/>припухлості щік здавалося, наче пан Спрутс увесь час усміхається, і це надавало
йому химерного вигляду. Однак нікому не спадало на думку сміятися з нього, бо
кожен, хто розмовляв з паном Спрутсом, думав не про його зовнішність, а тільки
про його багатство.
Багатство пана Спрутса становило цілий мільярд фертингів, тобто він був
мільярдером, або, як любили казати грабунберзькі багачі, пан Спрутс коштував
один мільярд. Треба сказати, що багачі в місті Грабунберзі (як, зрештою, і в
інших містах) цінували коротульок не за їхні здібності, не за їхній розум,
доброту, чесність і такі інші моральні якості, а тільки за ті гроші, які вони
мали. Коли коротульці вдавалося зібрати тисячу фертингів, про нього казали, що
він коштує тисячу фертингів; коли хтось мав тільки сто фертингів, казали, що він
коштує сотню; коли ж у когось нічого не було за душею, то казали з презирством,
що він взагалі нікчемний коротулька — зовсім нічого не вартий.
Пан Спрутс був власником величезної мануфактурної фабрики, відомої під назвою
Спрутсівської мануфактури, яка випускала колосальну кількість найрізноманітніших
тканин. Крім того, у нього було близько тридцяти цукрових заводів і кілька
латифундій, тобто величезних земельних угідь.
На всіх цих земельних угіддях працювали тисячі коротульок, які вирощували
бавовну для Спрутсівської мануфактури, цукрові буряки для його цукрових заводів,
а також величезну кількість місячного жита й пшениці, якими пан Спрутс широко
торгував.
Почувши про успіхи нового акціонерного товариства, пан Спрутс викликав до себе,
свого головного управителя пана Крабса і сказав:
— Послухайте, пане Крабс, що це ще за нове товариство з'явилося? Якісь там
гігантські рослини. Ви нічого не чули?
— Аякже, чув, — відповів пан Крабс. — Я вже давно придивляюся. На чолі цього
товариства стоять Мига й Жуліо — два дуже спритні шахраї із світовим ім'ям. Один
з них, а саме Мига, не раз сидів у тюрмі за шахрайство. Думаю, що все їхнє
акціонерне товариство — дурниця, бо, по-моєму, ніякого космічного корабля нема,
отже, ніякого гігантського насіння теж нема.
— Добре, якщо нема. А якщо є?
— Ну, якщо є, то обидва шахраї прекрасним чином наживуться і стануть багатими й
поважними коротульками.
Спрутс нетерпляче махнув рукою.
— Я не про те! — сказав він. — Ніякої біди не буде, якщо вони наживуться. У нас
нікому не забороняється збагачуватись за рахунок інших. Але що буде, якщо у нас
тут і справді з'являться ці гігантські рослини?
— Що буде? — промимрив пан Крабс. — Я, признатися, про це ще не подумав.
— А ось подумайте. Якщо кожен нещасний бідняк почне вирощувати на своїй
невеличкій ділянці гігантські рослини, то зможе прогодуватися й не вирощуючи
бавовни, чи пшениці, чи цукрових буряків для нас. Хіба не так?
— Мабуть, так, — погодився пан Крабс.
— Хто ж захоче в такому разі працювати на наших фабриках? — вів далі Спрутс. —
Кожен поїде в село й почне вирощувати гігантські плоди для себе. Що буде тоді з
нашими прибутками? З кого ми будемо вибивати фертинги, якщо ніхто не захоче на
нас працювати?
— О, то це ж катастрофа! — вигукнув пан Крабс. — Може, треба скупити
якнайскоріше всі ці прокляті акції і затримати будівництво літального корабля?
— Гадаю, що це не вихід, — відповів Спрутс. — Як тільки ми почнемо скуповувати
акції, вони зразу ж почнуть підніматися в ціні, й тоді у нас не вистачить
грошей, щоб скупити їх усі. До того ж, якщо ми тільки затримаємо будівництво
літального апарата, хтось його й без нас побудує і до насіння, зрештою, таки
добереться. По-моєму, треба умовити цих двох пройдисвітів Мигу й Жуліо втекти
куди-небудь разом з грішми, тоді всі побачать, що все то була звичайна
шахрайська витівка, і перестануть мріяти про це прокляте насіння.
— Геніально придумано! — вигукнув пан Крабс. — З вашого дозволу я зараз же сідаю
в автомашину і їду в Давилон на переговори з Мигою та Жуліо.
— Їдьте, їдьте, пане Крабс! Я на вас покладаюся.
Наслідком цієї розмови було те, що наступного ранку пан Крабс з'явився у конторі
Товариства гігантських рослин. Купивши про людське око кілька акцій, він
відкликав Мигу та Жуліо і сказав:
Я приїхав з міста Грабунберга за дорученням відомого підприємця Спрутса, щоб
поговорити з вами. Чи не могли б ми зустрітися якось увечері?
Мизі й Жуліо надзвичайно цікаво було узнати, чого хоче від них знаменитий
фабрикант, і вони одразу погодилися на зустріч. Як тільки робота в конторі
закінчилась, вони поїхали в готель, де мало відбутися побачення з Крабсом. Пан
Крабс запропонував їм повечеряти разом, і за хвилину всі троє сиділи в ресторані
за столиком.
За звичкою, властивою усім діловим коротулькам, пан Крабс повів розмову здалека.
Поцікавившись, чи бували Мига та Жуліо в місті Грабунберзі, і дізнавшись, що їм
уже довелось бувати там, він почав усіляко розхвалювати це місто і його жителів,
що то, мовляв, найрозумніші, найдобріші й найчесніші коротульки на світі і що
пан Спрутс, який є корінним грабунбержцем, теж найрозумніший, найдостойніший і
найчесніший коротулька, а до того всього має таке колосальне багатство, яке
багатьом і не снилося.
Згадка про багатство пана Спрутса змусила розпливтися у найширшій усмішці пухлі,
рум'яні щоки пана Крабса, а його трохи витрішкуваті, блискучі очі аж
зажмурилися. Тріпнувши головою і ніби прокинувшись від приємного сну, пан Крабс
вирішив, що вже достатньо привернув своїх співрозмовників до Спрутса, і сказав:
— Ви вже, напевне, догадуєтесь, про що мені доручив поговорити з вами пан
Спрутс?
— Думаю, мова піде про купівлю великої партії гігантських акцій, — висловив
припущення Мига.
Але помітивши з виразу обличчя Крабса, що він помилився у своєму здогаді, Мига
додав:
— На жаль, повинен сказати, що з цього нічого не вийде, бо майже всі акції уже
розпродані. Не сьогодні-завтра наша контора закриється і замість неї буде
відкрито конструкторське бюро по проектуванню літального апарата.
— Оце саме те питання, яке дуже цікавить пана Спрутса, — відповів Крабс. — Пан
Спрутс вважає, що вам зовсім нема потреби затівати будівництво літального
апарата. Це надзвичайно невигідно, бо вимагатиме величезних затрат. Ви
розпорошите всі гроші, котрі так важко виручили, продавши акції, і залишитесь ні
з чим.
— Пан Спрутс помиляється, — відповів Мига. — Затрати будуть не такі вже й
великі, і в той же час появиться джерело нових прибутків. Будівництво такого
незвичайного літального апарата викличе цілком певний інтерес у всіх коротульок.
У всіх газетах можна буде вміщувати звіти про хід робіт, ознайомлювати читачів з
різними проектами та конструкціями. Все це ми будемо робити не безплатно. Наші
газети дуже ласі до всіляких новин і не пошкодують коштів на оплату такої
інформації. А телебачення? А кіно? Ви уявляєте, який вигідний контракт можна
буде укласти із студією телебачення на показ підготовки до цього нечуваного
польоту. А що буде в час старту літального корабля чи коли почнуться перші
досліди по вирощуванню гігантських рослин? Тисячі телеглядачів сидітимуть біля
своїх телевізорів, як приковані. Гроші річкою потечуть у наші кишені. Це поза
всяким сумнівом!
— Може, пан Спрутс хотів би сам узятися будувати літальний корабель і нажитися
на цьому? — висловив припущення Жуліо.
— Ні, ні! — вигукнув пан Крабс. — Пан Спрутс вважає, що це невигідна й
надзвичайно шкідлива справа. Ви уявляєте, що може трапитись, коли на нашій
планеті з'являться ці гігантські рослини? Продуктів харчування стане дуже
багато. Все буде дешеве. Зникнуть злидні! Хто ж тоді захоче працювати на нас з
вами? Що станеться з капіталістами? Ось ви, наприклад, стали тепер багатими. Всі
дивляться на вас заздро. У вас багато грошей. Ви можете задовольнити всі свої
примхи. Можете найняти собі шофера, щоб возив вас на автомашині, можете найняти
слуг, щоб
