказав привид.- А то я вирушаю просто до Фріди! І вона напевне попаде до тієї телевізорної скриньки!
Чути було, як панна Цап кілька разів зітхнула. Потім вона покликала:
- Малий, притули-но вухо до шпарки, хай я тобі щось шепну!
Малий так і зробив.
Він притулив вухо до шпарки в дверях, і панна Цап зашепотіла йому:
- Розумієш, я гадала, що не боюся привидів, аж виявилося, що боюся. А ти такий відважний! Чи не міг би ти попросити,, щоб те жахливе страховисько зникло й прилетіло іншим разом, коли я трохи звикну? Та нехай пообіцяє тим часом не літати до Фріди.
- Побачу, що можна вдіяти,- сказав Малий.
Він обернувся до привида. Та привида вже не було.
- Він полетів собі! - вигукнув Малий.- Подався додому. Ходіть самі гляньте!
Та панна Цап не зважилася вийти, аж поки Малий обійшов усю квартиру й перевірив, чи немає десь привида.
Потім панна Цап довго сиділа в кімнаті Малого і тремтіла всім тілом. Та поволі заспокоїлась.
- О, як було страшно, коли він прилетів! - казала вона.- Але уяви собі, яка буде програма на телебаченні! Фріда нічого подібного не зазнала.
Вона тішилась, як дитина. Тільки часом здригалася, коли згадувала, як допіру за нею гнався привид.
- Щиро казати, з мене вже досить привидів,- мовила вона.- Не доведи господи ще раз побачити таку потвору!
Та не встигла вона докінчити, як у шафі хтось глухо замукав, і того було досить, щоб панна Цап знову заверещала. [454]
- Слухай! Чуло моє серце, що привид у шафі! О, я зараз умру!
Малому було шкода панни Цап, та він не знав, як її заспокоїти.
- Та ні,- врешті мовив він.- То не привид... Мабуть, то невеличка корівка... так, то напевне корівка.
Але з шафи почувся голос:
- Корівка? Уяви собі, що ні!
Дверцята відчинились, і з'явився привид із Васаста-ду в білому одязі, що його Малий сам пошив. Він глухо застогнав, знявся вгору й почав кружляти навколо лампи під стелею.
- Гей-гей, найстрашніший у світі привид, а не корівка!
